У редакцію газети «Репортер» надійшло повідомлення, що у селі Кліщівна Рогатинського району «зникла» церква. Одразу пригадалися давні легенди про те, як колись церкви безслідно провалювалися крізь землю, залишаючи після себе тільки болота та озера. Не відкидаючи і таку версію, також закралася підозра, що зникнення церкви пов’язано не з містикою, а з реальними людьми, які можуть на цьому непогано заробити. Кажуть, що українські олігархи полюбляють купляти і монтувати на своїх «фазендах» середньовічні церкви, каплички, будинки тощо…
Хтось можливо звинуватить нас у безпідставних підозрах та упередженому ставленні до представників духовенства та чиновників, проте останнім часом випливає багато фактів, які свідчать про їхні махінації. До прикладу, можна згадати, як 2006 року священик із села Корчівці Чернівецької області продав за тисячу гривень десять ікон зі старої церкви, якій понад 200 років. А зовсім недавно з’явилося повідомлення, що у селі Побужани Львівської області хочуть продати дерев’яну церкву 17 сторіччя з дзвіницею, яка була збудована на 100 років раніше. Та не поспішаючи робити ніяких висновків, ми відправилися у село Кліщівна шукати церкву.
Як з’явилася і куди поділася?
Церква святого Миколи у Кліщівні занесена до пам’яток Національного реєстру і має легендарну історію.
За переказами, церква у селі Кліщівна Рогатинського району була збудована 1572 року. В історичних перипетіях кліщівнянська святиня згоріла. 1709 року церкву відбудували, але після того, як у селі звели мурований храм (1936 року), її відкривали тільки по великих святах. До 1969 року церква була покрита ґонтою, а всередині церкви вже виросла береза. Місцеві жителі власними зусиллями перекрили церкву, а тодішній голова сільради Михайло Савка через це навіть позбувся роботи.
Коли ми приїхали у Кліщівну, церкви справді на місці не виявилося. Однак дерев’яні дошки та колоди, які залишилися після неї, свідчать про те, що провалитися крізь землю вона не могла (як ми про те спершу подумали).
Роз’яснити ситуацію погодився священик Тарас Федоренко. Отець Тарас пояснив, що церкву розібрали для того, щоб відреставрувати. «Є складені акти про те, що церква була дійсно в аварійному стані. Планувалося церкву піднімати на домкратах, але технічні умови не дозволяли, бо підвалини зогнили», — пояснив священик. За словами отця, «каламбуру» наробив львівський інститут «Укрзахідпроектреставрація», працівник якого є вихідцем із Кліщівні. Але, як він пояснює, так сталося тільки тому, що «у нашій ментальності вже так закладено: якщо ніхто нічого не робить — ніхто нікого не чіпає; а якщо людина починає щось робити — це починає комусь заважати».
Голова Кліщівнянської сільської ради Михайло Ворона пояснив, що замовником виконання реставраційних робіт виступило Головне управління будівництва, архітектури та житлово?комунального господарства Івано-Франківської облдержадміністрації. Проектну документацію, яку, нібито, затвердили всі необхідні інстанції, виготовило Державне науково?реставраційне управління Івано-Франківської області, а реставраційні роботи виконуватиме богородчанське ТОВ «Альянсбуд».
Микола Омелянович також сказав, що з державного бюджету планувалося виділити 350 тисяч гривень на реставрацію церкви. Та поки що гроші не поступили і фірма «Альянсбуд» має намір за свої обігові кошти (!!!) приступити до реставрації святині.
Отож, ніякого містичного зникнення церкви не було, що трішки, навіть, розчарувало. Проте, виникло декілька запитань до замовників та виконавців реставраційних робіт. До прикладу: чому на проведення реставраційних робіт не оголошувався ніякий тендер, як того вимагає законодавство? Або чому ТОВ «Альянсбуд» за «свої обігові кошти», не чекаючи бюджетних поступлень, спішить взятися за реставрацію?
За переказами, церква у селі Кліщівна Рогатинського району була збудована 1572 року. В історичних перипетіях кліщівнянська святиня згоріла. 1709 року церкву відбудували, але після того, як у селі звели мурований храм (1936 року), її відкривали тільки по великих святах. До 1969 року церква була покрита ґонтою, а всередині церкви вже виросла береза. Місцеві жителі власними зусиллями перекрили церкву, а тодішній голова сільради Михайло Савка через це навіть позбувся роботи.
Коли ми приїхали у Кліщівну, церкви справді на місці не виявилося. Однак дерев’яні дошки та колоди, які залишилися після неї, свідчать про те, що провалитися крізь землю вона не могла (як ми про те спершу подумали).
