Війна

Купувати чи продавати?

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Невідомо-відомий акціонер поки що не говорить про те, що йому треба від АТП-0928: землі, монополії чи торгів? Тетяна Соболик  Спершу говорили про те, що питання потребує додаткової уваги на позачерговій сесії, однак тиждень тому на сесії Івано-Франківської міської ради все ж таки розглянули питання «Про забезпечення діяльності ВАТ АТП 0928». Доповідав заступник міського голови Олександр Дерев’янко. Вже з перших секунд по голосу, інтонації та виразу обличчя здавалося, що він не доповідає, а так ніби щось просить, радиться, вагається. Він навіть сам зізнався, що не знає, про що доповідати. Від сесії він просив рішення міської ради, як діяти далі в ситуації, яка склалася навколо цього підприємства, на себе він таку відповідальність брати відмовляється. 

Два варіанти
плюс «таке собі»

Підприємство «АТП-0928» було створено в 1999 році шляхом реструктуризації. Воно обслуговує міський полігон твердих побутових відходів і займається їх вивезенням з території п’яти ЖЕО Івано-Франківська. За останні три роки підприємство назбирало достатню кількість непогашених боргів (загальна сума боргу 1 млн. 800 тис. грн.). Відтак тільки одній податковій інспекції АТП-0928 було винне понад 1 млн. грн., тож за її ініціативою і почалася процедура банкрутства.

 

Така процедура передбачає два можливі варіанти. Перший — це ліквідація підприємства, що означає повну зупинку його роботи, оцінку майна і виставлення його «залишків» на продаж. На це, на щастя, ніхто не пішов, розуміючи, що ситуація з вивозом твердих побутових відходів ще більше ускладниться. Другий варіант, який і був прийнятий, — санація підприємства — надання можливості підприємству відновити роботу. Відтак був визначений комітет кредиторів та санатор підприємства.

План санації мав кілька пунктів. Але йшлося в ньому про погашення дебіторської заборгованості з метою укладення мирової угоди. Часткове погашення основних боргів давало можливість домовитися з кредиторами щодо укладення мирової угоди і розстрочки інших зобов’язань перед кредиторами. Основні джерела — підприємства ЖЕО, в цьому випадку — дебітори.
Початковою проблемою банкрутства підприємства нині називають непогашення дебіторської заборгованості жеками, завдяки чому і нарощувалися штрафні санкції. В результаті підприємство залишилося без обігових коштів, відповідно не могло виконати свої зобов’язання. Нині підприємство мусить добитися погашення дебіторської заборгованості, знайти інвестиційні кошти, щоб погашати зобов’язання перед кредиторами і відновити технологію виробництва.

Однак не може. Тому що воно є акціонерним, а отже такі рішення мають прийматися виключно на зборах акціонерів. Міська рада має 51?% акцій, а для того, щоб зібрати збори, треба 60?%. Відтак зібрати збори поки що нереально, адже другий акціонер, який купив 40,6?% акцій, тобто банально «не з’явившись» на збори акціонерів, може зірвати їх проведення, на сьогодні зали­шається «невідомим». О.?Де­­ре­в’янко каже, що відомо тільки те, що його акції зберігаються в «Приватбанку», і перемовини з ним на сьогоднішній день провести неможливо (бо вони зайшли в «тупик»), так само як і прийняти будь-яке рішення. А приймати треба вже, і час втрачати не можна, адже для того, щоб забезпечити першочергові вимоги кредиторів, вже розпочата процедура реалізації нерухомого майна.
Тож заступник міського голови запропонував на розгляд депутатів три можливі варіанти розвитку подій. Перший — реалізація акцій міської ради даному акціонеру (однак О.?Де­рев’ян­ко каже, що поки що не має права називати ціну). Другий — купівля міською радою акцій у іншого акціонера (приблизно на всі витрати треба 5 млн. грн.). І третій — віддати підприємство на розсуд комітету кредиторів (а отже реалізація майна, затвердження процедури ліквідації і т.?д.). З третім варіантом О.?Дерев’янко, звісно, переборщив. Депутат міської ради Михайло Івасютин одразу його поправив, мовляв, маємо дві дороги, бо «третя, то таке…».

