Наприкінці минулого тижня на Вічевому майдані відбувся традиційний парад візочків. Вже не вперше сімейний конкурс організовує ТРК «Вежа». Ідея цього свята свого часу прийшла до одного із місцевих підприємців – Віталія Яворського.
Новизною цьогорічного параду були сімейні перегони, конкурси і змагання для батьків. Матусі стрибали на скакалках і співали колискові, татусі – наввипередки скакали на одній нозі. Серед подарунків – квитки на мультфільми театру кіно «Люм’єр», чеки на закупівлю дитячих товарів на 250 гривень, головний приз – подорож до Кракова.
Цьогоріч до центру міста виїхали майже два десятки візочків. Кожен з них – по‑своєму оригінальний та цікавий, зі своєю назвою і навіть філософією. Та конкурс – це завжди змагання. Тож, на першість задуму претендувала візочкова композиція – «Чумаки». Візочок родина зробила у вигляді чумацького воза (був там і віл), всередині сидів чумак Олексійко, а старшим чумаком, з вусами та в шароварах, виступала мама – Вікторія Дуда. «Колись козаки охороняли кордони, бандуристи лікували душу народу, а першими економістами були таки чумаки, – говорить Вікторія. – Це були вольові люди, мудрі, мужні. Тому ця тема актуальна і сьогодні».
Сіно, солома, дерево, нитки, мішки для солі – усе, що наповнювало того воза, робилося власноруч із природних матеріалів усією родиною. «Ще за кілька годин перед виїздом сюди мій чоловік розпилював дошки, щоби прикріпити їх до воза, – каже Вікторія. – А мій батько, тобто дідусь хлопчика, привіз нам сіно аж із села Конюшки Коломийського району».
Заквітчаний візочок «Україночка» теж було видно здалеку. Його ошатно вбрала у квіти, з-поміж яких найяскравіше горіли соняхи, бабуся Ольга. «Для першої моєї онуки, шестимісячної Аннички, хотілося облаштувала квіткову карету якнайкраще, – говорить пані Оля. – А до рідного українського треба привчати вже змалку». Як виявилося, колискові у бабусі – виключно українські народні.
Тандем мами Анжели (бджілки) з синочком Ромчиком (ромашкою) був яскравий, веселий і видався навіть філософським. Учасниками параду вони стали втретє. «Наш екіпаж ми назвали «Квіткою кохання», бо чекали з чоловіком на Ромчика 18 років, – розповіла пані Анжела. Як бджілка нектар, так і я збираю по крупинках усе, з чим виростає мій син».
