Полюбити футбол легко. Треба просто, щоби друзі притягнули тебе на матч, побачити гру (якщо наші виграють, то ще краще), відчути той дух, поскандувати разом з усіма щось на кшталт «Ста-ні-сла-вів!». Не вчуєшся, як захочеш на футбол знову.
У понеділок я вперше прийшла на гру «Прикарпаття». І практично не побачила там вболівальників. Глядачів була десь сотня. І справа не в тому, що в наш клуб уже ніхто не вірить. Хоча й це, мабуть. Справа в тому, що хтось собі придумав проводити матч у робочий день і робочий час. Чому? «Це ти спитай у мера, який є головою обласної федерації футболу», – відповіли мені фани.
Перед стадіоном стоять бабусі, вони продають соняшникове насіння. Вболівальники купують його багато, аби вистачило на цілу гру. На стадіоні лушпиння кидають в різні боки, під ноги чи на крісла – байдуже. А от пронести на стадіон щось у пляшці не можна. Ані пиво (закон забороняє алкоголь), ані звичайну воду (а це вже не знаю чому). На вході стоять міліціонери та ретельно за цим слідкують.
Проте, на стадіоні ніхто не дивиться за тим, смітиш ти чи ні, звідки в тебе взялася пляшка води, і чому ти тую пляшку кинув під ноги сусіду. Кажуть, лузати насіння на футболі – давня традиція. Мовляв, таке завжди робиться і у Львові, і в Києві. А я собі думаю: пиво заборонили, а заборонити смітити – не додумалися. Напевно, смітити теж – традиція.
Уже за півгодини після початку матчу наші програвали білоцерківському «Арсеналу» з рахунком 2:0. Так воно й закінчилось. Порожній стадіон, десятки розчарованих фанів і геть сумні футболісти. Де шукати винного в тому, що зараз робиться з «Прикарпаттям»? І скільки ще чекати хоч якихось позитивних змін?
Недавно франківські депутати разом з інвесторами говорили про те, що терміново треба заплатити гроші, аби «Прикарпаття» могло грати у Першій лізі. Заплатили сотні тисяч гривень. Проте, скоріше за все, залишитися у тій лізі команда не зможе. Вона не виграла жодного матчу в цьому році…
«На такому полі важко щось показати. Мені просто шкода ваших футболістів, – сказав після матчу тренер «Арсеналу» Ігор Артимович. – Бо в перерві майже в кожного з наших футболістів були до крові надерті ноги. І це ми грали один раз, а вони – постійно. Це просто знущання. Правда, не знаю, хто їх так мучить. Про інші складнощі у вашій команді вже й не говорю».
Тренер «Прикарпаття» Ігор Дирів підтвердив: поле жахливе, у футболістів болять ноги. Хоча повністю списувати програш на поле він не став. «Ну, що можу сказати? – виправдовувався Дирів. – Перейшов нам хтось десь, і все. Як кажуть: а віз і нині там. І ми всі несемо за це відповідальність».
Якось заступник мера Михайло Верес сказав: «Прикарпаття» – це біль івано-франківських шанувальників футболу». Тоді я не звернула увагу на ці слова. Але тепер це трішечки і мій біль…
Comments are closed.