Без категорії

Війна і Станиславів. У травні 1809-го

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Прийшов, побачив, захопив. Саме так поляки здобули Станиславів у 1809 році. За 150 років свого існування його фортечні мури бачили багато: запеклі штурми із кривавими рукопашними на стінах, спустошливі артилерійські обстріли, тривалі облоги. Бувало, що місто здавали без бою, і гарнізон капітулював перед надпотужним супротивником. Але те, що сталося на початку ХІХ століття, взагалі ні в які ворота не лізло.

1

Герцогство, що мріяло стати королівством

Українських істориків мало цікавить V коаліційна війна. Тоді Англія та Австрія вирішили дати чергову прочуханку Наполеону, але вийшло все навпаки. Російські дослідники теж воліють її менше згадувати, адже їхня армія тоді виступила як союзник французів. І це напередодні 1812 року! Найбільше перебіг тих далеких подій вивчають поляки, адже саме їм дісталася провідна роль. Для того, щоб читачу стало зрозуміло, хто за що бився, намалюємо зовнішньополітичну ситуацію в Європі станом на 1809 рік.

Перед тим відгриміла IV коаліційна війна, в ході якої Наполеон розгромив королівство Пруссію, завдав болісної поразки Росії та змусив останню підписати невигідний для неї Тільзитський мир. Згідно з ним, у німців відібрали всі їхні польські землі, на яких створили незалежне Велике Герцогство Варшавське. Формально ним керував саксонський король, але реальна влада належала військовому міністру Юзефу Понятовському. Він доводився племінником останньому польському королю Станіславу Августу, який втратив корону у 1795 році.

Карта герцогства Варшавського. Початок XIX століття
Карта герцогства Варшавського. Початок XIX століття

Це герцогство було відрізано від територій Французької імперії та з усіх боків оточено землями ворожих Пруссії та Австрії (майже як тепер Придністров’я).

Наполеон планував з часом відновити польське королівство, приєднавши до нього Краків і Галичину, що належали Австрійській імперії. Габсбургам така перспектива зовсім не посміхалась.

Забута війна

Австрійці, яких Наполеон відколошматив ще раніше, мріяли про реванш. Вони провели військову реформу, збільшили армію до 500 тисяч і всерйоз розраховували відновити втрачений прес­тиж провідної держави Європи.

9 квітня 1809 року французького посланника повідомили про оголошення війни, а вже наступного дня цісарці напали на саксонське королівство – союзника Наполеона. Головні події розгортались у Богемії, але нас більше цікавить східний театр бойових дій.

32-тисячний австрійський корпус ерцгерцога Фердинанда д’Есте вдерся у землі герцогства Варшавського 14 квітня. Поляками командував князь Понятовський, який мав лише 14 тисяч вояків. Статистика каже сама за себе. Після невдалої битви під Рашином Понятовський залишив Варшаву. А далі почались військові дива. Укріпившись на правому березі Вісли, поляки відбили австрійські атаки та перейшли у контрнаступ. Головний удар припав на Галіцію. Фортеці падали одна за одною. 10 травня здобули Люблін, 20 – Замостя, 27 – Львів.

У битві під Рашином полякам не пощастило. Малюнок В. Коссака
У битві під Рашином полякам не пощастило. Малюнок В. Коссака

На відвойованих австрійських землях Понятовський 2 червня створив Тимчасовий Центральний Військовий Уряд обох Галіцій (тоді Галичина поділялась на Східну, із центром у Львові, та Західну, із центром у Кракові).

Всюди, де з’являлись підрозділи герцогства Варшавського, спалахували польські повстання. Магнати формували цілі полки, шляхтичі масово записувались у кавалерію. Навіть аполітичні селяни, яким австрійці у принципі нічого поганого не зробили, і ті взялися за коси.

А що у Станиславові?

У Галичині полякам протистояв австрійський корпус фельд­маршал-лейтенанта князя Фрід­ріха Карла Вільгельма Гогенлое-Інгельфінгена. Мемуаристи характеризують його як людину стару, обважнілу, яка щоденно, майже до полудня, лежала в ліжку та віддавала накази. Чисельність корпусу, за різними джерелами, становила від чотирьох до шести тисяч.

Побоюючись оточення у Львові, князь 22 травня відправив до Станиславова касу та архів, а наступного дня вирушив туди із військом. Корпус складався з резервних батальйонів, рівень вишколу та моральний дух яких бажав кращого. Австріяки не встигли дійти до Бібрки, а вже 140 вояків дезертирували. Разом зі зброєю та амуніцією.

Поки австрійці драпали, солдати Понятовського здобули Львів. Хоча здобули це голосно сказано. У порожнє місто заїхали 16 кінних стрільців із поручником Єжі Старчинським, яких ледь не задушили в обіймах тамтешні поляки.

Львів здобули 16 польських кінних стрільців
Львів здобули 16 польських кінних стрільців

Прибувши до Станиславова Гогенлое відправив скарбницю і документи в Угорщину, а сам отаборився на околиці. Ось як описує ті події сучасник:

«Пам’ятаю про це добре, бо мені тоді всі плоти забрали та попалили, а з моїх фруктових дерев із саду поробили собі курені. Це ж діялося і з усіма господарствами, що були поблизу табору. Кури, гуси, качки і, частково, малі свині, в околиці позникали. Мені здається, що це скрізь таке діється, де військо на війну збирається, – війна передусім у власному краю».

Крім полювання за свійськими тваринами, браві солдатики не гребували грабунками та зґвалтуваннями. На скарги місцевих офіцери філософськи відповідали, що то є війна, нічого не поробиш.

Корпус не мав прямого сполучення з головною армією ерцгерцога Фердинанда, який стояв біля Радома (Польща). Кур’єри з наказами добиралися кружними шляхами, через Краків і Мукачеве. Доки вони скакали до штабу, інформація вже застарівала.

Тим часом поляки продовжували просуватись на південь і схід Галичини. Не маючи чіткої картини, князь Гогенлое, сучасно висловлюючись, «дуже очкував». Коли надійшла звістка, що війська герцогства вже у Калуші, переляканий полководець дав наказ відступати. У понеділок, 5 червня, вдарили в барабани і шість тисяч людей вирушили на Снятин і далі – на Буковину. Втім, місто беззахисним не лишилось.

Станиславів тоді заледве мав 6000 мешканців. У мирний час гарнізон складався з трьох рот піхоти, двох ескадронів гусар і загону прикордонної охорони, так званих кордоністів. Частина цих підрозділів відступила разом з основними силами, проте кордоністи залишались у місті, а піхота з кавалерією утворила щось на кшталт блокпоста біля Тисменицької рогатки (на теперішній вулиці Незалежності, в районі кінотеатру «Космос»).

Хоча поляків і чекали, їхня поява виявилась для цісарців повною несподіванкою…

Далі буде.

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні