За ті 25 років, що минули від Чорнобильської катастрофи, про неї написали купу статей і книжок, зняли багато фільмів. Усе це — щоб не забути трагедію та людей, які загинули чи постраждали. А як живеться ліквідаторам аварії зараз? Що вони згадують? Чим переймаються?
Ікони з радіацією
Віталій Ходан працював в Івано-Франківську міліціонером. Йому було 25 років, коли за рік після аварії, у квітні 1987-го, його направили у Чорнобиль. Згоди ніхто й не питав. Адже тоді з цивільними «добровольцями», м’яко кажучи, не дуже церемонилися, а міліціонерам було достатньо просто наказати…
У Чорнобилі Віталій працював у відділі інформації та міжнародних зв’язків, наглядав за порядком, ловив мародерів, боровся із «самоселами», слідкував, щоб ніхто не руйнував будинки, охороняв відстійник, аби не ловили рибу. Втім, головною його роботою був пошук історичних цінностей у десятикілометровій зоні. Збирали усе вартісне — ікони, картини, старовинне начиння — подалі від мародерів.
«Я багато зібрав. Дуже рідкісну ікону і досі пам’ятаю, намальовану ще у ХІІІ столітті, — пригадує нині пан Віталій. — Правда, після мого від’їзду вона кудись зникла. Взагалі ми тоді тисячами знаходили цінні речі. Бувало, що на день по 200-300 предметів приносили. Виїжджали, збирали, фотографували, складали протокол огляду та здавали».
 |
Усе це робилося, щоб не допустити вивіз цінностей за межі Чорнобильської зони. Адже вони вже почали з’являтись на київських базарах. Люди купували, несли додому, не підозрюючи про радіацію.
Група, в якій працював Віталій Ходан, звозила усе зібране в окрему хату. Залишатись в ній довго не можна було — дуже «фонило». Одні речі очищали та вивозили, інші залишали в народному домі, де зараз Чорнобильський музей.
«У 10-кілометровій зоні не було ані «самоселів», ані працівників міліції, — розповідає Ходан. — Ніхто не мав права там бути. Зона виселення — 30 км, а ми постійно знаходились у самому Чорнобилі. У мене був значок про закінчення вишу — його знищили, бо вже світився».
Віталій Ходан провів у Чорнобилі півроку: з квітня по листопад 1987-го. Далі почав вмлівати. Саме через це повернувся до Франківська. Спершу казали, що недуга тимчасова, а виявилось — на все життя.
 |
Суди та гроші
«Коли прихав додому, з лікарень не виходив, — пригадує Віталій Ходан. — Почалися проблеми з судинами, далі — з кістками. Довго лежав у франківських лікарнях, потім у Києві. А в 1993 році мені дали інвалідність. Мусив піти з міліції, бо здоров’я не дозволяло працювати».
Пригадує, що в останні роки радянської влади до таких як він ставилися з повагою. Мав посвідчення держкомісії, яке тоді чимало значило. А от коли у 1993-му те посвідчення забрали на перереєстрацію, то через кілька років чоловікові взагалі ледве вдалося відновити свій статус.
«Буває таке, що навіть документи наші не хочуть шукати, — каже Ходан. — Я так розумію, державі не вигідно, щоб ми були. Правда, і фальшивих чорнобильських посвідчень вистачає. З кожним роком чорнобильців більшає. А звідки вони беруться — не можу зрозуміти».
Пенсії в чорнобильців — різні. В одних, як от у пана Віталія, 630 грн. До цієї суми держава доплачує ще додаткову — за інвалідність. Разом виходить трохи більше 1 тис. грн. В інших, каже Ходан, у кілька разів вищі.
«У 2004 році я виграв суд стосовно того, що мені неправильно виплачують пенсію. Але рішення суду не виконане й донині, — говорить він. — Зараз у мене є рішення міського суду, обласного, вищого адміністративного про те, що мені мають зробити перерахунок пенсії. Але мені відповідають, що ці рішення не діють. Маю навіть рішення Європейського суду з прав людини. І воно теж не виконується. Ми вже ходили і до Вишиванюка, і до начальника обласного Пенсійного фонду… Не допомагає. Кажуть, усе це не діє в часі. А юрист міського Пенсійного фонду Олег Кафарський, який оскаржує мої позови, мені прямо в очі сказав: «Ходан, ми вже всім по три рази виплатили, а вам не виплатимо». Як можна ці слова пояснити — не знаю».
Тої пенсії Віталію Ходану, звісно, не вистачає. Адже тільки один гормональний препарат коштує 100 доларів, а треба таких — три на місяць. «Наприклад, йду в обласну лікарню здавати аналізи, то всі аналізи для чорнобильців платні, — розповідає Ходан. — Я переконую їх, що я інвалід, адже інвалідів обслуговують безкоштовно. Відповідають — треба платити гроші. Це попри те, що апарат на гормони їм поставили саме чорнобильські організації».
* * *
Через п’ять років після його повернення з Чорнобиля у Віталія Ходана народився син, пізніше — донька. Радіація відігралась і на дітях. В обох — вроджена патологія, інвалідність.
