Упродовж трьох днів (7‑9 травня) іванофранківці та гості міста могли вибрати для себе концерт чи атракцію до душі. От тільки визначатися треба було поспіхом.
На міському озері – концерт франківських молодих гуртів із гостем свята – Дмитром Ципердюком і «Dazzel Dreams». На одній площі – цікавий майстер-клас від ковалів, на іншій – новеньке попурі від муніципального естрадно‑симфонічного оркестру під орудою Валерія Чикириса. Ще на іншій – йорданці-медики виспівують «Смерекову хату». Трохи далі – студенти філософського факультету «у ритмі рідного міста», як самі кажуть, будують фортифікаційне укріплення із власних тіл. Чудасія! А там гляди – 25 латвійських акордеоністів таке витинають, що ого-го… Що ж, ноги в руки, і – вперед.
Ложка для всіх
Після відкриття «Свята ковалів 2010», а разом з тим і композиції «В рамках ковальських традицій» – витвору з минулорічного фестивалю – було оголошено про те, що за три дні ковалі мають створити нову композицію – «Круговерть ковальських міст». Кожна делегація, а їх із різних куточків світу було 23 ( із Болгарії, Італії, Німеччини, Австрії, Нідерландів, Франції, Росії, США, Фінляндії, інших), намагалася виокремитись оригінальністю. Тернополянин Дмитро Український розповів, що їхня делегація приготувала на каруселю дзвін – символ пам’яті про загиблих поляків. Сам Дмитро уже тринадцятий рік мешкає в Чехії, і саме там ковальство стало для нього справою життя. Каже, таких ювелірів, як у нас, немає ніде. По всіх фестивалях перші місця в ювелірці забирають саме українці. От лише з новаціями відстаємо. Поки що.
Півострів Крим із рукою і великою ложкою – такий витвір почепили на каруселю кримчани. «Крим – житниця України, – каже тридцятилітній коваль із Сімферополя Олексій Криворученко. – Ми готові приймати всіх, а ложка не тільки для нас, але й для всієї країни». Одяг молодого досвідченого коваля не міг не привернути увагу: довгий шкіряний фартух, як у шеф-кухаря, металевий пояс із зображенням скіфа на коні. Зацікавлення деталями поманило вивідати що і до чого. Олексій – справді кухар. «Коли вчився кухарській справі, опановував сім різних хімій, – пригадує Криворученко. – Тепер точно знаю, що треба, аби добре проварити метал».
Вище – складніше
Вище – складнішеЙого називають Папою ковальства. Йому за 70 і він подорожує всім світом. До Франківська він міг втрапити ще кілька років тому, проте боявся. Казав, що не може приїхати туди, де загинула вся його сім’я. Багато років тому якимсь дивом чотирилітній єврейський хлопчина утік від смерті та опинився в Ізраїлі, де мешкає й донині. Цьогоріч Урі Гофрі уже вдруге у Франківську і має намір втілити в життя проект пам’яті страченим євреям.
Хезер Маклерті та Іден Сендріс – дві з чималої кількості жінок Каліфорнійської асоціації ковалів, до якої входять 600 майстрів. Цікаво, що тільки 100 з них займаються цією справою професійно, решта – аматори. До речі, перша жінка-коваль увійшла до тієї асоціації у 1992 році.
Швед Майкл Вільгельмсон кує вже 34 роки, а в Україні – вдруге. На грудях Майкла – підвіска у формі ковадла – «символ і талісман його життя». Майкл говорить, що найбільший попит у них на церковні речі, хоча робить усе – від сережок до воріт. «Усі новітні технології – у моїй голові, – каже Майкл. – Немає рамок і границь. Лише те, що я можу і вмію».
«За чим ви сюди приїжджаєте?» – запитуємо гостей-ковалів. Ті відказують: «Добре тут – ото й усе». Москвич Петро Виноградов додає – за досвідом. Молодий архітектор приїхав сюди разом із Леонідом Корєльштейном уже вп’яте. Хочуть зробити і в Москві подібний фестиваль, лише з іншими акцентами. Мікс: архітектура і ковальство.
«Те, що куємо, має бути закладене у проектах, – каже Леонід. – Та про єдність ковальства з архітектурою не мислять навіть фахівці». Одна із цікавих конструкцій, яку вдалося розгледіти на екрані мобільника, – «Сходи». Сенс такий: «Що вище підіймаєшся, тим складніше». Ось ще – «Привид пам’ятника». Автор запланував зробити пам’ятник усім зруйнованим пам’ятникам пострадянського простору. Матеріал – непотріб: усілякі обрізки, металобрухт з машин. За задумом, у тій купі має вгадуватись вождь. Така алегорія.
