Зараз у повному розпалі зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Тести складають усі, хто восени бачить себе першокурсником. І говорять про них усі — дехто скаржиться на суворі правила та важкі завдання, інші вихваляються у соцмережах, як списували за допомогою мобільників. «Репортер» вирішив подивитися на це все власними очима — пішов у громадські спостерігачі, а потім сам спробував пройти тест з української мови та літератури.
Вибори відпочивають
Понеділок, половина десятої, франківська школа № 24, що на вулиці Хіміків. Надворі добрячий дощ. Під воротами одна за одною паркуються автівки. А на сходах ховаються під дашком десь під сотню вчорашніх школярів. Хоча ні — є тут і мами, і тати, і бабусі.
Всередину не пускають — рівно до 10:15. Розглядаємо натовп. Хто в чому — кросівки, джинси, футболки, вишиванки, нарядні сукні.
Перемовляються. «Та здаси ти, чого переживаєш», — розраджує одна подружка іншу. Хлопці збоку жваво обговорюють останній дзвоник, в іншій групі діляться враженнями про тест з англійської, який був у суботу. На сходинках якогось хлопчину вітають з днем народження. Збоку стоїть невисокий підліток з мамою, нервово стискає конверт з документами. Мама мовчки впихає туди дві ручки.
Нарешті двері відчиняють. Якась мама хрестить доньку. Школярі товчуться, кожному хочеться пройти швидше. Але на вході — суворий контроль, перевіряють документи: паспорт, сертифікат ЗНО, запрошення-перепустку. Зсередини на дверях прикріплені списки — хто і в якій аудиторії. Діти швидко розходяться по класах.
Пускають всередину і нас, звісно, за пред’явленням паспорта та посвідчення громадського спостерігача. Шукаємо відповідального за цей пункт ЗНО — директора школи Ігоря Мельничука. Він каже, шкода, що прийшли запізно, бо жеребкування уже відбулося. Яке? Таким чином визначається, в яку саме аудиторію піде спостерігач. Виходити звідти він не може. Тобто може, просто назад його уже не пустять. Тож, як каже директор, будемо разом дивитися за коридорами.
Далі — в актовий зал. Тут зібралися усі старші інструктори з кожної аудиторії. До речі, і з ними не все просто. Їх вчить та направляє на пункти ЗНО регіональний центр оцінювання якості освіти (РЦОЯО). Це люди з різних куточків області, часто навіть не знайомі між собою, тим більше з абітурієнтами. Директор наставляє — «Добре дивіться, чи вони правильно сіли» — та зачитує лист від ІФ РЦОЯО, в якому повідомляється, що під час нинішнього тестування в області працюватиме мобільна група з металошукачами, школи вибиратимуть довільно…
Потім Ігор Мельничук та уповноважена особа Василь Пастернак розкривають невеликий картонний ящик. Тут також своя процедура з підписами та печатками. Все трохи нагадує вибори, та може й суворіше. У ящику — 18 пакетів із завданнями для 270 абітурієнтів, які нині мають складати тут ЗНО. Кожен із інструкторів бере свій пакет, розписується та виходить.
Відчиніть — металошукач!
Щойно позачинялися двері аудиторій, як у вже замкнені двері школи постукали. За склом видно двох чоловіків — один у цивільному, інший у формі. От і мобільна група! Школа №24 стала першою, куди вони приїхали. «Цивільний» представився Іваном Любінцем, методистом ІФ РЦОЯО. Показав директору документи. Всі трохи ошелешені. Але якщо треба — то треба. Вирішили почекати в коридорі, поки в аудиторіях проведуть інструктаж, і діти почнуть писати. Розговорилися, навіть почали жартувати, що робити, коли задзвенить якийсь цікавий пірсинг.
Годинник показує половину дванадцятої, час братися до роботи. Всі раптово серйознішають. Адже, якщо зараз знайдуть у когось телефон, ця дитина може забути про вступ на цілий рік.
Перша аудиторія. Заходять тільки два представники групи, Мельничук і Пастернак. Решті через поріг — зась, але можна подивитися з коридору. Туди вже заглядають і помічник відповідального за ЗНО, і охоронець, і навіть чергова.
У класі діти сидять за партами по одному, у шаховому порядку. Старший інструктор — на місці вчителя, просто інструктор — в кінці класу. На партах — завдання, бланки для відповідей, документи та по дві-три ручки. Всі інші речі – сумки, куртки, парасолі — на столі біля дверей. Як тут спишеш?
Прихід такої делегації та ще з металошукачем дітей явно насторожив. Пояснюють, перевірять на «засоби зв’язку», забраний час компенсують. Хлопчина за першою партою встає, біля кишені металошукач аж захлинається. Усі завмерли. Той з ніяковою усмішкою виймає ключі. Пішли далі. Металошукач реагував часто — ґудзики, застібки, гаманці, знову ж таки ключі. І так переходили з аудиторії в аудиторію. По ходу помітили, що всі двері, крім класів, де проходить ЗНО, і туалетів, опечатані. Так вимагає процедура, пояснює директор.
