Брудні люди

Івано-Франківськ ще називають містом між двома Бистрицями. Вони забезпечують водою усіх городян, а в літню пору рятують від спеки. А для чого іще годяться річки? Наприклад, для прання килимів…

Де п’ю, там плюю

Понеділок, 22 серпня, у більшості – офіційний вихідний. Надворі спека. Ідеальне місце для відпочинку – берег ріки. Туди подалася і редакційна група «Репортера».

Перша зупинка – берег Бист­риці Солотвинської, вулиця Набережна. На річці повно народу, вода чиста і прохолодна. Хтось купається, хтось засмагає, а хтось – пере килими. На поручнях пішохідного мосту уже сохне ціла колекція – штук мінімум зо двадцять. Під мостом у холодочку на покривалах розклалася компанія.

Запитуємо, чи не знають, чиє це «багатство» сушиться. Жінки відчутно розгублені: «Ні, не знаємо. А що таке?». Врешті зізнаються, що килими їхні. Старший чоловік запевняє: «Ми їх прали не в річці, а на тих плитах. От, бачите, відра стоять, ми з річки тільки воду носили».

Ідемо далі, вниз за течією. Тут ще цікавіше. Річка не надто глибока. На острівці старша жіночка щіткою пуцує килимки. Доводиться скидати взуття та лізти у воду, інакше туди не добратися.

«Боже помагай, пані. А чого ви тут перете?». Чоловік, який стоїть поруч з жінкою, відповідає, що скоро свята, готуються. «А чи знаєте ви, що не можна у річці прати?». У жіночки свої аргументи: «Я перу тільки з милом, вода протічна, змиє, і нема вже нічого. Лікарі ж кажуть, що треба милом митися, воно не шкодить».

За кілька метрів від неї два молоді парубки тягнуть у річку величезний палас. Закинули у воду, від килима пішли величезні руді плями. «Хлопці, тут же люди купаються! Прати на річці не можна». Ті лише підсміюються: «Ну і що з того, ми теж тут купаємося. Сюди люди приходять брудніші, ніж наш килим».

Вертаємося назад, жіночка, яка загоряє на каміні, каже: «Ви їм казали, що тут прати не можна? То добре, а то ніхто нічого з цим не робить».

Напередодні «Репортер» поцікавився у начальника інспекції з благоустрою Степана Кукули, як вони борються із пранням килимів у Бистрицях. Той запевнив: до порушників вони доволі суворі. Як тільки бачать такий факт, одразу ж складають адміністративний протокол. А стягнення призначає уже адмінкомісія – від 100 до 306 гривень. Та разом із тим Кукула сказав, що цього року такий протокол був складений тільки один…

От дивина, бо за півгодини ми побачили стільки правопорушень, що штрафи за них добряче поповнили би міський бюджет. Та й народ, може, б задумався, чи варто тягнути килими у річку.

Борці із повінню

Із Набережною все ясно. Прали, перуть і будуть прати. Тож їдемо далі. Біля моста за Черніївом теж повно люду. Ще з дороги видно – частина байдикує, а дехто також активно готується до свят – перуть килими. Та ще одна цікава картина – з русла ріки екскаватор вибирає піщано-гравійну суміш і накидає на величезний причіп вантажівки. Дивно…

Напередодні ми запитували в екоінспекції, чи можна зараз вибирати шутер. І за словами Ольги Гундяк, керівника відділу зв’язків із громадськістю Державної екологічної інспекції в області, оскільки після повені потрібно відновлювати дороги, то є положення про те, що у деяких місцях таки дозволено вибирати певні об’єми суміші. «Але не з водного фонду, тобто не з русла річки», – запевнила вона.

Тож знову йдемо питати, що й до чого. Народ працює на повну. «Доброго дня, скажіть, будь ласка, для кого берете суміш?». Чоловік біля екскаватора відповідає, що на потреби сільської ради – дороги підсипати. Цікавимося, чи можуть показати якісь документи, дозволи. Збоку підбігає мужчина у червоній футболці. Наш співрозмовник каже: «Ото головний, він депутат сільської ради, у нього і питайте». Так званий депутат явно не в захваті від нашого приїзду. Відповідає, що всі дозволи у нього є, але нічого він нам показувати не буде. Після кількох «теплих» слів відходить убік, розмовляючи по телефону.

Наш фотограф в той час знімає весь процес забору суміші. Працівникам це явно не до вподоби. Одразу ж претензії: яке маєте право фотографувати, це приватна власність і так далі. На берег під’їхав чорний джип. Видно, що чоловік за кермом – людина у цій справі не остання. Питаємо про дозволи у нього. Той тільки підсміюється. Ані згадки про міліцію, ані про екоінспекцію його не зворушують.

Набираємо на мобільнику «102». Представилися, розказали, що й до чого. Гадаєте, відреагували? Порадили звернутися у райвідділок Тисменицького району. Лише забули сказати, як туди додзвонитися з мобільного телефону…

Пункт призначення

Одна із вантажівок, повна шутру, якраз виїжджає на трасу. Вирішили прослідкувати, подивитися, яку ж саме дорогу підсипатимуть у Чернієві.

Водій, здається, вибирав найбільш непрохідні шляхи. Нарешті заїхали у глиб села. Розвилка. З одного боку за огорожею видніється обладнання та купа каміння, з іншого – приватні оселі. Вантажівка звернула до будинків, легко проїхавши величезну калюжу. Видно, сподівалися, що цього не зможе зробити редакційне авто. Трохи повагавшись, вирішили їхати. Вантажівку побачили вже за першим поворотом. Зогледівши нас, шутер висипали на ґрунтову дорогу, розвернулись і поїхали геть.

Стає цікаво, що ж то за виробництво поруч? Місцева жіночка, яка якраз виганяє корів, каже: «Та тут щебінь роблять. Машини привозять шутер з річок, а тут його вже переробляють». Але чиє це підприємство, вона сказати не могла.

Тож ой як багато цікавого можна побачити на річці за кілька годин. Видається, що відповідні служби стільки не бачать протягом цілого року. Дуже рекомендуємо їм відкрити для себе таємничий світ Бистриць. А про те, що ж це за виробництво щебеню у Чернієві, розкажемо пізніше.