Неформат
Усе б гарно, якщо б не «але». Окрім вогню, заліза і холодної зброї, не обійшлося на площі Шептицького і без народних промислів. Щоправда більшість майстрів залишилися ображеними, мовляв, ковалів величають, а їхню справу не цінують. Та й охоронці, кажуть, по‑хамськи поводяться: «Або плати 400 гривень, або забирайся!». Більшість майстрів в один голос казали, що їх про таку суму ніхто не попереджав.
За словами ж організаторів, усі учасники були заздалегідь попереджені про такі умови. «Бюджет фестивалю – понад 180 тисяч гривень, 100 тисяч із них дають спонсори, – каже головний коваль Прикарпаття, керівник всеукраїнської спілки ковалів Сергій Полуботько. – Тому ми збирали гроші за місця, поінформувавши про це всіх, хто офіційно реєструвався для участі у фестивалі. До того ж, хаотичний ринок з китайськими виробами на Святі ковалів нам не дуже подобається».
Книжки та вікна
Книжки та вікнаРобота в кузні кипить. Навіть дощ не розганяє… Проте цікаво, що ж діється далі.
Біля сцени, що встановлена поруч із Ратушею, дівчатка у червоних суконочках готуються до виступу. Одна з них, Божена Олійник каже, що на такій сцені виступатиме вдруге. Цього разу – від танцювального колективу «Глорія».
У парку культури імені Шевченка міський центр соціальних служб для дітей та молоді провів конкурс малюнку на асфальті, ігротеку.
На стометрівці – чи то реклама склопакетів, чи то якась акція. А виявилося, проект молодого художника і фотографа Юрка Бакая «Цвях, що тримає дах». За його словами, у такий спосіб він вирішив звернути увагу архітекторів, забудовників, багатих і бідних городян на те, що Станиславів зникає. «Зникають вікна, двері, цілі будинки, – каже Юрко. – Замість того, щоб зберегти і реставрувати, або ж відновити з максимальним збереженням автентики, ми бездумно чинимо вандалізм».
На Вічевому майдані директор магазину «Українська книга» Ігор Майгутяк вирішив влаштував міні‑свято книги. Каже, давно пора запровадити у нашому місті таку традицію. «Добре буде, якщо і влада підтримає, – говорить пан Ігор, киваючи на нардепа Зіновія Шкутяка, який неподалік зі Степаном Пушиком і Михайлом Головатим щось дуже жваво обговорюють…
Кожен, хто хотів придбати книгу Михайла Андрусяка, Степана Процюка, Ольги Деркачової чи Євгена Барана, в дарунок від цих авторів отримували ще й автограф. Майгутяк каже: «Треба, щоб письменники спілкувалися зі своїм читачем, тоді й діалог буде, і зацікавленість сучасною книгою».
У рамках святкувань, втретє в Івано-Франківську проводився фестиваль Христового міста «Вгору серця». Як розповів один із координаторів свята художник Ярема Стецик, вперше був поставлений мюзикл на духовну тематику, також виникла ідея розписати велетенську бетонну стіну, що біля заводу Автоливмаш, – «Ісус благословляє подорожніх». Цим зображенням автори проекту – Наталка Громадюк, Михайло Стецик, Роман Бончук, Михайло Саморіз, Євген Самборський і Юрій Бакай – вирішили привернути увагу учасників дорожнього руху (роверистів, автомобілістів, мотоциклістів) до автокатастроф. До речі, кошторис фестивалю, за час якого були реалізовані близько десяти проектів, склав 50 тис. грн. Тоді як міська влада виділила лише 6 тис. Організатори кажуть, на всьому, що робили, було Боже провидіння.
Без контролю
Гарно, коли є можливість вдихати травневі аромати бузку. Приємно підгледіти, як син чи донечка подарують матусі букетик весняних квітів. От тільки зле, що святкові дні і цього року стали приводом хижацького ставлення до тендітних конвалій. Виявляється, нема кому контролювати довжелезні торгові ряди з великими оберемками весняних квітів, які занесені у Червону Книгу…
Словом, як і завжди, без дисонансів і контрастів – ані туди, ані сюди. Зі святом тебе, місто Франкове! Так хочеться, щоб на твоєму обличчі не було смутку…
Comments are closed.