Брак довіри

Коли несила самому справитися з проблемами, можна задзвонити у «телефон довіри», виговоритись, отримати фахову пораду. Так воно, напевно, має бути. Натомість, на Прикарпатті і з тими телефонами – проблема.

«У мене був дуже складний період в житті, – каже Галина Бойчук. – Чоловіка ніби поміняло. Він почав пити, зривався на мені та дітях. Не один раз ми втікали з хати та ховались на городі. Чекали, поки той протверезіє та перебуянить. Поговорити ні з ким, соромно перед сусідами, та й у селі свій сум ніхто на загал не виносить. Отак мучусь багато років. Якби знала про якісь телефони довіри, то може би дзвонила, бо інколи до такого думки доходили…».

Подібних історій назбирається чимало. За тим же сценарієм. Куди ж звертатися, з ким поговорити, багато хто не знає й досі, хоч на дворі ХХІ століття. На Заході спілкування з психологами – звичне явище. А в нас іноді й не знають про їх існування.

Наразі на Прикарпатті є три «телефони довіри» – у Івано-Франківську, Коломиї та Калуші. Всі вони стаціонарні, тому з мобільного не дуже зателефонуєш – дорого. Крім того, час роботи в них обмежений – максимум по п’ять годин на день.

Без прізвищ

На «лінію довіри» пішов і «Репортер». Обрали, як думали, найбільший центр – у Івано-Франківську (телефон: 0342 503-603). Гадали, що там велике приміщення, кілька працівників, багато телефонів, мікрофони-навушники та безперервний потік дзвінків…

Насправді, цього немає. Чотири жінки – психологи, які працюють позмінно. Один апарат. Від п’ятої до десятої вечора. Все. І так уже кілька років.

Самі консультанти кажуть, що працівники «телефону довіри» часто змінюються. Важко. Чергування – 30 грн. Крім того, дуже непросто психологічно, адже телефонують різні люди, часто із нездоровою психікою, а тут працюють самі жінки. Тому вони ніколи не кажуть своє справжнє ім’я, лише псевдо. І нас застерегли – жодних адрес, жодних прізвищ. Інколи їм навіть доводиться говорити через хустину, аби голос не впізнали.

«Ми не маємо ресурсів, облад-нання, грошей на зарплату, – каже психолог Оксана (ім’я змінене – Авт.). – У Львові кожна громадська організація має свої «гарячі лінії». Вони пишуть проекти та виграють грантові гроші, з яких потім ті лінії оплачують. Ми ж фінансуємося державою, у нас люди називаються – залучені спеціалісти. Вони працюють певну кількість годин та отримують за це гроші. Ми думали про цілодобову лінію, але у Франківську це – важко. Треба окрему бухгалтерію, більше спеціалістів, охорону. Ще три роки тому і в нас був бум на «телефони довіри». Наприклад, таку лінію зробили в управлінні освіти. Але то було щось не те, виходило, хто підніме трубочку, той і консультує».

За минулий рік послугами центру скористалися понад 700 людей. Дзвінків може бути 3-4 на день. І цього достатньо, кажуть консультанти. Адже одній людині інколи треба годину, аби виговоритись та вислухати пораду.

Найпізніше «телефон довіри» створили у Калуші (03472 78-9-09), але працює він ще менше – з 15 до 17 години.

«Гостра потреба в «телефоні довіри» виникла тоді, коли в Калуші часто траплялися самогубства серед молоді, – каже директор центру Галина Дидич. – Тоді був пік роботи, багато дзвінків від дітей і батьків. Взагалі коли є реклама, то дзвінків більше, але буває, що телефон мовчить. За минулий рік у нас зафіксовано лише 106 звернень».

А в Коломию «Репортер» телефонував декілька разів (03433 2-47-37) – тиша.

Замкнуте коло

«Люди звертаються з різними потребами та проблемами, – говорить консультант Тереза (знову псевдо – Авт.). – Часто вражає байдужість рідних. Жаліються мами на дітей, діти на батьків, плачуть».

Також пригадує, що телефонували навіть з МНС – просили психолога на виїзд, бо одна жіночка вилізла на кран і хотіла зістрибнути звідти.

«У нас лише один психолог працює на зміні, і той з телефоном навіть у туалет ходить, – каже Тереза. – Ту проблему якось вирішила міліція, а жінка була дуже п’яною».

Скоро «телефон довіри» у Івано-Франківську переїде в інше приміщення (це вже надто старе) та поміняє свій номер. Потрібна буде нова реклама, новий номер, який би легко запам’ятався. На все потрібні кошти.

«За великим рахунком, «телефон довіри» має бути доступним кожній людині, в якої є потреба туди звернутися, – говорить керів­ник «телефону довіри» , пані Леся (і тут чомусь просили не називати прізвища). — Для того лінія повинна бути безкоштовною навіть з мобільного. Адже номер швидкої чи міліції знають усі? Якби подібний був і в «телефонів довіри»! Але це не є проблемою Івано-Франківська чи людей, які користуються цією послугою, – це загальнодержавна проблема, і вирішувати її треба на рівні держави».

Але потреба в таких телефонах існує, впевнені консультанти. Треба привчати людей до спілкування з психологами. Якщо на Заході це – невід’ємна частина повсякденного життя, то чому б не запровадити таке в Україні?

«До нас часто телефонувала жінка, яку бив чоловік, – розказує одна з психологів. – Ми радили їй куди звернутися, адже у Верховині діє кризовий центр психологічної допомоги, де таким людям надають притулок на три місяці. Все одно та жінка поверталась до чоловіка, він знову її бив, рвав на ній волосся. Вона знову телефонувала, аби виговоритися. А таке замкнуте коло насильства дуже важко розірвати».

Можна зателефонувати і на «телефон довіри» УМВС (03422 3-24-13) на Прикарпатті. «У нас є кілька номерів, – каже начальник ЦГЗ УМВС в області Василь Гультайчук. – За минулий рік зафіксовано 47 повідомлень. По кожному з них складається рапорт для швидкого реагування та перевірки інформації громадян. Телефон працює в умовах анонімності. Повідомляють про продаж фальсифікованої горілки, незаконний обіг наркотиків, крадіжки тощо. Два чи три дзвінки стали підставою для порушення кримінальних справ».

За словами Гультайчука, «телефон довіри» УМВС працює вдень, а на ніч включається автовідповідач.

Консультує столиця

Крім місцевих «телефонів довіри», є й всеукраїнська гаряча лінія, але спеціальна – виключно з насильства в сім’ї та торгівлі людьми. Номер 044 205-37-36 працює при міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда Україна».

«За минулий рік з Івано-Фран-ківщини було зареєстровано 107 дзвінків, – каже консультант гарячої лінії Ірина Миндловець. – З них 75 по насильству та 32 – торгівля людьми. Найбільший відсоток становлять Київ, Київська та Донецька області. У нашому центрі є дві національні гарячі лінії – з насильства у сім’ях та запобігання торгівлі людьми. Ми розповідаємо людям основні правила безпеки, про які слід пам’ятати при виїзді за кордон. Можемо перевірити ліцензію фірми, допомагаємо у пошуку людей, які опинилися за кордоном у складних ситуаціях».

Інша проблема – в менталітеті. Наш регіон вважають дуже спокійним і затишним. Можливо через те, що ми не звикли виносити сміття з хати. А іноді – треба. І тут постає інше питання – куди теє сміття винести? Бо слухають тільки з п’ятої, лише під псевдо. Або автовідповідач.

P.S. «Телефон довіри» в Івано-Франківську виявився настільки закритим, що навіть чиновник, причетна до цієї справи, вимагала не називати її прізвище.