Храм, який будують друге століття, кольорова ящірка-дракон чи химерні будинки без прямих ліній. Щось із цього ви обов’язково побачите на сувенірах із Барселони – ці знаки зробили місто, а їх – чи то геніальний, чи то божевільний Антоніо Гауді. Подібного точно більше ніде не побачиш, переповідати можна годинами. Спробуємо поділитися хоча б найцікавішим.
До Барселони їхали з сусідньої провінції Тарагона, бо, як і всі наші сусіди по автобусу, купилися на оглядову екскурсію. Наперед скажу, що рішення не надто мудре, бо побачили – «біг пес через овес», втішали себе, що на тривалішу поїздку і так не було часу.
За годину в дорозі гід встигає розказати історію столиці Каталонії від іберійських племен до Олімпіади 1992 року. І, звісно, найбільше часу займає Антоніо Гауді. За всіма канонами жанру гід починає з народження. Сталося це у 1852 році у невеличкому містечку Реус, в тій же Тарагоні. Пологи були важкими і з дитинства він страждав ревматизмом, тож бавитися з іншими дітьми не міг, зате подовгу розглядав хмари, квіти, море, мушлі. І все це позначилося потім на його роботах. Гауді вважав, що в архітектурі не треба придумувати нічого нового, все ідеальне вже є в природі, з тієї ж причини він ненавидів прямі кути, лінії та загалом геометрію.
Творінням всього його життя став найвідоміший храм Браселони – Саґрада Фамілія. Почалося те будівництво у далекому 1882 році за ініціативи «Товариства шанувальників Святого Йосипа» і, що найцікавіше, триває донині. Бо будують храм лиш за людські пожертви. Остання анонсована дата фінішу – 2027 рік. До речі, аби влаштувати підхід до храму, мають знести цілий квартал дуже пристойних будинків. Що будуть робити їхні мешканці, гід нам так і не пояснив, мовляв, знає лиш, що вони всі були про це попереджені.
Проект храму розробив архітектор Франсіско дель Вільяр, але потім він з усіма пересварився і через рік його замінив тоді ще молодий Антоніо Гауді. Той переробив проект і повністю присвятив себе будові, у результаті вийшло щось дуже дивне і прекрасне. Здалеку храм нагадує чи то мурашник, чи то вже омитий водою замок з піску, але зблизька – деталі вражають.
Гауді встиг завершити лиш один фасад – Різдва. Що примітно, кожен персонаж тут має реальний прототип. Немовля Христос – онук одного з будівничих, Іуда – охоронець-пияк, а для сцени «побиття немовлят» Гауді ходив у лікарню для бідних, де робив зліпки з мертвонароджених дітей…
За задумом Гауді, Саграда Фамілія мусить стати найбільшою святинею християнства. Загалом у храмі має бути 16 шпилів, 12 із них символізують апостолів і по завершенні перетворять в орган, в який гратиме сам вітер, ще чотири шпилі – євангелістські, ще один присвячений Діві Марії, а центральний – Ісусу. Висота храму має бути 170 м, на метр нижче, ніж гора Монжуїк у Барселоні. Гауді казав, що його творіння не може бути вищим, ніж творінням Бога.
Гауді жив цим храмом. Якщо в юності він одягався як денді, то у старші роки виглядав як бездомний. Коли у 1923 році його збив трамвай, то жоден з візників не погодився везти його у лікарню, бо архітектор скидався на жебрака. Від тієї травми він і помер. Роботи його коштували шалені гроші і всі він віддавав на храм, а коли гроші закінчувалися, то йшов просити по будинках. Ще Гауді був дуже релігійним і певним, що талант йому дав Бог, тож ніякі замовники не можуть впливати на його проекти.
Після загибелі Гауді храм добудовували його учні, учні учнів і т. д. Роботу ускладнювало те, що майстер не надто любив креслення і багато чого носив у голові… Але якось будують. Так другий завершений фасад – Страстей Господніх – виконав архітектор Хосе Марія Субіраксу у рідному для нього стилі кубізму. Теж вражає, цікава деталь – у розіп’ятого Христа замість голови розкрита книга – Біблія.
Третій фасад – Слави, зараз у процесі. Попри навали туристів і служби, тут стоять будівельні крани і кипить робота. На жаль, всередину храму ми не потрапили, у цьому й мінус оглядової екскурсії. Зате нам показали ще дві роботи Гауді.
Перша – будинок Міла, який у народі називають каменоломнею за нерівний і важкий фасад. Кажуть, тут немає жодного прямого кута, а на спантеличене питання пані Міл, яка вперше побачила це диво: «Куди ж я поставлю свій рояль?», Гауді відповів, що віднині вона грає на скрипці.
Другий – будинок Бальо, відомий як будинок кісток. Балкони тут направду подібні на черепи, а сам декор фасаду пояснюють легендою про перемогу Святого Георгія, покровителя Каталонії, над драконом.
В обидва будинки пускають туристів. На жаль, у нашу програму це теж не входило. Тож якщо є час і хоч трошки організаторських здібностей, краще їхати на екскурсію в Барселону самим. Бо аж шкода було покидати місто, не побачивши ні парку Гуель, ні музею Пікассо, ні навіть готичного кварталу. Нічого, є привід вернутися. Може, й добудовану Саграда Фамілію колись вдасться побачити.
святого Георгія над драконом
Що цікаво…
Саньєра – прапор Каталонії. Його можна побачити практично на кожному будинку Барселони – чотири червоні смуги на жовтому тлі. Каталонці – знані націоналісти й борці за незалежність від Іспанії. Як у них там із цими настроями, зараз не скажемо, бо не питали. Зате легенду про саньєру чули. Отож пов’язана вона з Вільфредом «Волохатим», який жив у ІХ столітті й фактично об’єднав Каталонію. Якось боровся він разом з одним із королів франків проти його ворогів. Який саме король то був – є різні версії. В одній з битв Вільфреда важко поранили, сам монарх прийшов його провідати і спитав, що той хоче за хоробрість. Вільфред попросив герб. Тоді король намочив чотири свої пальці у кров Вільфреда і провів ними по його золотому щиту.
Маленька свята. Цю дівчинку звали Евлалія, їй було 14 років, жила вона десь у III-IV столітті й пасла гусей неподалік Барселони. Під час гоніння християн дівчинка сама прийшла на суд і прийняла страшну смерть. Свята Евлалія вважається покровителькою Барселони, похована вона в самому центрі міста – в Готичному кварталі, а саме в Катедральному соборі, який і носить її ім’я.
Чорна Мадонна – Діва Марія з немовлям на руках із чорної тополі в золотих одежах. Національна святиня Каталонії. Самі ж місцеві лагідно називають її «La Moreneta» (смуглянка). Побачити її можна у знаменитому монастирі Монсеррат в однойменних горах. Мадонна дає опіку, а ще на її честь каталонці називають дівчаток. Найвідоміший приклад – Монсеррат Кабальє.
Парк Гуель – ще одна шалена робота Гауді, звідки родом ще один символ Барселони – Ан-Драко, ящірка-дракон. Названий на честь Аузебі Гауля, мецената архітектора. Той хотів зробити містечко із 86 будинків для буржуазії міста. Але викуплено було лиш дві ділянки, при цьому одну з них купив сам Гауді для батька, і тут зараз його музей. Пізніше влада Барселони викупила всі ділянки і зробила громадський парк.
Comments are closed.