Голос війни. Чотири історії людей, які приїхали до Франківська з Харкова, Ірпеня та Слов’янська (ВІДЕО)

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
З початку війни Івано-Франківськ став прихистком для тисяч людей і сотень родин, які переїхали сюди через обстріли у своїх рідних містах. Нині у місто приїхали понад 40 тисяч переселенців. І в кожного з них своя історія.

Канал 402 запустив спецпроєкт #ГолосиВійни. Аби через конкретні обличчя про війну в Україні дізналися далеко за її межами, пише Репортер.

“Осколками пробило і віконниці дерев’яні, і залізні ворота, двері, все пробито. І така вся вулиця”.
Історія Олександра Крайнюка з Харкова:

Розумієте, в мене приватний будинок, він знаходиться не в якійсь там зоні, просто одна вулиця і все. Ми повимикали світло, позакривали віконницями вікна усі. Не було світла, ми сиділи у підвалі, бо стріляють. А потім вийшли під вечір попити чаю, зігрітися, бо в підвалі все одно холодно, маленькі діти … А потім почалося це пекло.

Це дуже страшно, бо сиплеться шкло, стеля, все… Я дітей притягнув до себе і так по підлозі переповзли в коридор. І так, било дуже сильно. Дуже довго і сильно. Снаряд який вибухає зверху один і потім ще багато з нього. Осколками пробило і віконниці дерев’яні, і залізні ворота, двері, все пробито. І така вся вулиця.

Піротехніки, сказали що це “Смерч” називається. Заборонена в світі зброя. Тобто нам пощастило, що ми залишились живі. І після цього ми поїхали з дому.

“Сину 13. Він мені сказав: мама навіть, якщо ми всі помремо, ми переродимося”.
Історія Олени з Краматорська:

Коли почалася війна, був перший бах по аеродрому, я зрозуміла, що треба щось вирішувати. Дуже страшно, бо ми знаємо, що там ДНР ЛНР і я дуже боялася, що Краматорськ візьмуть в кільце. Харків вже почали бомбити.

Коли все почалося, я агітувала всіх знайомих, батьків, всіх виїжджати з Краматорська, але мене ніхто не почув. Всі залишилися. І вже тоді, коли в Краматорську було жарко, приїхала моя мама.

Моя мама дуже плакала. Знаєте, – це найжахливіший день, коли я це вирішила, коли поїхала, бо не всі батьки так реагували – це як прощаєшся назавжди. Мій тато на пероні плакав… Ви розумієте, це жахливо ось це все бачити. Але я сильна , я зібралася і поїхала, і сказала, головне – це треба вижити.

Моя подруга живе в Петербурзі, теж з Краматорська і її мама попала ось так в облаву і вони не можуть виїхати, то краще слухати своїх дітей і виїжджати.

Сину 13. Він мені сказав так. У нас така творча сім”я і він мені сказав, мама навіть, якщо ми всі помремо, ми вже всі, як переродимося, знаєте філософія така. Душі, вони безсмертні, і ви знаєте, я якось заспокоїлася.

Я вірю в перемогу України. Я знаю, що українці здатні на все, бо в них є така воля дух. Це найкращі люди у світі.

В моєму житті війна продовжується.
Історія Ніки зі Слов’янська:

Я прокинулася десь о 7 ранку. Мама сказала, що почалася війна. Їй подзвонили з роботи. Я, чесно кажучи, до останнього не вірила, що це правда. Думала, хтось може черговий фейк поширив. Але потім виявилося, що так. В моєму житті війна продовжується, бо почалася вона для мене 8 років тому, коли моє місто було першим окупованим у 2014 році. Цей день для мене, чесно кажучи, напевно не став якимось неочікуваним. Було відчуття того, що війна почнеться.

І страх, і паніка. Особливо, коли живеш дома і розумієш, що може відбутися все що завгодно, пам’ятаючи те, що вже було і розуміючи в яких масштабах воно відбувається зараз. Звичайно, що паніка була, страх він є і досі.

Я до останнього хотіла залишатися у Слов’янську. І коли вже небезпека відчувалася дуже сильно. Я все таки вирішила, що варто поїхати.

“Вони почали бомбити о 04.30 ранку. Кидали ракети, касетні бомби, вони розліталися в різні сторони, ми нічого не розуміли”.
Історія Ірини Мажник з Харкова:

Я приїхала з дитиною, з онучком. Ми тікали з невісткою, а наші хлопці там залишилися, в Харкові. Чоловік зараз там. А ми втекли сюди, бо рятували дітей.

У перші дні ми знаходились там з двоміцячним внучам. Поряд з нашим будинком була військова частина, але ще з радянських часів там вже нічого не було, заросло все травою, нічого. То вони почали її бомбити 4.30, кидали ракети. То були касетні бомби. Ми нічого не розуміли, вони розлітались в різні сторони. То ми з внуком втекли. Розумієте, ми довго їхали, втекли на машині… Не мали ні документів, нічого. Дуже тяжко, це дуже тяжко.

Моя рідна сестра перенесла інфаркт і інсульт, її двоє дівчаток, донечки, всі сидять в підземеллі, їх там катують. У них нема ні світла, ні їжі, забрали всі телефони. Ті люди представляються, що це люди з Луганська, але я думаю що це рашисти. І я молилася, щоб мої рідні вижили в цій війні, бо сидіти під землею… Там і зараз бої йдуть.

 

Підсумуйте за допомогою ШІ

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
laoyvt---c16x9x50px50p--3b78d635271e15acd892f0d125d5af97
photo_2025-12-28_16-29-45
ОСТАННІ НОВИНИ
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило захисників – Григорія Гуменюка, Олександра Беззубова, Сергія Князюка
cover_1
Як школяр з Прикарпаття керує «Жуківськими бабусями» (ВІДЕО)
laoyvt---c16x9x50px50p--3b78d635271e15acd892f0d125d5af97
Ситуація в Гуляйполі важка, але рф не має повного контролю – Сили оборони Півдня
photo_2025-12-28_16-29-45
«Для нас немає свят»: у Франківську відбулася акція на підтримку військовополонених і безвісти зниклих
ДТП погода_3
На Коломийщині ще один рейсовий автобус з’їхав з дороги
ДТП автобус
У Калуському районі перекинувся рейсовий автобус
606826272_1186092340396261_547767557130215250_n
У Городенківській громаді відкрили анотаційну дошку Степанові Човганюку
погода
Синоптики попередили про сильний снігопад на Прикарпатті
10 ліцей_1
Франківські школярі зібрали на благодійній виставі майже 13 тис грн для ЗСУ
photo_2025-12-28_10-02-26
Через негоду на Прикарпатті знеструмлено 15 сіл та частково знеструмлені 26
photo_2025-12-28_08-45-35
Українські оборонці знешкодили 30 з 48 безпілотників, якими вночі атакували окупанти
війна
Українські воїни відбили 32 атаки на Покровському напрямку — Генштаб
Прокрутка до верху