Народний дім «Княгинин» в Івано-Франківську не відрізняється особливою діяльністю. Хіба як виборча дільниця. Фінансування має мізерне, приміщення порожніють. Частину їх місто здає в оренду. Одним із орендарів є чоловік керівника народного дому, депутата міської ради Ліліани Сімонович – Орест Сімонович. Відтак, складається враження, що Сімоновичі займаються народним домом не просто так.
Трохи історії
За словами Ліліани Сімонович, ця споруда побудована у 1920‑х роках коштами й силами княгининської громади. «Приміщення будувалося як «Просвіта», – розповідає директор народного дому. – Причому дід мого чоловіка був ініціатором цієї побудови. Він разом з іншими багатими людьми виділяв дуже великі кошти».
У 1939 році радянська влада забрала цей будинок у громади і став він кінотеатром «Комсомолець». У 90‑х роках минулого століття приміщення повернули княгининській громаді. Сімонович каже, що вона разом із сім’єю входила в осередок княгининського товариства «Просвіта». Але будинок тоді стояв майже закинутий: дах протікав, опалення відключене, а юридичний статус будівлі взагалі був відсутній.
У середині 1990‑х років кінотеатри набули певного статусу – їх узяли на баланс міського управління культури. Проте, на «Княгинин» все одно коштів не виділяли. Ліліана Сімонович розповідає, що питання зрушилося тільки після того, як вона стала депутатом міськради. Місто дало гроші на покрівлю «Княгинина». Далі Сімонович стала директором народного дому і добилася, щоб виділили гроші й на котельню. Приміщення отримало опалення.
Приватизації не підлягає
На початку 2006 року міська рада дала в оренду частину цього приміщення підприємцю Оресту Сімоновичу (160 із 1140 кв. м). Тут він поставив гральні автомати, відкрив кафе-бар, зробив офіс. (Правда, зараз з цього всього залишилося тільки офісне приміщення – там проводять навчання іноземної мови). Крім Сімоновича, були й інші орендарі, одному з них навіть вдалося приватизувати частину приміщення.
Проте, як каже Ліліана Сімонович, кілька останніх років усі нагальні потреби народного дому «Княгинин» вирішувалися за рахунок її чоловіка, а інші орендарі у цій справі участі не брали. Так, виконавши ремонтні роботи на 140 тис. грн., орендар подав на міську раду судовий позов з тим, аби приміщення приватизувати. Рік тому сесія міської ради прийняла перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, які не підлягають приватизації. До того списку ввійшов і «Княгинин».
Потім справа про приватизацію частини «Княгинина» тяглася у господарських судах (Івано-Франківськ, Львів, Київ), однак вищий суд вирішив, що справа до кінця не вивчена. І повернув її на розгляд Івано-Франківського господарського суду.
Нещодавно на сесії міськради один із депутатів Михайло Івасютин підняв питання цієї приватизації. Він наголосив на тому, що справу треба дослідити на корупційні дії. Припустивши, що заявлена «ремонтна» сума не відповідає дійсності. «У мене щодо ремонту на 140 тис. грн. є величезні сумніви, – каже Івасютин. – Тим більше, якщо все це контролювала Ліліана». Відтак, на 18 березня рішенням суду призначено проведення будівельно-технічної експертизи, яка б мала дослідити, чи має Сімонович право на приватизацію.
І ще одне. Як каже депутат міськради Богдан Чупірчук, орендар (Орест Сімонович – Ред.) за договором оренди мав зобов’язання зробити певний обсяг ремонтних робіт. Тож, припускаємо, що він ремонтував приміщення саме через договірні зобов’язання, а не просто з доброї волі.
«На сьогодні перелік ремонтних робіт, які брався виконати орендар, є невиконаним, – каже Богдан Чупірчук. – Частково щось зроблено, але суттєвого ремонту нема. Тобто орендар порушив багато умов договору щодо ремонтних робіт. Більш чітка відповідь із цього питання буде після проведення будівельної експертизи».
Чупірчук зауважив, що приміщення, які належать до сфери культури, освіти чи медицини, за рішенням сесії, приватизації не підлягають. Народний дім «Княгинин» – у тому числі. «Я вважаю, що ця приватизація є неможливою, – каже він. – В іншому разі ця приватизація стала б дуже небезпечним прецедентом, таким чином могли би піти десятки приміщень. Можна випустити із пляшки такого джина, що цей процес стане не контрольованим».
У свою чергу, Ліліана Сімонович каже: приймаючи рішення про заборону приватизації, депутати говорили, що виділятимуться кошти на реконструкцію. Проте, цього так і не було зроблено. «Тільки на проектно-кошторисну документацію треба150 тисяч, – говорить вона. – А на реконструкцію цілого будинку, за попередніми підрахунками, – приблизно 4 млн. грн. Місто не в змозі це взяти на себе…». Відтак, уже кілька років директор «Княгинину» пропонує заключити інвестиційну угоду, в якій би головний орендар виступив у ролі інвестора. «Я б хотіла, щоб це був мій чоловік», – сказала пані Ліліана. То, напевно, у Сімоновичів є ті чотири мільйони, яких не має місто?
Розбудувати по‑новому
Ліліана Сімонович каже, що «Княгинин» у будь-якому разі є дуже потрібним, бо його працівники проводять різноманітні заходи для дітей і мешканців мікрорайону, в ньому займаються музиканти. Тож вона пропонує віддати інвестору приміщення на реконструкцію. Мовляв, хай, якщо треба, то й перебудує по‑новому. За її словами, головне – зберегти для «Княгинина» його площу (1140 кв. м), решта ж – добудова чи надбудова стануть власністю інвестора.
«Умови мають обговорюватися і питання треба вивчати, – каже Сімонович. – Наприклад, наша княгининська громада має бачення, що там мала би бути сучасна бібліотека, конференц-зал. Проте, вже півтора роки питання з інвестором – на мертвій точці. Я подавала пропозиції до міськради, але відповідей – нуль».
Схоже, що депутати з питанням просто не визначилися. Бо дозвіл на цю приватизацію означатиме можливість майбутньої приватизації, наприклад, філармонії чи драмтеатру. До того ж, наприклад, Михайло Івасютин каже: якщо віддати зараз «Княгинин», то дуже скоро можна очікувати, що там виросте якась житлова багатоповерхівка…
«У нас і без цього вистачає бізнесу, щоб заробляти гроші, – говорить Ліліана Сімонович. – Для мене «Княгинин» – це не заробіток, це справа честі, бо діди-прадіди будували». Проте, Орест Сімонович тримає біля «Княгинина» літній майданчик. Гарненько так, біля скверику. Але, за словами його жінки Ліліани, майданчик не має жодного стосунку до народного дому. Стоїть собі і стоїть. Напевно, теж – заради честі.
