Перед початком Другої світової війни львівське видавництво «Кніжниця Атлас» випустила серію станиславівських поштівок, яка стала своєрідним підведенням підсумків 20-річного польського панування у місті.
Туди увійшли види кам’яниць, зведених у міжвоєнний період. Ця поштівка зроблена з негативу фотографа Мар’яна Єдрика, підписана як «жіноча семінарія», на ній — вчительська семінарія імені польської письменниці Марії Конопницької, пише Репортер.
Фото Ігоря Гудзя. Поштівка з колекції Олега Гречаника
З ініціативи педагога і католицького священика Францішка Фроня у 1912 році створили приватний навчальний заклад для дівчат, де вони здобували фах вчительок початкової школи. У перші роки семінарія не мала власного приміщення, тож заняття проводили в інших школах у післяобідній час, коли в тамтешніх школярів завершувались уроки. Згодом пробивний Фронь організував збір коштів для будівництва семінарії, кошторис якої складав 220 тисяч злотих. Більшу частину пожертвували представники громадськості, а держава надала позику в 90 тисяч. Перший камінь урочисто заклали 14 червня 1925 року на вулиці Камінського (Франка, 33).
Ймовірно, архітектором був Тадеуш Ковальський, оскільки семінарія дещо подібна на клініку доктора Гутта, яку звели за планами цього зодчого. Він надав будинку риси ренесансної та барокової архітектури. Основні роботи завершили у 1927-му, хоча фасадне оздоблення затягнулось до наступного року, коли заклад уже працював. У народі будинок називали семінарією ксьондза Фроня.
У 1934 році будівлю дарчим актом передали державі. Згодом відбулась реформа освіти, після якої семінарія стала IV державною жіночою гімназією і ліцеєм імені Францішка Скарбовського з польською мовою викладання. До совітів її директоркою була доктор Іванна Копитова, яку разом з багатьма викладачами влітку 1941-го розстріляли німці.
Совіти перетворили семінарію на жіночу середню школу №2. Перед війною тут вчилася Зіновія Франко — онука Каменяра. З 1954 року школа стала мішаною, тобто хлопчачо-дівчачою. У 1992-му на її базі створили Першу українську гімназію. Через два роки вона перейшла у нове приміщення, поступившись місцем експериментальній школі інституту післядипломної освіти. А в 1997-му тут створили природничо-математичний ліцей.
На сучасному фото споруду ліцею затуляють дерева, натомість добре видно стару кам’яницю праворуч. Це найстаріший будинок на вулиці Франка. До 1870-х тут була вільна ділянка, яку забудував містянин Слонецький. Він звів гарну двоповерхівку в стилі класицистичного модерну. Центральна частина головного фасаду виконана у вигляді трапецієвидної веранди, перекриттям над якою служить тераса, огороджена балюстрадним поруччям зі стовпчиками. Такий прийом дуже рідко зустрічається у станиславівський архітектурі.
У 1880-х будинок купив голова повітової ради Станіслав Брикчинський. Саме він «пробив» фінансування для спорудження будівлі станиславівського повітового парламенту — тепер там Рада профспілок області на площі Міцкевича, 4.
Після Брикчинського кам’яницею володіла шляхетська родина Ценських, через що за нею закріплюється назва «Вілла Ценських». Наприкінці ХІХ століття власником споруди значиться директор загального шпиталю (міської лікарні) доктор Юрій Конкольняк. Його, українця, дуже поважали мешканці нашого багатонаціонального міста, на жаль, він передчасно помер від тифу в 1902 році. Перед приходом совітів будинок належав пенсіонеру державної служби пану Білецькому.
У 2000-х частину першого поверху займав офіс компартії України. На фасаді регулярно з’являлися написи «Ганьба!» «Комуняку на гіляку!» і т.п. Нарешті, сусіди не витримали і у вікні почепили оголошення: «Тут не комуністи, тут квартира!».
Comments are closed.