Мововведення

У Верховній Раді вже зареєстрований проект «Закону про мови». Його автори, депутати від коаліційної більшості, Олександр Єфремов, Сергій Гриневецький і Петро Симоненко з посиланням на «Європейську хартію регіональних або меншинних мов» прагнуть ввести у мовне законодавство України поняття «регіональна мова». Як реагує Прикарпаття?

Глас народу

Пристрасті навколо цього законопроекту вирують недитячі. Опозиція навіть говорить про мінування парламенту під час розгляду питання, а представники влади переконують – нововведення нікого не утискає, а лише створює підстави для розвитку в Україні багатоманітності в мовному сенсі. Наша ж обласна рада вимагає від ВР не допустити розгляду цього законопроекту.

Що думають про можливе «мововведення» прості прикар­патці? «Я вмикаю телевізор, і моя дитина не може подивитися мультики по‑українськи. Не так давно на співбесіді у Києві мене попросили спілкуватися російською, бо так, мовляв, говорять усі. То яка мова ущемлена? – обурюється пан Ігор, франківський підприємець. – До нас приїжджають японці, китайці і вже за півроку говорять по‑українськи. Як на мене, неволодіння мовою можливе з двох причин: або людина затято ненавидить все українське, або просто в неї не вистачає розуму».

Пан Іван, військовий, розказує, що сім`я у нього російськомовна, але проблем з українською не було ніколи, бо він знає мову досконало. «Але це тут, а, наприклад, у Криму ви ж не примусите людей говорити по‑українськи? – каже Іван. – То хай вживають ту мову, яка їм ближча. Якщо чесно, то мені все одно».

Наступні перехожі виявилися ще цікавішими. Пан Віктор та пані Наталя – колеги по роботі. Наталя родом із Донбасу, до Фран­ківська приїхала на навчання у вісімдесяті, вийшла заміж, тут і залишилася. «Українську я вивчила вже на Прикарпатті, робота примусила, – говорить Наталя. – Вдома всі спілкуємося по‑українськи. Хіба, як із чоловіком сварюся, то автоматично переходжу на російську. Я вважаю, що у державі має бути одна мова. В Україні – українська, це питання національної самоповаги».

У пана Віктора позиція абсолютно протилежна. Він приїхав сюди із Воронежа, ще у сімдесятих за направленням. Віктор – за впровадження регіональної мови. «Це мова міжсоюзного спілкування, – стверджує він. – Вважаю, що дуже добре, якщо її запровадять. В яку б країну СНД не поїхав, усі розуміють російську».

Вже після цієї фрази між нашими співрозмовниками виникла суперечка, яка слово за слово переросла у серйозну сварку. Вони згадали і царський режим, і союз, і навіть про те, хто чий хліб їсть і з яким апетитом. Тож думки різні, а висновок один – конфлікту не уникнути, навіть на побутовому рівні.

Не наша біда

Згідно із запропонованим законопроектом, регіональна мова може бути запроваджена на території, «за умови, якщо кількість осіб, носіїв регіональної мови, що проживають тут, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення». Постає питання – чи можливий розвиток сценарію з «регіональною» на Прикарпатті?

За словами голови української громадської організації Російська община Івано-Франківської області Олександра Волкова, згідно зі статистикою, ще на початку 1920‑х років у місті проживало лише кілька десятків росіян. «Це були люди, які втекли від революції, – каже Волков. – Звісно, в 1939 році з приходом Червоної армії в області з’явилася певна кількість росіян, потім вони евакуювались, але не всі. А вже Друга світова дуже змінила національний ландшафт міста, яке до 1941 року було польсько-єврейським. Росіяни почали приїжджати переважно за направленням на роботу та як військовослужбовці».

Так, за даними перепису 1989 року, в Івано-Франківську все населення складало 226,453 тис. З них українців – 184,678 тис. або 81,5 %, росіян – 35,292 тис. – 15, 6 %. Перепис 2001 року показав, наскільки змінилася ситуація. На той час у місті проживало 233,4 тис. людей, з них українців – 197,579 тис., або 91, 77 %, росіян – 13,774 тис., або 6,4 %. Загалом по області відсоток росіян ще менший – лише 1,77 %.

Пояснити цю ситуацію доволі просто, запевняє Олександр Волков. Адже росіяни жили переважно у містах, працювали на великих заводах – «Позитрон», «Індуктор», інші. Заводи позакривали, то й люди виїхали.

Та навіть ті, що зараз проживають на Прикарпатті, особливих проблем не відчувають. Волков каже, що більшість вільно володіє українською. «Ми намагаємося вжитися в це суспільство, – говорить він. – Хочемо створити собі умови – нормальні, цивілізовані, аби ми змогли зберегти свою мову, культуру. Але ми не хочемо нікому нічого нав’язувати».

До самого законопроекту голова Російської общини ставиться неоднозначно. «На мою думку, там більше політичних моментів, а не вирішення конкретних питань», – каже він. І додає – мовної проблеми на Прикарпатті не існує.

«У нас в області російського населення менше двох відсотків. То які можуть бути проблеми?! – пояснює Волков. – Навіщо було ту сесію обради зі зверненням проводити? Обласна рада має вирішувати проблеми області, а загальнодержавні питання хай вирішують у Києві. А цим галасом обласні депутати створюють проблеми тільки для нас – накручують місцеве населення проти представників національних меншин».

Нічого доброго

«Цей законопроект скерований проти української мови в цілому, – запевняє голова облас­ної «Просвіти» Степан Волковецький. – Він є складовою частиною тієї антиукраїнської політики, яку проводить ниніш­ній владний режим».

На думку Волковецького, небезпека від такого закону величезна. «Вона полягає у тому, що по суті узаконюється державний статус російської мови. Хоча формально так не записано. А враховуючи сьогоднішню ситуацію і проблему із впровадженням державної мови, це явно дискримінаційний проект щодо української».

І хоча росіян і російськомов­ного населення у нас замало, щоби навіть у випадку прийняття закону ввести на Прикарпатті регіональну мову, все ж Волковецький каже, діяти за принципом «моя хата скраю» не можна. «Вважаю, що кожен із нас, прикарпатців, повинен відчувати себе не тільки мешканцем області, а і громадянином України. Думати не тільки про те, як цей закон відіб’ється на Прикарпатті, але й про те, як він впливатиме на всю Україну. Це по‑перше. А, по‑друге, і для нас нічого доброго він не принесе. Гляньте хоча б телебачення, там і так повсюдно вживають російську. То новий закон допоможе вирішити цю проблему, чи, навпаки, загос­т­рить її?», – говорить Степан Волковецький.

Варто згадати і про політичний аспект питання. На носі вибори. Політолог Тарас Возняк впевнений: «Партія Регіонів вчергове робить один і той самий фокус. Знову піднімаючи питання з мовами, хоче виїхати на тому, що обіцяє російській «всекосміч­ний статус мови міжнародного спілкування».

І хоча мовні пертурбації – лише законопроект, вже можемо констатувати – його дія наразі абсолютно протилежна до задекларованої мети. Замість «єдності в багатоманітті» відбувається розкол суспільства. Що буде далі – й думати страшно.

P. S. У 1998 році Національні збори Республіки Білорусь ухвалили нову редакцію «Закону про мови», в якому проголошено державність білоруської і російської мов. І де зараз білоруська?