До половини аудиторій вся група ще хвилювалася, а потім уже навіть почали жартувати з абітурієнтами: «Та не ставайте, як на обшуку». Телефонів у цій школі так і не виявили. Але, як ми дізналися пізніше, того дня на Прикарпатті таки знайшли сім мобілок, і всі в одному пункті ЗНО — школі-інтернаті на Чорновола в Івано-Франківську.
Тести їдуть у Донецьк
Після від’їзду групи у школі стало тихо. Учні продовжують писати, мають час до половини третьої. Надворі групками чекають батьки.
На сходах сидить старенька бабуся. Каже, що звати її Ганна, сама з Галицького району, чекає на онучку. «Так переживаю, — ділиться жінка. — Сама вона — ні мами, ні тата — хто її поможе? Кожен день встаю й молюся. Дуже хочу, аби добре написала». Бабуся аж розплакалася.
Групка жіночок весело перемовляється. Кажуть, що теж з Галицького району, село Комарів. Марія та Оксана чекають на дочок. «Та, звісно, переживаємо, — кажуть жінки. — Але наші діти добре вчаться, мали би скласти». «От у мене старша донька того року поступила на державний у нафти й газу, — додає Оксана. — А якби не було тих тестів, а просто екзамени, то де б вона поступила?».
Надвір уже виходять радісні діти, діляться враженнями. Двох спиняємо прямо на порозі. Звати їх Славік і Вадим, приїхали з Дем’янового Галицького району. «Та нормально тести пройшли, — майже хором запевняють хлопці. — Хоча ці тести важчі, ніж з хімії та географії». «Я третю частину взагалі не написав», — кривиться Вадим.
Дівчатка говіркіші. Віка та Яна із Загвіздя чекають на когось біля сходів. «Література важка була, — кажуть вони. — А от твір — ні, хоча всі чогось жаліються на нього. Треба було написати про боротьбу добра і зла». А перевірка? Та ні, сміються, не боялися, навіть весело було, зранку всім смс прийшла, що таке може бути.
Коли вже всі діти вийшли з аудиторій, а інструктори здали запаковані конверти з бланками відповідей, можна було сказати, що ЗНО завершилося. Залишилося запакувати пакети у ящик. Тут теж цікаво. Аби його заклеїти, використали вісім стрічок з печатками й підписами відповідального за ЗНО та уповноваженої особи. Мало того — на кожній уже наліпленій стрічці уповноважений поставив ще по чотири відтиски печатки та по стільки ж підписів. Лишилося тільки зачекати на пошту, аби відправити пакунок у Донецьк. Саме тамтешньому регіональному центру випало перевіряти ці роботи.
Сам собі тестувальник
Зошитів із завданнями ми під час тестів не бачили. Цікавість не полишала — що ж там таке? Знайшли просто — в Інтернеті. Ввечері того ж дня хтось завантажив свій зошит на один із освітніх сайтів.
Сам тест складається із завдань трьох типів. Перший — просто з чотирьох чи п’яти варіантів треба вибрати правильну відповідь. Другий — на встановлення відповідностей, наприклад, пов’язати авторів та цитати. І третій тип – це завдання із розгорнутою відповіддю, простіше — твір. Максимум за нього — 24 бали. Загалом за тести можна було отримати 111 балів, потім уже вони перераховуються за 200-бальною шкалою.
Сказати, що завдання були складними, не можемо. Принаймні половину відповідей просто мусить знати будь-яка більш-менш освічена людина. Що форма «самий головний» — неправильна, спільнокореневим до «колоти» є слово «кілочок», «Андріївна», а не «Андрієвна». Хоча були й набагато важчі. Чесно — з типами односкладних речень заплуталися.
Література «пішла» важче. Але якщо бути уважним і хоча б щось пам’ятати зі шкільної програми, то можна врятуватися логікою. Опис портрета героя, де згадано слово «гетьманська» — вибираємо Брюховецького. Лист письменника до матері, де він згадує «деснянську воду» — Довженко. Написано з гумором — у варіантах єдиний гуморист Павло Губенко, він же Остап Вишня. Хоча, такі прийоми спрацьовували далеко не для всіх завдань. От пригадати дев’ять персонажів із творів і зв’язати їх попарно було таки доволі проблематично.
Твір не писали — просто не знали, як його перевірити. У підсумку — 74 бали. У перерахунку на 200 бальну систему за минулорічними таблицями — десь 170-174. Може бути. Принаймні точно знаємо, що нічого надскладного у тих тестах нема. Не вірите? Перевірте на собі. І дітей краще зрозумієте, а, може, навіть на другий рік і до вишу зберетеся.
