Міський голова Івано-Франківська був змушений емігрувати до Америки «Репортер» розпочинає серію статей про міських голів Івано-Франківська Тетяна Соболик Через кілька днів незалежна Україна відзначатиме своє повноліття. В людей, які пережили ті часи, нині разюче різні і разом з тим однакові спогади. Хтось голодував під Білим будинком, хтось сидів у тому Білому будинку і йому у вікно кидали гранату, хтось не ночував вдома після ГКЧП, а дехто стояв осторонь тих подій, аби аж через роки заявити про себе…Саме цими днями доречно згадати першого міського голову обласного центру – Ярослава Тайліха. Тож, якими були ті часи, влада, мер, люди?
Перші демократичні вибори мера обласного центру відбувалися на сесії міської ради. За Ярослава Тайліха 4 березня 1990 року проголосували 114 із 150 депутатів. Це був 31‑річний аспірант інституту «Нафти і газу», молодий чоловік з інтелігентної сім’ї — тоді наймолодший мер України. У міськраді він входив у фракцію «Народний рух України. За перебудову», яка налічувала 44 депутата.
Відсунути систему
Головою міськвиконкому був Зіновій Шкутяк (який згодом теж став міським головою), але побув він там недовго. Коли посади голів міста та виконкому об’єднали, Шкутяк на деякий час став першим заступником Тайліха, а потім пішов працювати в облвиконком, залишивши місце першого заступника Віктору Голоду.
Ті часи нині сміливо можна назвати двовладдям. Бо, з одного боку, ще був СРСР, з іншого — вперто просувалися перебудова та демократизація. Політолог Володимир Кафарський, народний депутат ІІ та ІІІ скликаннь, зазначає, що перед Тайліхом тоді стояло одне-єдине завдання, з яким він справився на відмінно: зуміти сформувати нову демократичну владу.
«Перший мер зумів відсунути всю ту комуністичну систему і поставити свою, українську владу, — згадує Кафарський. — Діяти треба було в рамках закону, що він і робив. А для цього йому треба було змусити міліцію, прокуратуру, директорів заводів працювати на демократичну владу. А піднятий синьо-жовтий прапор — це скоріше демонстрація того, що робилося».
Ярослава Тайліха згадують саме як людину з демократичним способом мислення, бо він у кожному бачив людину, навіть у комуністах. І саме тому, як згадує його заступник Віктор Голод, вже через сім місяців після того, як він посів цю посаду, депутати ставили питання про звільнення Тайліха. Вважалося, що він занадто толе-
рантно поводився з комуністами.
Як згадує член нинішнього міськвиконкому Віктор Кімакович, Тайліх був одним із тих викладачів вузу, які підтримували молодь і сприяли їй. У першу чергу це стосувалося «Студентського братства» — мер їх захищав, а це було непросто.
«Був дуже інтелігентним, відкритим, освіченим чоловіком. Я ніколи не чув, щоб він кричав. Був виваженим і, як на мене, дуже порядним. Студенти підтримували саме його кандидатуру, бо він був із тих людей, які завжди йшли на контакт, йому можна було висловити всі свої ідеї», — говорить Кімакович.
Усе на реформах
Віктор Голод каже, що в Тайліха не було такої риси, як завелика гордість. Бо навіть під час 52‑денного блокування міськвиконкому він не викликав міліцію. (Православна громада протестувала тоді проти передачі Кафедрального собору греко‑католикам. — Ред.). Більше того, декілька ночей навіть сидів разом з людьми, аби заспокоїти їх.
«Порівняно з іншими мерами, він був дуже грамотний чоловік, — говорить Голод, — і швидко орієнтувався в ситуації, навіть коли ставалося щось неординарне.
Наприклад, коли було ГКЧП, то він перший зібрав виконком і депутатів. І вже в той самий день депутати прийняли резолюцію стосовно того, що засуд-жують такі дії».
Тоді все стояло на реформах. І кожне рішення міської ради, як згадують нині політики тих часів, було документом, який формував нову владу та підходи. Віктор Голод згадує, що саме при Тайліху, незважаючи на такі складні умови, вперше за декілька років військові та хворі туберкульозом почали отримувати квартири.
Мало хто зараз пам’ятає проб-леми Івано-Франківська зі сміттєзвалищем 1970‑80 років. Спершу воно було у Підлужжі. Далі — возили сміття у Микитинці. Однак там близько розташовані ґрунтові води. Тож нова влада запропонувала створити те сміттєзвалище, на яке й донині обласний центр возить сміття — у селі Рибне.
При Тайліху були розпочаті такі перші проекти, як День міста, відбувалися мистецькі імпрези, були знесені пам’ятники Леніну, перейменовані вулиці, відкрита перша українська гімназія… За часів його головування музеї та склади знову стали соборами. Як, зрештою, і просто було відкрито багато церков. «То був культурний прорив для міста, — зазначає Кімакович, — навіть можна сказати, що весь цей Станіславський феномен, який маємо зараз, розпочався за тих часів».
Слід зазначити, що в 1990‑му році, коли депутати обирали Тайліха, явних кандидатів, які б могли «потягнути» цю посаду, не було. А от пізніше політичні сили, якими була наповнена міська рада, вже захотіли керувати самі. Тож 25 червня 1994 року мерство Ярослава Тайліха закінчилося.
Просто викинули
Тодішні політики нині говорять: усе було схоже на те, що вибори сфальсифікували. «У нього голосів було більше і він доводив це в суді, — розповідає Віктор Голод. — Цю справу мав розглянути Чернівецький суд. Якось так сталося, що Ярослав (Тайліх — Ред.) комусь довірив проконтролювати цю справу, але його не повідомили про дату проведення суду. Якби він приїхав, то виграв би, тому що при підрахунку голосів голоси «Нафти і газу» були сховані. Але тут втрутилася третя сила і голоси студентів «Нафти і газу» не зарахували, хоч їх було значно більше, ніж треба було».
Інша справа, що прийдешня влада не підтримала Ярослава Тайліха. Виглядало радше на переслідування. «Він мав досвід і міг працювати. Хіба послідовники так мали чинити з ним? — каже Кафарський. — А його просто викинули, мовляв, роботи нема, йди далі в аспірантуру. Це при тому, що в нього було троє дітей. Хіба таке нормально?». Політолог зазначає, що наша влада зараз ще дуже далека до того, аби розуміти людей. Адже має формуватися традиція і повага до тих людей, які щось зробили.
Тож, не знайшовши собі гідного місця роботи в Івано-Франківську, Тайліх виїхав в Америку — до Філадельфії. Одразу забрав із собою дружину та трьох доньок. Довгий час працював програмістом у шведсько-американській комп’ютерній фірмі. Дружина — в українському банку. Старша донька закінчила Вашингтонський університет з відзнакою. Менші дві доньки-двійнятка закінчили з відзнакою середню школу і теж поступили до університету.
…В Івано-Франківськ перший мер приїздить зрідка. Але, як каже начальник відділу сприяння діяльності депутатам Любов Артем’єва: «Попри те, що тоді Союз розвалювався, була карткова система, інфляція, навіть гіперінфляція, і працівникам апарату тоді було дуже важко, бо навіть зарплат не отримували… Це був один із тих мерів, якого апарат просто любив. Таке буває дуже нечасто. Але ми його просто обожнювали, і коли він приїжджає в місто, то всі летимо, щоб його побачити».
На фото:
1.1991 рік. Перший прямий ефір. Зліва направо: Віктор Голод, Ярослав Тайліх, Ярослав Гнесь, Василь Свищук
2. 2009 рік. Тайліх в оточенні колишніх співробітників
Comments are closed.