Роз’яснити ситуацію погодився священик Тарас Федоренко. Отець Тарас пояснив, що церкву розібрали для того, щоб відреставрувати. «Є складені акти про те, що церква була дійсно в аварійному стані. Планувалося церкву піднімати на домкратах, але технічні умови не дозволяли, бо підвалини зогнили», — пояснив священик. За словами отця, «каламбуру» наробив львівський інститут «Укрзахідпроектреставрація», працівник якого є вихідцем із Кліщівні. Але, як він пояснює, так сталося тільки тому, що «у нашій ментальності вже так закладено: якщо ніхто нічого не робить — ніхто нікого не чіпає; а якщо людина починає щось робити — це починає комусь заважати».
Голова Кліщівнянської сільської ради Михайло Ворона пояснив, що замовником виконання реставраційних робіт виступило Головне управління будівництва, архітектури та житлово?комунального господарства Івано-Франківської облдержадміністрації. Проектну документацію, яку, нібито, затвердили всі необхідні інстанції, виготовило Державне науково?реставраційне управління Івано-Франківської області, а реставраційні роботи виконуватиме богородчанське ТОВ «Альянсбуд».
Микола Омелянович також сказав, що з державного бюджету планувалося виділити 350 тисяч гривень на реставрацію церкви. Та поки що гроші не поступили і фірма «Альянсбуд» має намір за свої обігові кошти (!!!) приступити до реставрації святині.
Отож, ніякого містичного зникнення церкви не було, що трішки, навіть, розчарувало. Проте, виникло декілька запитань до замовників та виконавців реставраційних робіт. До прикладу: чому на проведення реставраційних робіт не оголошувався ніякий тендер, як того вимагає законодавство? Або чому ТОВ «Альянсбуд» за «свої обігові кошти», не чекаючи бюджетних поступлень, спішить взятися за реставрацію?
Замовники і виконавці
Щоб розібрати церкву, а потім відновити її первісний вигляд, потрібно мати неабиякий досвід. А якщо врахувати, як реставруються у сучасних умовах дерев’яні храми, до прикладу, примітивно обшальовуються вагонкою, то вирішили передусім поспілкуватися із директором ТОВ «Альянсбуд» Дмитром Дякуном.
По телефону він відмовлявся спілкуватися, оскільки був не впевнений, кому надаватиме «конфіденційну» інформацію. Коли ми сказали, що можемо з ним і зустрітися, він, очевидно, передумав і сказав: «Якщо її (мається на увазі церква — ред.) розібрали, то будуть відтворювати — на то є проектно-технічна документація. Так як написано у документах, так я і виконав роботи. А ви мені задаєте питання, хто, як і скільки».
Шукати відповіді на всі інші запитання порадив у замовників реставраційних робіт: «Замовники ведуть технагляди, вони ведуть всю проектно-кошторисну документацію і давати коментарі по даному питанню я не дуже би й хотів» — продовжує директор «Альянсбуду».
На запитання, чи є у них ліцензія на проведення реставраційних робіт і відповідний досвід, відповів: «Звичайно є! Реставраційними роботами ми займаємося уже сім років. Ми відреставрували не одну церкву. Ви можете поїхати і подивитися наші роботи — це тисменицька церква і Манявський скит».
Хотілося би й справді подивитися на відреставровані роботи «Альянсбуду», хоча одну ми вже бачили. У «Репортері» №?6 від 8 лютого 2007 року була надрукована стаття «Псевдореставрація або євроремонт в Манявському монастирі», де власне кореспондент «Репортера» досліджував, як реставрується Манявський скит. Але побачив тільки, як замість куполів з тесанки красуються металеві бляшані конструкції, а фундамент монастиря, обкладений декоративним примітивним лжекаменем (одним з найпопопулярніших сучасних будівельних матеріалів у прикарпатських селах). О, «смаки…!». Журналісту тоді навіть не призналися, хто проводив реставраційні роботи.
Та повернімося до реставрації церкви св. Миколи у Кліщівні. Як уже згадувалося, проектну документацію виготовляє Державне науково?реставраційне управління Івано-Франківської області, начальник якого Петро Лисаківський повідомив, що зроблено тільки ескізний проект реставрації церкви. А вже на основі ескізного проекту має розроблятися робочий проект. За проектом передбачається збереження автентичності церкви. Хоча декілька змін все?таки передбачається: «Церква не мала фундаменту, будувалося все на наріжних каменях, — пояснює Петро Лисаківський. — Зараз зробиться нормальний фундамент».
