У ХХІ століття Івано-Франківськ вступав без жодного кінотеатру, бо всі вони померли у дев’яностих. Але з настанням певної економічної стабільності почалось і відродження міського кінопрокату.
Першим реанімували «Космос», згодом черга дійшла й до кінотеатру Франка, де тоді містився муніципальний Центр сучасного мистецтва (ЦСМ), пише Репортер.
До теми: Усе почалося з пожежі. Історія франківського театру кіно “Люм’єр”
Зал із фільму жахів
Здавалося б, кінотеатр був ласим шматком: величезна споруда в центрі міста, два просторих зали, повно місця для кафе – бери й роби бізнес. Великі кінопрокатні мережі тоді масово скупали старі кінотеатри по всій Україні, робили ремонти й запускали у дію. Втім, придбати колишній Франка вони відмовились. Будівля була страшна, потребувала не просто ремонту, а реконструкції, а це – зовсім інші гроші.
Лише у 2003 році знайшовся сміливець, який ризикнув. Точніше, сміливиця. Засновниця й директор ТОВ «Будмакс» Лідія Шкрібляк відважилася взяти кінотеатр в оренду на шість років із подальшим правом викупу. Ідея відновити кінотеатр належала її рідній сестрі – Марії Шкрібляк.
«Якби я знала, скільки роботи, часу, грошей і нервів чекає попереду, я б іще 10 разів подумала, чи братися, – зізнається нині пані Лідія. – Нам передали лише допоміжні приміщення, обидва кінозали та вузенький прохід до них з боку вулиці Грушевського. Весь перший поверх орендували різні фірми, що перегородили вестибюль і влаштували там офіси. У підвалі працювало кафе «Спортарена», там часто крутили дискотеки.
Нижній зал був ще більш-менш – там регулярно проводили виставки від ЦСМ. А от до горішнього залу взагалі кілька років ніхто не заходив. Коли ми відчинили двері, зчинився протяг і між рядами почало літати величезне павутиння завбільшки з простирадло. Прямо як у голлівудських фільмах жахів».
З усієї документації на кінотеатр була лиш інвентарна справа за 1953 рік. Довелося робити справжнє архітектурне дослідження, обміри всіх приміщень. Цю роботу майже рік виконував колишній директор ЦСМ, архітектор Ігор Панчишин.
Привіти з минулого
Що далі інвестори заглиблювались у роботу, то більше виникало проблем. У Франківську повно ремонтних фірм, але потрібна була компанія з ліцензією на реставрацію пам’яток. Після довгих пошуків знайшли інститут «Проектреконструкція». Проект зробив архітектор Богдан Савка. Особливу увагу приділили даху, адже той перебував у жахливому стані. Колись він горів, частина балок була обвуглена, крізь штукатурку проступала дранка.
Велетенське горище, понад 400 м², виглядало на суцільне сміттєзвалище. Щоранку перед сходами зупинялась порожня вантажівка і ввечері рушала звідти, доверху наповнена сміттям. Це тривало півтора місяця. Знайшли багато різного. Наприклад, порожні пляшки від радянської горілки «Екстра» чи бюст Леніна. Однак, було й справді цінне, зокрема старенький кінопроектор. Його почистили та помістили під склом у підлозі кав’ярні «Зерно істини», що на першому поверсі.
А ще, коли фасад готували під тинькування, поблизу колон працівники відшкрябали старий напис «VIKTORIA». Так кінотеатр називався за німецької окупації. Тоді вивіску заштукатурили, але місце запам’ятали, тож не виключено, що з часом її відновлять.
Звукоізоляція понад усе
Ще донедавна колишній кінотеатр Франка був єдиним закладом в Україні, де кінозали розташовані один над іншим. Дирекція побоювалась, що після встановлення сучасних акустичних систем глядачі будуть чути фільм і з іншого залу. Найпростіше було залити грубезну бетонну стяжку, але тоді могли не витримати перекриття. Пішли іншим шляхом. У верхньому залі поклали так звану «плаваючу» підлогу з товстої гуми та різних прокладок, які забезпечили надійну звукоізоляцію. Тоді ж у стінах виявили закопчені вентиляційні канали – ними колись подавалось тепле повітря для обігріву приміщень. Вони теж проводили звук, відповідно їх засипали піском.
Важко повірити, але на початку 2000-х між колонами був не головний вхід, а… трансформаторна підстанція. Її потужності не вистачало для потреб закладу, тож довелося переносити підстанцію в інше місце, модернізувати, вибивати купу дозволів для прокладання кабелів у центрі Франківська.
«Інколи виникало стільки проблем, що просто опускались руки, – згадує Лідія Шкрібляк. – Але до кінотеатру часто підходили старі люди, які розповідали, що тут було колись, і запитували, що ж то має бути. Майже всі вони вважали, що після ремонту тут відкриється казино чи торговий центр. Та коли чули про кінотеатр, їхні обличчя світлішали. Це додавало наснаги й розуміння того, що наша праця потрібна. Також мені сильно допомагала сестра Марія – ми все робили разом».
Саме театр
Коли ж реконструкцію завершили, стали думати над дизайном. Усе впиралося в назву. Фабрика імені Карла Маркса, метро імені Леніна чи кінотеатр імені Івана Франка – це вже вчорашній день. Частина громадськості обурилась, але при всій повазі до Каменяра – де він, і де кінематограф?
Розглядали багато варіантів: «Прем’єра», «Кінотон», «Сінема». Зупинилися на «Люм’єрі». Брати Огюст і Луї Люм’єр винайшли перший кінопроектор, вони родоначальники кінематографу. Цікаво, що з французької їхнє прізвище перекладається як – світло.
Дизайн-проект виконав Ігор Максимів. Він запропонував зробити зали кольоровими, ґрунтовно попрацював над інтер’єрами кав’ярень і фойє. Стіни біля диванів оббили текстилем, що нагадує театральну завісу, а форму світильників запозичили з тої ж таки театральної гримерки. Усе це має створювати у глядача враження, що він потрапив не до звичайного кінотеатру, а до театру кіно.
Реконструкція тривала три роки. Відкрили «Люм’єр» 3 червня 2006 року. Нині заклад має два зали — Смарагдовий (247 місць) і Рубіновий (147) – та чотири кафе: «Зерно істини» (перший поверх), «Пивне кафе» (другий, плюс літня тераса), «Сінема» (третій поверх), «Гранд кафе» (у підвалі).
Крім того, у «Люм’єрі» регулярно відбуваються різноманітні культурні події – фестивалі польського та французького кіно, турніри інтелектуальних ігор «Що? Де? Коли?» і «Майнгейм», конференції, авторські читання й музичні вечори.
Бувають же нормальні інвестори в місті, чи не так?
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.