Марія Гаврилюк «Ми неодноразово зверталися до влади, але отримували тільки відписки, та й то через півроку. Тепер ми відчуваємо, що приречені на прискорену смерть з муками, бо давно вже сліпнемо, болять голови і все тіло, від щоденного смороду дехто рве кишки. А що буде з нашими дітьми, внуками?»Із колективного звернення жителів Болехова до влади
Болехів — одне із небагатьох міст України, де збереглося ремесло обробки шкіри. Зараз у Болехові діють три заводи, які займаються переробкою шкіри: ВАТ «Шкіряник», ТзОВ «Елрун» та ТзОВ «Світ шкіри». Звичайно, ці підприємства піднімають промисловість міста, проте, за переконанням деяких людей, через діяльність шкірзаводів екологічна ситуація у Болехові дійшла до критичного стану. Натомість представники вищезгаданих підприємств стверджують, що з екологією у місті все гаразд, а головною причиною бунту людей є намагання конкурентів витіснити підприємства з міста.
Перші шкірзаводи у Болехові згадуються у 1603 році. Та їхня діяльність дещо відрізнялася від діяльності нинішніх шкірзаводів: шкіри вимочували, вапнували, а на спеціальних верстатах зіскрібали волосся, м’ясні та жирові залишки. Після цього шкіру промивали у проточній воді, намазували хлібним розчином і дубили. Розчин для дублення робили із хлібного квасу і кори, переважно — дубової. Залежно від сорту шкіри, який збиралися отримати, дублення розтягувалося від одного до п’яти місяців. Після дублення шкіру змащували жиром, висушували й розминали. Отже, на виготовлення шкіри йшло приблизно півроку. Зараз, як стверджують болехівчани, шкіра обробляється максимум за два тижні.
З одного боку, це можна пояснити занадто просто: адже живемо вже, слава Богу, у 21 столітті, покращилося технічне обладнання, для технологічних потреб в Німеччині та Італії закуповуються хімічні матеріали, які за якістю нібито відповідають європейським стандартам. Та, незважаючи на це, у місті чомусь постійно нестерпний сморід, хворіють та вмирають люди, гинуть тварини. Виникає запитання: чому?
SOS!
Болехівчани борються із забрудниками навколишнього середовища вже понад п’ять років. Жителі Болехова та навколишніх сіл неодноразово зверталися у різні інстанції з приводу того, що підприємства не дотримуються передбачених законодавством санітарних та екологічних норм, переробляючи шкіру. Люди скаржаться, що до вичинки шкіри підприємці додають хром та інші хімікати, а відходи після переробки шкіри потрапляють у воду та ґрунт. Крім того, болехівчани стурбовані різким неприємним запахом у місті. «Та це ще нічого, ? пояснює житель Болехова Михайло П’ятько, ? А ви приїдьте вночі, то тут такий сморід, що у протигазі потрібно ходити».
Як стверджують, у Болехові вночі якраз і викидають відходи із заводів. І куди б ви думали? В місцеву річку. Більше того, через річку Довжанка, яка впадає у Свічу, хімічні відходи можуть потрапити до оздоровчого курорту «Моршин», який знаходиться за чотири кілометри від Болехова.
Люди звернулися за допомогою у Моршинську госпрозрахункову бактеріологічну лабораторію, щоб зробити аналіз води у криницях. За результатами їхніх аналізів у Болехові немає криниць із придатною для споживання водою, хоча у державних інстанціях стверджують протилежне.
Найбільше люди стурбовані діяльністю ВАТ «Шкіряник», очисні споруди на якому вже своє відпрацювали. На одному із колишніх цехів підприємства створено шкірпереробне підприємство «Елрун». Крім того, що «Елрун» функціонує у приміщенні «Шкіряника», його діяльність прямо залежить від «Шкіряника». Адже користуються вони одними очисними спорудами та водою.
Як вже згадувалося, коли шкіра оброблялася натуральними речовинами, то інколи і півроку треба чекати до її готовності. Якщо ж зараз процес обробки триває декілька днів, то виникає запитання: скільки хімії треба використати для того, щоб за лічені дні отримати бажаний результат?
Юрист ТзОВ «Елрун» Артур Павлик розповів, як на заводах обробляється шкіра (а технологія обробки шкіри однакова на всіх підприємствах): «Для відмочування шкіри застосовується сірчистий натрій та сіль. Після відмочування «голину» закидають у барабани хромового дублення чи рослинного дублення. Там же застосовується хром, додають сірчану кислоту — це найнебезпечніше, що може бути, а також мурашину кислоту».
Як зауважив пан Павлик, раніше на підприємствах використовувався хром шестивалентний, який був справді небезпечним для людського здоров’я, зараз хром використовується трьохвалентний і ніякої шкоди для життя та здоров’я він не становить.
Не хочеться ці слова піддавати сумніву, проте факти говорять про інше. Незважаючи на велику зайнятість населення, на шкірзаводах дуже велика плинність кадрів. Працівники шкірзаводів помирають від раку. За останній рік від раку кісток у Болехові (чого раніше ніколи не було) померло три людини. Вже не говорячи про те, скільки зараз хворіє людей.
Намагаючись якось привернути до цих жахливих фактів увагу, жителі Болехова та сусіднього села Герині у червні минулого року тимчасово перекрили трасу Чернівці?Стрий, вимагаючи припинити забруднення довкілля болехівським кушнірством. Людям після цього пообіцяли виправити ситуацію, та очисні споруди навіть не почали будуватися. Слід також зауважити, що у місті немає навіть загальної каналізації, а людей, крім того, травлять хімічними відходами шкірзаводів.