 

Депутати на сесії

Михайло Івасютин, не витримавши жодної паузи, одразу зауважив, що не сприймає колгоспу, тому що керівництво колгоспом неефективне і ніколи не може бути ефективне. Відтак йому більше подобається варіант, який пропонує продати акції міської ради невідомому акціонеру. «В нас є полігон в Хриплині, і за рахунок тих акцій можна розгорнути там діяльність по утриманні самого полігону. А на ринок обслуговування можна запускати інші підприємства, які будуть брати участь у конкурсах чи аукціонах по вивозу сміття, і це було би правильніше», — пропонував М. Іва­сютин.
Його виступ виглядав трохи квапливо. А пропозиція взагалі видавалася вже давно визначеною, однозначною, трохи дивною, і, може, навіть «кимсь» продиктованою. Але не будемо поспішати з журналістським судженням, розкажемо і про інших депутатів.

Іван Малик поцікавився, що думає про це виконком. І ми довідалися, що виконком розглядав це питання давно, коли ще О.?Де­ре­в’янко, як завжди, «не знав», що якийсь акціонер має більше, ніж 40?%, а отже не дає можливості зібрати збори. Чому він зараз не розглядав це питання? — можемо тільки здогадуватися. Наприклад, існує думка, що члени виконкому мають доволі різні позиції, а тому не приймуть одне виважене і правильне рішення.

Наймудріше виглядав Олексій Зборовський. Він зауважив, що депутати повинні мати табличку, в якій буде сказано, з яких фондів та коштів складається підприємство, скільки має землі, скільки вона коштує, ціна однієї акції і хто є акціонером і т.?д. «Що означає невідомий акціонер?, — раптом сказав він думки вголос всіх присутніх в сесійній залі, — всім він відомий! І треба провести переговори що, як і коли. Тільки після того можна оцінити ситуацію».

Його підтримав Богдан Маланюк, який наголосив, що треба сказати всі «за» і «проти», а не робити з цього якесь шоу. А потім і Ростислав Кукурудз (фракція УНП), який зауважив, що треба знати, що місто здобуде і втратить при першому варіанті і аналогічне при другому, а коли вже буде видно, де втрати мінімальні, той варіант і розробляти. Звучали пропозиції розглянути питання на позачерговій сесії, як зрештою і планувалося раніше.

М. Івасютин не вгамовувався: «Вам пояснили, що на позачергову сесію не можна відкладати, бо будете вивчати хіба що рожки та копита. Не буде що вивчати! Зараз треба надати ідеологію, як ми хочемо рухатися».

Те, що йому це питання було дуже небайдуже, ми збагнули з першого його виходу до мікрофону, але те, що він так «прозоро» буде поводитися, було припустити дуже важко і дивно сприймати. Бо в якийсь момент, коли він ні з того ні з сього почав говорити про те, що треба розібратися з Андрієм Лисом і про те, що йому не дають відповіді на його депутатські запити та звернення. Виглядало, що він просто хоче заплутати чи то затягти, а тому говорить все, що на думку спадає.

 

Процес можна призупинити

Говорили та балакали, однак рішення прийняти не змогли, тому що на будь-які розумні питання відповідей не було. Керуючий санацією Любомир Слободян не назвав повну оціночну вартість основних фондів підприємства, не сказав, чи готовий «невідомий» акціонер продати акції (знаємо тільки, що готовий купити), як зрештою і не сказав, чим хоче займатися акціонер в разі покупки акцій і навіщо йому АТП-0928: задля монополізації сміттєвого бізнесу чи задля ласих земельних ділянок.

Олександр Дерев’янко намагався пояснити, що не впевнений в тому, що місто може виплатити 5 млн. грн., і повернутися до того, з чого починало, адже процес реалізації майна, як ми вже згадували, розпочався і частина земельної ділянки відійде разом з майном. А тому він з більшим ентузіазмом описував варіант продажу акціонеру акцій. Мов­ляв, продамо акції, грошей вистачить на викуп приміщення, заберемо техніку, яка є на балансі АТП-0928, але не входить в статутний фонд, і будемо розвивати перевізника з твердих побутових відходів.
Ще з’ясувалося, що до наступної сесії можна все ж таки все лишити як є. І окрім ріг та копит лишиться і все інше. Бо процес санації вже можна призупинити, погасивши тільки певну частину боргу, а це до 600 тис. грн., і заключивши мирову угоду. А Любомир Слободян наостанок вніс пропозицію провести збори на рівні спостережної ради та правління, із залученням членів комітету кредиторів, представника міської ради і виконавчого комітету, на яких прийняти рішення з проведення оцінки акцій, майна, землі і т.?д.

