Наприкінці ХІХ століття наш парк нагадував великий будмайданчик. Попри липову алею там одночасно споруджували три шикарні вілли. Нині мова про ту, що посередині. Її збудували протягом 1896-1897 років.
Інформації про замовника мало – знаємо лише, що його звали С. Каліневич. Невідомо, чим займався, але гроші мав, пишна вілла є тому чудовим доказом, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника. Фото Ігоря Гудзя
Вона цегляна, двоповерхова, у плані нагадує літеру «Г». Романтичного вигляду споруді надає висока кругла вежа праворуч. У ній влаштований головний вхід з гвинтовими сходами на поверх. Хоча раніше парадний вхід розміщувався з фронту і до нього провадили кам’яні сходи. Пізніше нижню частину дверей замурували, перетворивши на вікно, і тепер сходи впираються… у глуху стіну. Головний фасад вузький – лише на одне вікно, завершується фігурним аттиком зі шпилем. Всередині будинок був поділений на чотири квартири.
У 1900 році віллу займала родина ротмістра Зденка Лобковіца. Чи він був новим господарем, чи орендарем – сказати важко. Ротмістр, по-нашому – капітан. Звання невисоке, оклад теж – звідки гроші? Однак, цей Зденко був не простим капітаном. Він належав до відомої чеської аристократичної родини і носив титул принца. Його дружиною була графиня Марія-Паула із заможного роду Шенборн-Візінтейд. У них народилось шестеро дітей з довгими іменами, які всі починались з Марії – незалежно, хлопчик чи дівчинка. Та й повне іменування господаря вілли звучало як Марія Зденко Вінцент Піус Гаспар принц фон Лобковіц.
Він народився у 1858 році і став шостою дитиною генерала від кавалерії Йозефа Франца. Молодий принц пішов стопами батька та обрав армію. Він служив у 7-му драгунському полку «Герцог фон Лотрінген», де доріс до підполковника. Полк стояв у Станиславові, в кавалерійських казармах на Військовій (Національної гвардії). Але туди він переїхав лише у 1912 році, а до того дислокувався у чеському місті Брандіс. Питання – чому принц служив у одному місті, а сім’ю тримав в іншому?
Командиром Лобковіца був ерцгерцог Карл – спадкоємець Австро-Угорської корони. Коли він зайняв престол, то зробив свого підлеглого генерал-ад’ютантом, підвищив до фельдмаршал-лейтенанта та нагородив орденом Золотого Руна – найвищої нагороди імперії.
Втім, повернемося до вілли. З 1910-го її власником значиться вже Йоахім Фішлер. Далі, аж до радянської націоналізації нею володів промисловець Сокаль, який мешкав у квартирі № 1. Сусідні апартаменти займав Ілля Сем’янчук (1895-1955) – відомий громадський діяч. Він народився у Опришівцях, навчався у станиславівській гімназії, офіцером воював на фронтах Першої світової та польсько-української воєн. Потім закінчив Вищу торговельну школу у Празі та отримав диплом інженера. На початку 1930-х повернувся до Станиславова, де очолив Окружний Союз Кооперативів. Коли в 1941 році місто зайняли угорці, очолив Обласну управу, а пізніше керував Кооперативним Банком у Станиславові. Помер в еміграції, у Чикаго.
Тепер віллу на вулиці Шевченка, 102 займає дитячий садок санаторного типу «Теремок», куди приймають лише за направленням фтизіатра.
Персонал садочка добре дбає про будинок, втім його таки торкнулись певні метаморфози. У 1960-х до тильної частини вілли був добудований двоповерховий корпус. Замість мурованих стовпчиків огорожі тепер суцільний залізний парканчик. Над бічною терасою звели надбудову і закрили симпатичний фронтон.
А ще зверніть увагу на старі липи, що дали назву вулиці. Історик ХІХ століття Садок Баронч писав про них таке: «Гарна вулиця Липова, звідки медовий запах розходився майже на ціле передмістя, і снували рої працьовитих бджілок, збираючи пожиток Богові та людям».