І все?таки, чому не було оголошено тендер на проведення реставраційних робіт і чому саме «Альянсбуд» має виконувати ці роботи? Відповіді на ці запитання ми поки що не отримали.
Начальник головного управління будівництва, архітектури та житлово?комунального господарства ІФ ОДА Василь Сенів пояснив, що тендер оголошується, коли сума виділених коштів становить понад 50 тисяч гривень. «Для того, щоб розібрати церкву, виділили з держбюджету 48 тисяч, тому не було потреби оголошувати тендер», — пояснив він. Але ж нам відомо, що у держбюджеті заплановано виділити 350 тисяч гривень на те, що зібрати цю церкву. Як бути у цьому випадку? Щоб отримати якісь конкретніші фінансові дані, В.?Сенів скерував нас в обласну архітектуру.
Заступник головного архітектора області Микола Капак, відповідаючи на запитання про тендер, одразу зіслався на прийняття 20 березня цього року Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Отже, до цього часу не потрібно було проводити тендер на проведення робіт, вартість яких становить до 50?ти тисяч гривень. А тепер, за словами М.?Капака, невідомо, чи його потрібно проводити взагалі: «Може до триста тисяч не треба буде проводити тендер? Тоді буде реставрувати та організація, яка почала робити, вона буде дальше виконувати цю роботу, — і наголошує, — тому що вони її розпочали. А якщо треба буде проводити тендер — проведемо і будемо надіятися, що вони його виграють».
Архітектор Капак запевнив нас, що доки гроші з держбюджету не надійшли, ніяких реставраційних робіт «Альянсбуд» не проводить. Проте голова сільради нам сказав, що фірма починає проводити реставрацію за «свої обігові» кошти. Чи може в обласній архітектурі про це не знають?
Відповіді на всі інші запитання Капак емоційно зводив до того, скільки церков він врятував і як він вболіває за долю розібраної святині у Кліщівні: «Мене дуже турбує таке питання, коли нічого не роблять! Коли церква мала завалитися за рік, чи впасти і пропасти, то тоді ніхто не піднімав це питання!».
Насамкінець ми звернулися до віце-президента Українського комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць ІКОМОС Миколи Бевза, який пояснив, що тільки висококваліфіковані реставратори і тільки на підставі проектної документації та спеціальних дозволів можуть розбирати церкву. Більше того, він сказав, що на основі ескізних проектів ніхто не мав права братися за реставрацію. І додав: «Щоб її врятувати, не обов’язково було її розбирати, я думаю, що за цим стоять просто злочинні дії».
Церква св. Миколи у селі Кліщівна була одним із українських дерев’яних храмів, які можна назвати складником української культури та національної ідентичності і дуже шкода, якщо слова Миколи Бевзи підтвердяться. З іншого боку — це також ганебний приклад того, як національні пам’ятки у нашій країні кидаються напризволяще. Бо ніде в цивілізованих країнах не доведуть пам’ятку архітектури до того стану, щоб там зігнили підвалини. А ми ще маємо їм дякувати, бо за рік-два церква могла розвалитися.
Слід також зауважити, що протягом того часу, доки ми збирали інформацію про реставрацію церкви св. Миколи, майже всі, до кого ми зверталися, відносилися до нас із настороженістю, а інколи із неприхованою агресією. Так що тим, хто має збочене бажання зіпсувати собі настрій, запитайте у зацікавлених осіб у владі: куди поділася церква у селі Кліщівна?
По телефону він відмовлявся спілкуватися, оскільки був не впевнений, кому надаватиме «конфіденційну» інформацію. Коли ми сказали, що можемо з ним і зустрітися, він, очевидно, передумав і сказав: «Якщо її (мається на увазі церква — ред.) розібрали, то будуть відтворювати — на то є проектно-технічна документація. Так як написано у документах, так я і виконав роботи. А ви мені задаєте питання, хто, як і скільки».
Шукати відповіді на всі інші запитання порадив у замовників реставраційних робіт: «Замовники ведуть технагляди, вони ведуть всю проектно-кошторисну документацію і давати коментарі по даному питанню я не дуже би й хотів» — продовжує директор «Альянсбуду».
На запитання, чи є у них ліцензія на проведення реставраційних робіт і відповідний досвід, відповів: «Звичайно є! Реставраційними роботами ми займаємося уже сім років. Ми відреставрували не одну церкву. Ви можете поїхати і подивитися наші роботи — це тисменицька церква і Манявський скит».
