Євгенія Ступ`як Вокзал для кожного міста – то своєрідна візитка. Адже перше враження про місто у приїжджих складається саме по ньому. Проте Привокзальна площа в Івано-Франківську навряд чи здатна справити на когось приємне враження. Можна перерахувати безліч її недоліків: і п’яні бомжі, які сплять на тротуарах, і стихійна торгівля, і відсутність лавочок у парку…
Та особливо вражають тітоньки, які через дорогу від вокзалу продають соняшникове насіння та арахісові горішки. Ці столики з насінням, здається, назавжди вросли в пейзаж Привокзальної площі. Так само як і їх незмінний атрибут – устелений лушпинням тротуар під ногами продавчинь.
Чи то жіночки так вправно рекламують свою продукцію, чи то їм справді так подобається власний товар, але факт залишається фактом – вони лузають насіння і випльовують лушпиння просто собі під ноги. І якщо вранці, до їх приходу, Привокзальна площа чисто підметена двірничками, то під кінець робочого дня вони залишають по собі купки напльованого лушпиння.
Про культуру поведінки тут говорити нема сенсу. Та цікавить одне – невже цим тітонькам приємно цілий день сидіти у власноруч створеному смітнику? І друге – невже ця безкінечна лушпайкова історія ще не набридла двірникам? А ще третє – чому міська влада дозволяє запльовувати Привокзальну площу?
Comments are closed.