Відтак сесія прийняла рішення створити незалежну групу, яка вивчить питання і до наступної сесії доповість все, як є. Тож в комісію ввійшли: перший заступник міського голови Зіновій Фітель, заступник міського голови Олександр Дерев’янко, заступник начальника УЖКГ Василь Білик, керуючий санацією Любомир Слободян, голова фракції «Наша Україна» Михайло Івасютин (припускаємо, що запропонував сам себе, бо дуже проти колгоспу), Максим Василечко, УНП, Руслан Терешко, БЮТ, Дмитро Сендерський, «Партія регіонів» та Микола Калайда, «Пора». Люди потрапили різні, а тому можемо спробувати повірити в її незаангажованість.

 

Висновок:

Перше. Спроба перетягнути комунальне підприємство в приватні руки «Акціонера Х» робилася доволі складним механізмом чи то пак багаторазовою комбінацією, через санацію, зв’язки з податковою та вплив на керівництво підприємства. Нині це можна назвати маленькою спробою рейдерства.

Друге. Або Дерев’янко не володіє питанням, або не хоче говорити. Бо те, що він сказав на сесії, «не відкрило Америки» нікому. Наразі він в особливій позиції, бо представляє БЮТ, а отже опозицію до мера і влади одночасно.

Третє. В Івасютина багато дивних позицій, які б не мали йому личити, відтак його поведінці ніхто не здивувався.

Четверте. Ім’я «Акціонера Х» вже на останній сесії міської ради було відоме всім присутнім депутатам. Однак називати ім’я офіційно не наважився ніхто. Всі говорять загадками щось на кшталт «можливо це член фракції УНП».

П’яте. Очевидно, що за землю та монополію за вивіз сміття буде йти війна. І далі все запра­цює, бо приватник знайде важелі, як змусити платити за вивіз сміття як жеки, так і жителів міста. А комунальники його й не шукали, бо у них було завдання віддати його в приватні руки.

Нам хочеться тільки сподіватися, що комісія буде діяти в інтересах громади, а не невідомо-відомого акціонера, який вже тим, що замовчує своє ім’я, викликає настороженість та підозри. Адже відкритість межує з чесністю… а прихованість? З чим межується вона?

 

Ярослав Гуменюк: «Через мовчазну бездіяльність виконкому підприємство, можливо навіть і штучно, доведене до банкрутства. Чиновник розпоряджається власністю міста як своїм. А оскільки відповідальності ніякої немає, то це заходить в глухий кут. Разом з тим нині я не можу ствердно сказати, як правильно діяти. Навіть попри те, що в ідеалі виглядає краще захистити своє майно, зараз невідомо, чи це вигідно».

Руслан Гусак: «Моя позиція така: щоб всі комунальні підприємства залишилися власністю міста. Треба знайти кошти для фінансування. А якщо немає коштів, то треба якнайдорожче продати інвестору, який прийде, вкладе гроші і поставить роботу, як потрібно. Полігон для сміття має лишитися в комунальній власності, тому що це стратегічний об’єкт для міста, відтак його не можна нікому віддавати, чи то інвестор, чи то приватний підприємець, чи то будь-хто інший. Тому що завтра прийде новий власник і, умовно кажучи, скаже, що за сміття люди повинні платити в два, або в три рази більше».

Богдан Федьків: «Не виключено, що нині депутатів просто лякають, мовляв давайте щось робіть, хай краще місто продасть ці акції приватній структурі, або просто втратите. А щоб продавати, треба мати відповіді бодай на якісь питання. Адже поки що невідомо, чи підприємство дійсно буде займатися вивозом сміття, чи воно просто якийсь час «поімітує», а потім використає землю за іншим призначенням. Я не готовий говорити нічого, поки сам не розберуся».