Хотілося би й справді подивитися на відреставровані роботи «Альянсбуду», хоча одну ми вже бачили. У «Репортері» №?6 від 8 лютого 2007 року була надрукована стаття «Псевдореставрація або євроремонт в Манявському монастирі», де власне кореспондент «Репортера» досліджував, як реставрується Манявський скит. Але побачив тільки, як замість куполів з тесанки красуються металеві бляшані конструкції, а фундамент монастиря, обкладений декоративним примітивним лжекаменем (одним з найпопопулярніших сучасних будівельних матеріалів у прикарпатських селах). О, «смаки…!». Журналісту тоді навіть не призналися, хто проводив реставраційні роботи.
Та повернімося до реставрації церкви св. Миколи у Кліщівні. Як уже згадувалося, проектну документацію виготовляє Державне науково?реставраційне управління Івано-Франківської області, начальник якого Петро Лисаківський повідомив, що зроблено тільки ескізний проект реставрації церкви. А вже на основі ескізного проекту має розроблятися робочий проект. За проектом передбачається збереження автентичності церкви. Хоча декілька змін все?таки передбачається: «Церква не мала фундаменту, будувалося все на наріжних каменях, — пояснює Петро Лисаківський. — Зараз зробиться нормальний фундамент».
І все?таки, чому не було оголошено тендер на проведення реставраційних робіт і чому саме «Альянсбуд» має виконувати ці роботи? Відповіді на ці запитання ми поки що не отримали.
Начальник головного управління будівництва, архітектури та житлово?комунального господарства ІФ ОДА Василь Сенів пояснив, що тендер оголошується, коли сума виділених коштів становить понад 50 тисяч гривень. «Для того, щоб розібрати церкву, виділили з держбюджету 48 тисяч, тому не було потреби оголошувати тендер», — пояснив він. Але ж нам відомо, що у держбюджеті заплановано виділити 350 тисяч гривень на те, що зібрати цю церкву. Як бути у цьому випадку? Щоб отримати якісь конкретніші фінансові дані, В.?Сенів скерував нас в обласну архітектуру.
Заступник головного архітектора області Микола Капак, відповідаючи на запитання про тендер, одразу зіслався на прийняття 20 березня цього року Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Отже, до цього часу не потрібно було проводити тендер на проведення робіт, вартість яких становить до 50?ти тисяч гривень. А тепер, за словами М.?Капака, невідомо, чи його потрібно проводити взагалі: «Може до триста тисяч не треба буде проводити тендер? Тоді буде реставрувати та організація, яка почала робити, вона буде дальше виконувати цю роботу, — і наголошує, — тому що вони її розпочали. А якщо треба буде проводити тендер — проведемо і будемо надіятися, що вони його виграють».
Архітектор Капак запевнив нас, що доки гроші з держбюджету не надійшли, ніяких реставраційних робіт «Альянсбуд» не проводить. Проте голова сільради нам сказав, що фірма починає проводити реставрацію за «свої обігові» кошти. Чи може в обласній архітектурі про це не знають?
Відповіді на всі інші запитання Капак емоційно зводив до того, скільки церков він врятував і як він вболіває за долю розібраної святині у Кліщівні: «Мене дуже турбує таке питання, коли нічого не роблять! Коли церква мала завалитися за рік, чи впасти і пропасти, то тоді ніхто не піднімав це питання!».
Насамкінець ми звернулися до віце-президента Українського комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць ІКОМОС Миколи Бевза, який пояснив, що тільки висококваліфіковані реставратори і тільки на підставі проектної документації та спеціальних дозволів можуть розбирати церкву. Більше того, він сказав, що на основі ескізних проектів ніхто не мав права братися за реставрацію. І додав: «Щоб її врятувати, не обов’язково було її розбирати, я думаю, що за цим стоять просто злочинні дії».
Церква св. Миколи у селі Кліщівна була одним із українських дерев’яних храмів, які можна назвати складником української культури та національної ідентичності і дуже шкода, якщо слова Миколи Бевзи підтвердяться. З іншого боку — це також ганебний приклад того, як національні пам’ятки у нашій країні кидаються напризволяще. Бо ніде в цивілізованих країнах не доведуть пам’ятку архітектури до того стану, щоб там зігнили підвалини. А ми ще маємо їм дякувати, бо за рік-два церква могла розвалитися.
Слід також зауважити, що протягом того часу, доки ми збирали інформацію про реставрацію церкви св. Миколи, майже всі, до кого ми зверталися, відносилися до нас із настороженістю, а інколи із неприхованою агресією. Так що тим, хто має збочене бажання зіпсувати собі настрій, запитайте у зацікавлених осіб у владі: куди поділася церква у селі Кліщівна?
Марія Гаврилюк
Comments are closed.