Наступною вагомою причиною для обурення жителів Болехова стало те, що від початку року декілька разів прорвало каналізаційний колектор ВАТ «Шкіряник», внаслідок чого каналізаційними стоками було затоплено значну територію громадських земель. На голову правління ВАТ «Шкіряник» було накладено штраф у розмірі 5440,5 грн. Люди наполягали на тому, щоб взяти проби рідини, яка витікала з колекторів. Проте працівники «Шкіряника» так квапилися ліквідувати прориви, що зробили це дуже оригінально: привезли два КамАЗи цементу, висипали на прорив. Цемент замерз — прорив ліквідований. До речі, у ставку жительки Болехова Анни Пірановської під час прориву колектора сплила вся риба. Проте керівництво «Шкіряника» пояснює це дуже просто.
Риба почувається нормально
Заступник голови правління ВАТ «Шкіряник» по технічній документації і екології Світлана Конько стверджує, що на підприємство здійснюється тиск з боку людей, які зацікавлені у закритті заводу. Саме із цим, на її думку, і пов’язані численні скарги. Те, що у місті нестерпний сморід, пані Світлана пояснює так: «Радіацією не чути, але вона є і вона шкідлива, а у нас, вибачте, г… ом смердить, але воно не шкідливо». На запитання, чому смердить найбільше вночі, вона відповіла, що це пов’язано із розою вітрів.
Світлана Конько підтвердила, що час від часу люди спеціально пошкоджують колектори — у період з 1 січня до 18 березня цього року було спеціально зроблено сім отворів у трубопроводі. Але загибеллю риби у ставку у зв’язку з цим вона не дуже переймається: «Захотілося чоловікові зробити собі ставок, де була прокладена канава. Тепер хтось зробив дірку, якраз то озерце було покрито кригою, і я бачила, що три риби там здохло. Того ставка ніде в документах нема, але на цілу область скандал».
Потім пані Світлана пояснила, що риба задихнулася під кригою: «Потім, коли крига зійшла, вони віджили і прекрасно себе почувають і жодна риба після того, як крига розтала, не здохла». Щодо очисних споруд, то С.?Конько каже, що у планах спорудження нових очисних споруд є, але коли їх побудують — невідомо, адже їх спорудження коштує приблизно 2?3 мільйони умовних одиниць.
Проблема є
У зв’язку із неодноразовими скаргами жителів Болехова щодо незадовільного екологічного стану у місті у вересні 2006 року на сесії Болехівської міської ради була створена депутатська комісія для перевірки міських шкірообробних підприємств. За словами голови комісії, депутата обласної ради Мирослави Клим, екологічна проблема у Болехові справді існує, проте головною причиною цього є те, що на ВАТ «Шкіряник» досі немає очисних споруд, тобто вони є, але старі із 1972 року, і зовсім не придатні до експлуатації: «Питання зайшло в такий кут, що ні комісія, ні люди не можуть з того вийти, а влада нам не сприяє. Влада захищає підприємців, які відмовляються робити очисні споруди» — розповідає Мирослава Клим. «Приїжджало декілька перевірок і на «Світі шкіри» почали щось робити, — продовжує голова комісії, — а от на «Шкірянику» зрушень практично нема ніяких. Хоч вони пишуть, що встановили прес для очистки мулу, але насправді той прес не працює».
Лікар Івано-Франківської обласної санітарно-епідеміологічної станції Юрій Здоровий каже: «Місто Болехів — це ганьба нашої області. Це єдине місто на Західній Україні, де проживає більше 10 тисяч населення, де відсутні каналізаційні очисні споруди від багатоповерхової забудови, від торгових та комунальних підприємств. Багатоповерхові будинки кидають все без очищення».
За проведеною перевіркою Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області встановлено, що під час обстеження очисних споруд виявлено, що бетонні конструкції їх елементів напівзруйновані, вторинні відстійники повністю замулені надлишковим мулом, аераційні системи забиті, що не забезпечує нормативну очистку зворотних вод.
Проте, у висновку перевірки вказано, що хімічні речовини, що використовуються в технологічному процесі обробки шкіри, проходять митний контроль і мають позитивний висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи Міністерства охорони здоров’я у місті Києві. Щодо загибелі тварин, то екологічна інспекція вважає, що такої проблеми нема, тому що не було звернень громадян з приводу отруєння тварин.
Не доводьте людей!
На середину травня призначені громадські слухання щодо покращення екологічної ситуації, яка склалася внаслідок діяльності шкірзаводів. Не вірячи в те, що ситуація покращиться, люди вимагатимуть закрити шкірзаводи. Якщо влада їх не послухає, то обіцяють знову вийти і перекрити автомобільну трасу, перед цим попередивши всі інстанції: від Болехова до Києва.
За офіційною статистикою рівень ракових та онкозахворювань у Болехові не перевищує рівень захворюваності в області. Проте, не факт, що в області ведеться достовірна статистика, адже більшість болехівчан, маючи проблеми зі здоров’ям, за допомогою звертаються у львівські чи моршинські медичні заклади. Очевидно, що причини для людського незадоволення все?таки є, адже вдаватися до радикальних заходів, перекриваючи центральну трасу, через незначні підозри, ніхто б не брався.
P.?S. Слід відзначити, що великим позитивом діяльності шкірзаводів є те, що забезпечено велику кількість робочих місць. Але чи варто платити за робоче місце здоров’ям, а інколи й життям?
Comments are closed.