Не мандрівник, а працівник. В час безперервних дощів поштарі у віддалених куточках гір працюють.
Вони не можуть залишити людей у скрутну хвилину без пенсій, соціальних виплат та преси. Як у негоду працюють люди непомітної, на перший погляд, професії, йдеться у сюжеті НТК.
Через аварійний містосок Василь Габорак переходить ледь не щодня. Чоловік мешкає у невеликому селі Текуча Косівського району. Поштарем працює у присілку Гнилиці. Таких присілків на Косівщині не злічити. Людей там мало. Переважно пенсіонери. Молодші – на заробітках.
«Старі не мають мобільних телефонів. Ти прийдеш, а бабу не застав вдома – вже десь потисла, – посміхається поштар. – Йдеш по сусідах питаєш. А ні, то ще раз йдеш».
Зо 200 осель пан Василь обходить щомісяця, а щотижня з 50. До них долає десятки кілометрів. Примхлива гірська місцевість неабияк ускладнює роботу. Карпати, як не як.
Зарплата поштаря мізерна – трохи більше двох тисяч. До пенсії йому залишилося чотири місяці,а заміни ще нема.
«Як дощ і злива, то попробуй обійти, – каже чоловік. – Є хата недалеко, а води грають і лавок нема, аби перейти».
