Війна

Два спікери — дві долі

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Усе в цьому житті пізнається у порівнянні – інакше складно давати оцінку тому, що відбувається. Серед кандидатів на президентський пост є два спікери: нинішній – Володимир Литвин і колишній – Арсеній Яценюк. Ця посада прийшла до них у різному віці, але обидва вони побували в тому самому політичному оточенні. Із чим прийшли туди і що винесли?

Спікер Литвин

Кар’єра викладача Київського національного університету й апаратника ЦК КПУ Володимира Литвина у владі та політиці пострадянської України розпочалася 1994 року з посади помічника Президента Леоніда Кучми. Вже за рік він стає заступником глави Адміністрації Президента. У вересні 1996 року – першим помічником Кучми, керівником групи помічників і референтів глави держави. А в листопаді 1999‑го – керівником Адміністрації Президента. На цій посаді він отримує прізвисько «сірого кардинала Кучми».

Апаратний досвід Литвина – це чималий капітал у закулісній політиці нашої держави того періоду. За п’ять років в Адміністрації Президента він вріс у ту систему, що ми її сьогодні називаємо кланово‑олігархічним політичним устроєм України.

Усі основні питання вирішувалися в Адміністрації Президента (пізніше названій секретаріатом) на Банковій. Туди йшли всі впливові гравці вітчизняної політики, несучи гроші й доводячи свою лояльність. Там ця система проектувалася, створювалася й звідтіля управлялася, беручи за те «плату». Наближеність до головного «тіла» країни приносила і перші великі гроші, і особисті знайомства з воротилами національного капіталу.

Шлях Володимира Литвина до спікерського крісла пролягав через згоду головних фінансово‑політичних угруповань, що підтримували Президента Кучму – 2002 року він пройшов до парламенту від пропрезидентського блоку «За єдину Україну!» і був обраний спікером Верховної Ради. Так Литвин мав можливість консолідовано приймати парламент-ські рішення й закони, вигідні великому капіталові та Банковій. Позиціонуючи себе як «патріота парламенту» (інтерв’ю газеті «День» у 2002 році), Володимир Михайлович принципово виступав за президентсько-парламентську форму правління, заявляючи, що сильний інститут президентства – це «обруч, що втримує націю і державу в цілісності».

Але коли з Банкової надійшла вказівка міняти курс, він моментально перетворився на прихильника політичної реформи. Саме на совісті спікера Литвина лежить голосування 8 грудня 2004 року за зміни до Конституції, які фактично знищили інститут президентства. Політичною реформою олігархи перетворили парламент на закрите акціонерне товариство з ціною за вхідний квиток і контролем над країною. А Литвин отримав звання Героя України.

Рівно через чотири роки наш герой знову очолив парламент (9 грудня 2008 р.). На дострокових парламентських виборах 2007‑го його блок після попереднього провалу зумів подолати тривідсотковий бар’єр. У Верховній Раді спочатку Литвин запевняв, що до «помаранчевої коаліції» з блоками НУНС і БЮТ його фракція не вступатиме. Однак пізніше вигід-но обміняв свої «золоті акції» нечисленної фракції: увійшов до коаліції і врятував нинішній склад парламенту від розгону, а уряд Тимошенко – від відставки. Завдяки чому й обійняв вдруге посаду голови парламенту.

До речі, коли у травні-червні цього року йшлося про створення коаліції ПР і БЮТ, спочатку спікер Литвин завзято критикував таку ідею. Потім раптом заявив, що тільки така коаліція може «врятувати країну». Саме тоді, за словами «регіонала» Нестора Шуфрича, переговірники від ПР і БЮТ пообіцяли Литвину зберегти за ним крісло голови Ради, і він почав захищати «ПРіБЮТівський» проект Конституції, який ще більше обмежував повноваження президента.

Спікер Яценюк

Долі спікерів Литвина і Яценюка перетнулися в одній точці та знову розлетілися в різні боки у грудні 2008 року. Саме відставка Арсенія Яценюка стала для Литвина можливістю вдруге сісти в крісло спікера парламенту.

Арсеній Яценюк у Верховній Раді (дострокові вибори-2007) як народний депутат з’явився вперше. Він став нардепом від НУНС, залишаючись при цьому безпартійним. Під час створення першої коаліції БЮТ-НУНС молодого політика-юриста Арсенія Яценюка було запропоновано за квотою НУНС на посаду голови Верховної Ради.

Нова людина в політиці, Арсеній Яценюк був поза грою олігархів і навіть вийшов з-під контролю Банкової, де на той час безмежно господарював Віктор Балога.
Ймовірно, відсутність зобов’я­зань перед будь-якими «патронами» дала йому значно більшу свободу дій. На його рахунку як голови парламенту принаймні три важливих державних рішення, покликаних реально подолати політичну корупцію.

Перше – прийняття в першому читанні закону про повне зняття депутатської недоторканності. Цей законопроект був схвалений Конституційним Судом. Але після відставки Яценюка при спікері Литвині другого читання цей законопроект не дочекався.

Друге – скасування закону про Тендерну палату, що була відома своєю корумпованістю і за потурання ПР і БЮТ розкрадала мільярди бюджетних гривень у сфері держзакупівель.

Третє – розробка й підготовка до введення в експлуатацію нової системи для голосування «Рада-3», що влаштована таким чином, аби депутати могли голосувати тільки особисто.

У вересні 2008‑го спільне голосування БЮТ і ПР по низці законопроектів, що обмежують повноваження президента, поховало коаліцію. У разі розпаду коаліції спікер і прем’єр зобов’язані піти у відставку. Спікер Яценюк наступного ж дня після підтверд-ження розвалу коаліції подав у відставку, згідно з коаліційним договором.

Коментарі, як то кажуть, зайві.

Що було до цього

До спікерського крісла обидва кандидати у Президенти пережили епоху початку 1990‑х у бідності. Володимир Литвин, як викладач Київського національного університету і колишній апаратник ЦК КПУ, після заборони КПРС, як він сам висловився, змушений був «грачувати» – займатися приватним візництвом, при цьому також підробляючи сторожем в якійсь комерційній фірмі разом зі своїм майбутнім першим заступником у парламенті Адамом Мартинюком.

Арсеній Яценюк у цей період був ще студентом юрфаку Чернівецького держуніверситету, але теж був змушений заробляти на життя і «таксував» за кермом купленого на двох із другом ВАЗу. Пізніше буде юридична фірма, самостійна бізнес-діяльність і перші комерційні успіхи, злет кар’єри в банку «Аваль» і державна служба.

«Наукова діяльність» Литвина наповнена скандалами про плагіат, обвинуваченнями в причетності до вбивства Георгія Гонгадзе, корупції (говорили про присвоєння ним чужого винаходу та продаж патенту «Нафтогазу України» за 100 млн. дол., з яких 25 млн. нібито були часткою Литвина). За Яценюком жодних скандалів і гріхів не спостерігалося.

Литвин – людина «системи», і цій «системі» він потрібен. Їй, а не Україні.

Отже, мабуть, досвід «таксистів» – єдине, що є спільного між двома такими різними спікерами такого однакового парламенту…