Іван Шарий: «Люблю демократію. Але не у спорті»

Він відомий у всьому світі. Цей видатний тренер побував на чотирьох Олімпіадах, виховав декількох чемпіонів Європи, світу, призерів Олімпіад. За свої заслуги у 2001 році Івана Григоровича назвали людиною десятиліття у спорті Івано-Франківська. Високі державні нагороди йому вручали президенти України Леонід Кучма та Віктор Ющенко.Видатному наставнику 10 квітня виповнилося 60 років. Привітати його з’їхалися більше 70 вихованців та колег з багатьох країн. Іван Шарий дуже нечасто дає інтерв’ю, але у ці дні «Репортер» поспілкувався з ювіляром.

— Іване Григоровичу, вас знає весь світ. А з чого все починалося?

—?Народився я на Полтавщині. Спершу думав поступати у Київський політехнічний інститут. Але поступив до інституту фізвиховання. Правда, пройшов не за результатом спортивного іспиту (бо спортом серйозно не займався), а за фізику і хімію. (сміється)

У мене свого часу був наставник Віктор Андрійович Геря. Цей чоловік розділяв окремо спортивні заняття і підготовку вчителів, педагогів, тренерів. Саме він дав мені поштовх до тренувань.

—?Як ви з Полтавщини зі столичною освітою потрапили до Івано-Франківська?

—?Після навчання була можливість залишитись у Києві, але вирішив працювати саме тут, бо сподобалися ці місця. Тоді на сході України багато поганого розповідали про Галичину. Мама по телефону весь час запитувала, чи живий. А я розповідав, які тут хороші люди. Пізніше тут же одружився, маю двох синів.

—?Кажуть, ви починали з викладацької роботи…

—?Так. Чотирнадцять років просто викладав методику фізичного виховання. На початках як теоретикові було однаково, що тренувати. Але я завжди любив «породистих» людей — високих, могутніх козаків, тому пішов у метання.

—?Спортом професійно ви не займались. То у чому ж секрет вашого успіху як тренера?

—?Я не працював з людьми тільки з точки зору спорту. Багато уваги приділяю ставленню до справи, формуванню людини як особистості. Треную більше з точки зору біомеханіки, фізіології, психології.

—?Ви виховали багатьох спортсменів, але майже ніхто з них не пішов у тренери. Чому так?

—?Не варто говорити, що всі будуть спортсменами. І я цього не роблю. Приходить час, коли треба годувати себе і сім’ю. А спортом прожити може далеко не кожен. Тому у спорті залишаю одиниць. Багато моїх вихованців пішли в бізнес і стали успішними людьми. Спочатку вони плачуть за спортом, але потім, через декілька років, усі приходять і дякують.

—?Сама тренерська робота забирає багато сил. Але ви в ній 37 років. Чи не легше було би просто викладати?

—?Тренерська робота тим цікава, що постійно перебуваєш із людьми. Свого часу я працював по 12 годин на день. А щоб підготувати майстра спорту, необхідно приблизно десять років. Це добрий кавалок життя. Я ж на тренування до себе набирав дітей у віці 10?11 років.

—?З Вірастюками так само було?

—?Так. Роман і Василь у мене займалися саме з такого віку. З Романом ми працювали 25 років, з Василем — 19. Взагалі вважаю, що той, хто не займається зі спортсменами змалку, не є тренером. То є просто консультант.

А тренеру за життя трапляються один-два спортсмена. Якщо три — то вже багато. Чимало людей можуть ставати майстрами спорту, вигравати медалі, а от спортсменом-особистістю стають одиниці. Я завжди вважав, що спортсмен має бути всесторонньо розвинутим. Він може і писати вірші, і співати, і танцювати.

—?Такий розвиток впливає власне на результати?

—?Більш ніж впливає. Люди, які мають музикальний слух, і в спорті сильні. В них хороше ритмове чуття — це перша умова для спорту. Друга — м’язове чуття. Третє — велика мета.

—?Зараз спорт, а зокрема дитячий, переживає не найкращі часи…

—?Дуже шкода. Колись в області було 200 дитячих спортивних шкіл. Нині залишилися копійки. Так вийшло, що багато тренерів виїхали за кордон. І зараз під їхнім керівництвом нашим хлопцям вже є конкуренти.

—?Зрештою, це їхній вибір.

—?Так. Взагалі я люблю демократію. Але не люблю її в спорті, економіці. Вона має бути тільки у політиці. А там, де має бути конкретний результат, демократії немає місця. Спортсмен виконує те, що говорить тренер, якщо ні — вони розходяться. От і все. А тих тренерів, які займаються з дітьми, вважаю, необхідно більше заохочувати.

—?Важко тоді було?

—?Ви знаєте, я намагаюся не просити у начальства покращення умов чи полегшення у чомусь. Принцип простий: хочеш робити — роби, не хочеш — не роби. Нормальний демократичний принцип. Я рідко бунтую, здебільшого мовчу. А так, добре, що не сильно заважали.

—?Разом з перемогами у вас були і поразки. Як вдається зберегти мотивацію?

—?Колись я прилетів з Олімпіади в Атланті. Тоді Роман Вірастюк зайняв шосте місце. Вже вдома до мене підійшла журналістка з серйозними запитаннями про об’єктивні та суб’єктивні причини, які не дозволили йому виступити краще. Так от, у спорті є два варіанти: перший — виграв, другий — програв. Цікаво, що «виграв» забувається швидко, а «програв» — все тягнеться і тягнеться за спортсменом. (сміється)

Взагалі, вважаю, що при успіху не треба тягнути руку за поздоровленнями та подяками. Тоді треба тікати від людей, інакше буде багато неприємностей. А от коли є невдачі, саме в цей час варто йти до них.

—?Хто сьогодні тішить спортивними досягненнями тренера Івана Шарого?

—?Зараз треную свій п’ятий набір. Серед них хороші надії подають: Галина Блещук, Марія Глек, Роман Шмигельський, Роман Месик, Микола Євчук, Іван Шарий, Микола Піліганський, Тарас Максимович.

До мене різні люди приходять, і я нікому не відмовляю. Відмовити можу тільки тим, котрі по своїй природі є негативними. Ви знаєте, спорт приходить і відходить, а життя залишається. Кажуть, заради результату можна все. Брехня! Люди тут неправі. Людське життя, стосунки з оточуючими — оце найважливіше.

До теми:

Досягнення українців у штовханні ядра

Олімпійські ігри:

1980, Москва, СССР. Володимир Кисельов (1 місце, 21,35?м).

1996, Атланта, США. Олександр Багач (3 місце, 20,75?м).

2004, Афіни, Греція. Юрій Білоног (1 місце, 21,16?м).

Чемпіонати світу:

1991, Токіо, Японія. Олександр Кліменко (3 місце, 20,34?м).

1993, Штутгарт, Німеччина. Олександр Багач (3 місце, 20,40?м).

1999, Севілья, Іспанія. Олександр Багач (3 місце, 21,26?м).

2003, Париж, Франція. Юрій Білоног (3 місце, 21,10?м).

Чемпіонати Європи: