Брати Ігнаци і Давид Ґартенберги вважалися ледь не найбагатшими людьми Станиславова. Вони походили з династії дрогобицьких нафтових магнатів, займалися торгівлею та володіли майже цілим кварталом кам’яниць між сучасними вулицями Незалежності, Галицької та Сотника Мартинця.
Цей квартал мав велетенське внутрішнє подвір’я, яке не використовувалось. Брати поміркували та вирішили збудувати там торговий пасаж*, пише Репортер.
Проект замовили у віденській фірми «Ф. Фельмер та Г. Гельмер», яка проектувала театри у Відні, Берліні, Загребі, Празі, Одесі тощо. Креслення виконав провідний архітектор компанії Генріх Кошиць.
Спорудили пасаж швидко — протягом червня-грудня 1904 року, при цьому покалічилися двоє робітників. Кошиць на той час вже помер, тож за будовою наглядали львівський інженер Антон Флейшль та місцеві будівничі — Карел Боублик та Ян Кудельський. Споруда мала розміри 53 х 9м, заввишки 10 м, під скляним накриттям, яке забезпечувало світлом галерею. Екскурсоводи люблять повторювати легенду, що металеві конструкції складного ламаного даху поставила французька фірма Ейфеля — того самого, чия вежа у Парижі. Та насправді їх виготовила не менш відома німецька компанія «Krupp».
У пасажі розмістили десятки крамниць, культурно-побутових закладів, популярне кафе «Едісон» і навіть інгаляційний кабінет доктора Мондшайна. Інтер’єри були багаті: стіни прикрашали картини із алегоріями промисловості, рільництва та мистецтва, ще одна зображала братів Ґартенбергів, архітекторів та будівельників за обговоренням плану пасажу. В нішах стояли теракотові скульптури античних богів, а при вході бив фонтан, який, правда, часто ламався. Замовникам споруда обійшлась у 400 тисяч корон і невідомо, чи встигли вони «відбити» затрати на оренді торгових площ. До того ж, у 1907 році тут виникла пожежа, збитки сягнули 40 тисяч.
А потім була Перша світова. П-подібну кам’яницю навколо зруйнували артбстріли, та й сам пасаж зазнав значних ушкоджень. Ґартенберги навіть планували збудувати на місці понищеного кварталу сім нових кам’яниць, але спалахнула потужна фінансова криза… Коли польська валюта, нарешті, стабілізувалась, у 1925-1926 роках пасаж відновили з повторенням попередніх форм, але з більшими розмірами. Керував відбудовою інженер Юлій Райнігер. Тоді ж прорубали великі вітринні вікна.
У радянський час споруда спочатку використовувалась кількома оптовими базами, а після капремонту, під час якого були остаточно знищені залишки інтер’єрів, там відкрився центральний універмаг (працював у 1959-1972 роках). Коли для ЦУМу збудували нове приміщення, в пасажі розмістився «Дитячий світ». У 1991-му він переїхав на Об’їзну, а приміщення передали управлінню архітектури і містобудування. Споруда перебувала у аварійному стані, сильно просіла, тож архітекторам довелось укріплювати фундаменти закачуванням рідкого бетону. Тоді ж тут відбулися дві міжнародні виставки-бієнале творів сучасного мистецтва «Імпреза».
Потім тут господарювала торгово-промислова палата (1995-2000), часто проводились виставки-ярмарки. Провели ще один ремонт, розділили внутрішній об’єм на бокси та замінили важке армоване скло даху легким полікарбонатним покриттям. Далі ТПП поступилася місцем торговому центру «Мальва».
У 2011 році пасаж пережив чергову реконструкцію. Споруду вкотре перекрили, але вже надійними алюмінієвими двокамерними склопакетами, осучаснили інтер’єри, ззовні прибудували елегантні веранди (архітектор Володимир Кочмар). Замість численних крамниць нині тут ресторанно-відпочинковий комплекс, відбуваються модельні покази, презентації, галицькі бали. А головним є те, що закладу повернули історичне ім’я і тепер він знову Пасаж Ґартенбергів.
* Пасаж (франц. passage — прохід, перехід) — популярний у другий половині ХІХ століття тип торгової будівлі, де крамниці розташовані по боках широкого проходу-галереї із заскленим перекриттям.
