Одразу нагадаємо, що це ми повертаємося додому з Португалії. Іспанію проїхали минулого разу, попереду – Франція та Німеччина.
Кордон між Іспанією та Францією пролягає горами. Піднімаєшся – Іспанія, а почав спускатися – значить, ти вже на французькому боці. Кордону, як такого, нема, пише Репортер
Якщо їхати платними дорогами, то за тисячу кілометрів до німецького кордону гаманець схудне на сотню євро. Тому, напевно, краще – «націоналами». Втім, коли часу обмаль, то платними значно швидше. Бо на національних дорогах є жорсткі обмеження швидкості – як прихованими фоторадарами, так і постійними кільцями, що змушують пригальмовувати.
Шлях прокладаємо одразу. Дорога D900, місце призначення – Mюлуз, прикордонне містечко з Німеччиною. До речі, останнім часом французькі дороги навіть якісніші, ніж німецькі.
Саме тут стає зрозуміло, що не дарма Німеччина з Францією є основними вкладниками у бюджет ЄС. Господарка розвинена потужно, всі працюють, як на себе. У глибинці життя завмирає чи не о дев’ятій вечора, щоб прокинутися вже о п’ятій ранку та одразу із свіжоспеченим багетом хліба в руках. Пекарні працюють з четвертої. Неодноразово бачили, як ресторан (не кав’ярня!) відкривається о сьомій, аби пригостити клієнтів кавою з всюдисущими круасанами. Диваки. Ми ж із гастрономічних особливостей регіону ласували смачненькими смугастими диньками, сирами та, звісно, хрумкими багетами.
Старовинні замки, які пам’ятають ще велич династії Капетингів, безліч виноградників, дичина, що шмигає вночі через дорогу – такою залишається в пам’яті французька глибинка.
Дизпаливо тут дорожче, ніж в Іспанії. Там було 0,93 євро, тут ми знаходили по 1,14. Далі – дорожче. Вночі заправитись можна тільки по картці, за готівку не працюють.
Не зважаючи на запроваджений надзвичайний стан у країні, нічого незвичного на дорогах немає. Ніяких БТР, блоків і т. д.
Перепочивши в Мюлузі, з нетерпінням мчимо до Німеччини з її безплатними швидкісними автобанами. Напрямок – Нюрнберг через Карлсруе.
На в’їзді до Німеччини таки видно відголоски терактів – на дорозі змійкою виставлені блоки, тож мусиш скинути швидкість, є знаки обмеження: спершу 50, потім 30. Стоять дві поліцейських автівки, один із копів розглядає дорогу в бінокль.
Магістраль № 5, інфраструктура на високому рівні, прийняти душ, перекусити – без проблем. Ціни теж… на рівні. Туалет на заправках платний.
Та автобан Німеччини не був би собою, якби не потрапили в затор. Тільки тут, з безлімітними в швидкостями, можливі такі затори! Причина одна – аварія. Далі була ще одна, тягнутись набридло, тож вирішуємо з’їхати на другорядну дорогу.
Зустрічні автівки чомусь блимають нам фарами. Вперто просуваємось далі, за поворотом натикаємось на цілу купу поліцаїв. Зупиняють. Ми не розуміємо німецької, коп чомусь не розуміє нашу англійську. Намагаємось пояснити, що об’їжджаємо затор. Махає рукою – їдьте вже! Лише згодом зрозумів, що треба було увімкнути фари.
На АЗС, де зупинилися перекусити, вперше бачимо станції підзарядки для електрокарів «Тесла», які абсолютно не подібні на інші футуристичною формою. За півгодини таких безшумних автівок (шелест шин – єдине, що попереджає про наближення авто) під’їхало десь зо п’ять.
На цей раз заторів через ДТП не було і ми без ускладнень, без зупинок поліції (бо номери європейські), потрапили до кордону.
А такий момент є – автівки на українських номерах, особливо буси, поліція і без порушення правил може стягнути з траси і влаштувати справжній «шмон». Перевіряють усе – паспорти, багаж, VIN-код автомобіля.
До речі, для цього навіть не обов’язково їхати. Ще раніше у кишені траси, на паркінгу біля Мюнхена, де ми зупинились перекусити, до нас під’їхали двоє у цивільному на звичайному BMW. Стражів порядку в них видавали лише пістолети і жетони на поясі. А ми були на бусі з українськими номерами. І то вже стало для поліцаїв причиною забрати в нас дві години часу на всебічну перевірку. Потім навіть не вибачились.
Отже, буває всяке. Але ми їдемо далі, попереду – Чехія.
Сергій Підгайний
