У шухляді палати опікового відділення обласної клінічної лікарні, де лежить чотирирічна Оксанка, її фото оброблене на комп’ютері. Усміхнене красиве дитя – у пишному платтячку та з віночком на голові. Такою Оксанка собі подобається…
Вона сміється, глядячи на себе таку. Вона не знає, що автор обробки вимушено прикрасив її голову на фото віночком, бо не вдавалося забрати з чола опік. А свого обпеченого тіла дівчинка практично не бачить. Та вже добре знає, що таке біль.
 |
З печі до реанімації
Страшний больовий шок, понад десяток операцій, більше 30 наркозів. За останні три місяці Оксанка Фроляк із села Русів Снятинського району перенесла стільки болю, що вистачило б на сотню дорослих.
Люди, які щодня залишаються біля дівчинки, змінюючи одне одного, кажуть, що такої неймовірно дивної терплячості вони ще не бачили. Коли їй вже не сила терпіти, вона починає бити ніжкою об постіль, і тоді вони розуміють – треба колоти знеболююче.
Три місяці тому, перед тим, як потрапити у дитяче відділення Снятинської районної лікарні, Оксанка лежала на печі у своїй русівській хаті. А нахилившись, впала у казан з кип’ятком, після чого скотилася на розжарену грубку. Так розповідає про нещасний випадок її баба Люба, яка була на той час поруч.
За словами заввідділенням Снятинської лікарні Марії Лазаренко, страшенно обпечену дитину спочатку вивели з больового шоку, а через добу відправили до реанімації обласної дитячої лікарні. Щоправда, перед тим домовилися зі священиком, оскільки шанси на життя в дівчинки були дуже мізерними…
Після того страшного випадку баба Люба, як і мама Леся, бачили свою доньку та онуку лише один раз, коли приїздили до Франківська в середині квітня. Бабця тоді сказала, що не має ані часу, ані грошей «сидіти в лікарні». А мама – мовляв, не має, у що переодягтися, а тому приїде через тиждень. Більше їх у лікарні не бачили.
Ще приїздили найближчі сусіди. Казали, що сім’я Фроляків – кризова, що дитина бідувала та голодувала. Що тато Оксанки Юрій уже близько двох років знаходиться у місцях позбавлення волі. Уже втретє, за крадіжки.
 |
Не без добрих людей
«Діти з такими опіками потребують тривалого спостереження та реабілітації упродовж багатьох років, – говорить заввідділенням опікового відділу обласної клінічної лікарні Костянтин Кіршак. – І тут аж ніяк не йдеться про дні чи місяці. Наразі в основному всіма ліками забезпечує лікарня, а загальна приблизна сума, яка пішла на лікування, – близько 50 тисяч гривень. І далі дівчинці потрібен щоденний пильний догляд, бо лише лікуванням тут не зарадиш».
Перебинтовування, купання, годування, читання. Волонтер Ніна Животова, яка часто відвідує Оксанку, каже, що дівчинка дуже спостережлива й розумна, швидко все схоплює. Дарма, що недавно знала лише кілька слів, не вміла пити з горнятка та просто випльовувала будь-яку їжу. Крім хліба та молока, більш нічого не просила і не хотіла.
Саме таких, як пані Ніна – випадкових чи не випадкових помічників – сьогодні біля Оксанки більше десятка. Вони змінюють одне одного, ні на мить не залишаючи дитину, вже третій місяць поспіль. Кажуть, що до збору коштів постійно долучається хтось новий. Одна з жінок, порадившись зі своїм чоловіком, вирішила взяти дитину під опіку. От тільки із позбавленням батьківських прав не все просто. Хоч, за законом, є чимало підстав. Але досягти результату можна виключно через суд.
 Родина Оксанки зустріла «Репортер» непривітно |
Аби зрушити це питання з місця, ще одна волонтерка, Валентина Казьмірук, написала на ім’я начальника служби у справах дітей Івано-Франківської ОДА Івана Ковалика звернення з проханням з’ясувати всі сімейні обставини родини Фроляків. На це отримала відповідь: «Враховуючи отриману від вас інформацію, що мати фактично покинула дитину в лікувальному закладі без догляду, не проявляє ніякої турботи щодо дитини та інші обставини, що були з’ясовані, служба у справах дітей Снятинської РДА вважає за доцільне взяти Оксану Фроляк на облік дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, та ініціювати перед прокуратурою району питання щодо притягнення матері до кримінальної відповідальності».
Відтоді минуло близько двох місяців. За інформацією служби у справах дітей Івано-Франківської ОДА, вони зобов’язали Снятинську РДА детально вивчити ситуацію в тій родині та перевірити всю інформацію стосовно батьків Оксанки. За словами Івана Ковалика, працівники Снятинської РДА ситуацію вивчили і, за їхніми висновками, достатніх підстав для позбавлення батьківських прав не знайшли.
«Єдиний вихід – взяти у мами тимчасову згоду про взяття її дитини під опіку, – говорить Ковалик. – І саме про це ми плануємо говорити з нею найближчим часом. А щодо суду, то достатніх підстав для позбавлення родичів їхніх прав наразі немає. Тим паче, що і в сільраді Русова не говорять про якийсь критичний стан у тій родині».
Усе село молиться
Із сільським головою Русова Олексієм Стефаником «Репортер» спершу говорив по телефону, потім домовився про зустріч, якої голова чомусь уник. А з доволі емоційної телефонної розмови вдалося лише з’ясувати, що від нього «у цьому питанні нічого не залежить, та й нема чого питати, аби потім звинуватити».
Дивно, але байдужість очевидна. Тільки не зрозумілі причини. Натомість, три сільські жіночки, які провели нас до Оксанчиної хати, просили поопікуватися дитиною і «забрати її з того бідацтва». Зокрема, Ольга Кавунова, так назвалася одна з них, казала, що в неділю у церкві за дівчинку молиться все село. І від імені всіх односельчан просила зробити все, аби передати дитину в надійні руки, «бо тут їй життя не буде».
На порозі Оксанчиної хати нас зустріли баба Люба, дід Василь, мама Леся і тітка Параска. Баба одразу почала бідкатися, що справді не могла приїхати до дитини. Дід казав, що треба її повертати додому і не віддавати ніяким опікунам, бо виходив трьох своїх хворих, і цю також виходить. Щоправда, згодом вони погоджувалися віддати дитину, якщо опікуни дозволятимуть бачитися з нею.
Але за кілька хвилин настрій усієї родини змінився. Бо до Лесі Фроляк подзвонив її чоловік Юрій, запитав, що з малою, і сказав, що при будь-якому рішенні слід питати його згоди. Бо він повернеться…
А за словами діда Василя, поки чоловік Лесі був удома, «усі лежали потовчені».
P. S. Волонтерки кажуть, що за три місяці Оксанка жодного разу так і не згадала й не покликала ані маму, ані бабцю, ані діда. А очі в дівчинки – блакитні, великі та проникливі. І зовсім не сумні. Після спілкування з нею дуже хочеться вірити у краще.
