Тетяна Соболик У цілому світі професія «двірник» є непомітною. Їх не помічають, на них не натикаються, з ними не сперечаються, тому що їх немов просто нема. І так має бути. Ми маємо помічати їхню роботу, але не маємо їх бачити.
Двірники прибирають все сміття з центрального базару у найневідповідніший момент — після нашого робочого дня. Хтось добирається додому і товчеться на зупинках, хтось біжить на базар чи то з базару, і всі, кому щастить переходити дорогу від базару до універмагу «Прикарпаття», отримують чергову порцію пилюки в обличчя.
Самих двірників у цьому звинувачувати зовсім не варто. Ми були свідками того, як перехожі робили їм зауваження, що вони метуть сміття їм в обличчя. На це двірники квапно наголосили, що вони всього лише виконують наказ… «чоловіка з білого будинку».
У цьому місці, звісно ж, стає цікаво: хто ж то такий чоловік з білого будинку, який вигадав такий безглуздий механізм прибирання території базару у такий невідповідний та незручний для мешканців Івано-Франківська момент. Може, це хтось з найнижчого чиновницького рангу білого будинку, а може навпаки хтось з «верхів»?
Цю вказівку можна зрозуміти. Можливо у двірників не така велика зарплатня, яка дозволяла б змушувати їх виходити на прибирання серед ночі, коли більшість мешканців міста спить. Але чи так важко подумати про елементарний комфорт? Невже тисячі франківців не варті того, щоб двірники у окремих місцях прибирали вночі? Може справа у тому, що цей міфічний «чоловік з білого будинку» не ходить на базар після роботи і точно не їздить маршрутками, принаймні не з зупинок, які розташовані неподалік від базару. Тому для нього так просто видавати такі накази. Бо їх ніхто ніколи не береться підлаштовувати під простих людей. У чиновників і без цього проблем «по горло».
А що залишається нам? Знову змиритися з цим? Це вже починає набридати…
Comments are closed.