Минулих вихідних у франківському облмуздрамтеатрі видали чергову прем’єру — виставу «Слава героям». Разом із головними героями глядач сміявся, плакав, ненавидів, співчував, згадував і роздумував.
Такого проекту в історії українського театру ще не було, адже ця вистава — це кооперація двох театрів — франківського і «Золотих воріт» із Києва. Унікальність полягає ще й в тому, що незмінними є лише два головні актори — франківець Олексій Гнатковський і киянин Дмитро Рибалевський. Вперше виставу показали у Києві 22 січня, де Гнатковський грав з киянами, а у Франківську Рибалевський відпрацював з тутешніми акторами.
Прем’єру відкривали її ініціатори Стас Жирков, Ростислав Держипільський і продюсер проекту — Ірма Вітовська. Також у залі був автор п’єси Павло Ар’є. Цікаво, що написав він її ще у 2012 році, тому вражає і навіть трохи лякає те, наскільки вона перегукується з сьогоденням.
А тепер про сюжет. У центрі подій — два стариганя, які опинилися в одній лікарняній палаті та чекають на операцію. Один із них — Остап Ількович (Олексій Гнатковський) — боєць УПА. інший — Андрій Васильович (герой Дмитра Рибалевського) — ветеран радянської армії.
Дія відбувається на малій сцені театру. Тут одне єдине ліжко. На одному боці розмістився Андрій Васильович, на іншому — Степан Ількович. Їм немає куди подітися одне від одного. Додому не можна, бо помруть. І так вони знову воюють своїми спогадами у театральній лікарняній палаті.
Ситуації абсурдна до комічності, навіть до клоунади, якої додає зовнішній вигляд героїв, їхні діалоги, колоритні, інколи непристойні фрази, жестикуляція. На такій комедійності тримає глядачів перша дія. Вона аж заворожує легкістю, розслабляє, вивільняє, але водночас готує до чогось сильнішого, потужнішого. І в другій дії глядач разом з героями глядач плаче, роздумує, ненавидить, співчуває. Бандерівець і червоноармієць згадують усе пережите на війні, сваряться, ображають одне одного. У кожного з них своя правда і свої гріхи. Вони усвідомлюють, що й досі воюють…
«Господи, війна вже скінчилась, а ми досі, як на війні» — говорить один з головних героїв ключову фразу вистави.
Слова, що виринають з кумедних діалогів, чіпають за живе, закарбовуються.
— Я — українець, — каже «бандерівець» Гнатковський. — З яких це пір один українець іншому не своїм став?
— З яких це пір один українець іншому українцеві не своїм став? — те саме питає «червоноармієць» Рибалевський.
— Хіба ми не свої, а? Хіба ми не ветерани одної і тої війни, а? — з несамовитим поглядом у зал питає Гнатковський.
— Ні. Сам знаєш, — відповідає Рибалевський.
— Не знаю. Я вже нічого не знаю…
— Такі хлопці, в таких шапках, як ти, нам у спину стріляли, коли ми звільняли країну від нацистів.
— Ви звільняли? Та комуністи були гірші за німців у сотні разів, у тисячу. Одне ярмо на інше звільнили.
Перед показом Ірма Вітовська сказала, що така вистава давно мала бути на сцені — аби припинити спекуляції та протиставлянню одних героїв іншим.
«Вона покликана до діалогу, — говорить Вітовська. — Не робити якусь пафосну історію з псевдопримиренням, а покликати до розуміння. Головною перемогою проекту буде те, що українці сходу полюблять персонажа Олексія Гнатковського, а українці заходу — героя Дмитра Рибалевського».
«Слава героям» ставить дуже багато запитань, а от відповідей не дає. І це, напевно, правильно. Відповіді глядач має знайти сам, мусить.
Вистава має поїхати з туром по Україні. 11 березня її вже побачать у Львові.
Comments are closed.