Вулиця Романовського, теперішня Гаркуші, не належала до центральних, тож поштівок з її видами збереглося не багато. Ця картка є справжньою філокартичною рідкістю, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника. Фото Ігоря Гудзя
Між іншим, завдяки їй можна встановити приблизну дату зведення будинку, що має теперішню адресу Гаркуші, 9. Відомо, що його спорудили у 1900-х, та погодьтеся, ціле десятиліття – не надто точне визначення. У 1905-му станиславівське видавництво «Артісти» випустили велику серію поштівок, серед яких був і цей вид. Однак, у колекції Олега Гречаника є краєвид, зроблений з того самого негативу, але випущений роком раніше тими ж «Артістами». Таким чином, хронологія спорудження кам’яниці звужується до проміжку між 1900 та 1904 роками.
На поштівці будинок вийшов обрізаним – відсутнє ліве крило. Тож нашому фотографу довелося відійти трохи назад, аби до кадру потрапила вся споруда.
З архітектурного опису довідаємось, що кам’яниця споруджена у стилі функціоналістичного модерну, двоповерхова, з підвалом, на досить високому цоколі, викладеному з грубо тесаного каміння. Прямокутна у плані, з ризалітом* на дворовому фасаді. Належить до найбільш ранніх зразків модерну у місті.
Будували її для Юзефа Вайсгауса, який тоді вже володів сусіднім будинком (Гаркуші, 7). Краєзнавець Олена Бучик дослідила, що він був заступником присяжного судді. Крім розбирання судових тяжб, активно приторговував нерухомістю. Відомо, що у червні 1891 року власник парового млина Й. Вайсгаус придбав ділянку на розі Собеського (Січових Стрільців) і Казимирівської (Мазепи), де збудував велику триповерхову кам’яницю. Можливо цей «Й» і Юзеф Вайсгаус – це одна особа? В історію Станиславова той наріжний будинок увійшов як готель «Імперіал», правда, газети називають його власником Маргулєса.
У серпні 1910-го преса повідомляє, що товариство селянської бурси імені Тадеуша Костюшка придбало реальність, тобто будинок, на вулиці Вінцента Поля (Курінного Чорноти). Продавцем виявився наш знайомий заступник присяжного судді, який заробив на оборудці 20 000 корон.
Після Першої світової Вайсгаус продає обидві кам’яниці на Романовського. Вони переходять до рук Фридерика Левентера – банківського урядника та секретаря ґміни. Цей дядечко орудував значно більшими капіталами. Наприклад, у 1911 році він придбав будинок на теперішній вулиці Мельничука, 14 за величезну суму в 380 тисяч корон. І не прогадав, адже споруду займало станиславівське староство, яке платило щедру оренду. Інші кам’яниці теж давали непоганий прибуток за рахунок здачі кімнат під квартири та офіси. Подальшому процвітанню родини Левентерів завадили совіти…
Радянський телефонний довідник за адресою Гаркуші, 9 зазначає обласний військовий комісаріат, який містився там з повоєнних часів. У 2004-му військкомат переїхав на Шевченка – у велику кам’яницю, яку перед тим займав штаб розформованого 38 армійського корпусу. Три роки у колишньому будинку Вайсгауса-Левентера тривав ремонт, після чого туди вселилась міська прокуратура. На ґратах першого поверху видно символіку закладу – щит із перехрещеними мечами.
Можливо, завдяки грізним господарям до наших часів збереглась залізна огорожа перед будинком. Більшість старих станиславівських кам’яниць такою розкішшю, на жаль, похвалитись уже не можуть. На початку ХХ століття простінки між вікнами другого поверху були викладені голою цеглою, а нині акуратно заштукатурені. Це дещо «омолодило» споруду, але збіднило декор. Також уважно придивіться до кованої балконної решітки. У центрі проглядається корона, а нижче – купа вільного місця. Схоже, що колись там була монограма. Тільки яка – «JW» чи «FL»?
*Ризаліт (з італ. risalita – виступ) – частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду від фундаменту до даху.
Comments are closed.