За радянських часів у Івано-Франківську встановили стільки пам’ятників, що описати їх всі в одній статті просто фізично неможливо. Сьогодні мова піде про пам’ятники радянським партизанам і підпільникам. Хто за Союзу був піонером, той добре пам’ятає ці прізвища. А для тих, хто не був, або був, та забув, ми трохи нагадаємо…
Дідусь-командир
У липні 1949 року завершилась реконструкція центральної частини парку імені Шевченка. Тоді відкрили фонтан, впорядкували алеї, розбили гарні клумби, звели літній театр, ну і, звісно, встановили багато пам’ятників. Одним із них було погруддя легендарного ватажка червоних партизанів, двічі героя СРСР Сидора Артемійовича Ковпака.
Влітку 1943 року його партизанський загін здійснив зухвалий рейд по Прикарпаттю, яке знаходилось у глибокому тилу німців. І хоча стратегічних завдань зі знищення нафтових промислів вони, м’яко кажучи, не виконали, пропагандистський успіх був очевидним. За що командир і отримав найвищу нагороду. Цікаво, що під час встановлення погруддя Ковпак був живий-здоровий і займав посаду заступника Голови Президії Верховної Ради УРСР.
Пам’ятник стояв з лівого боку центральної алеї парку, трохи не доходячи до повороту в напрямку сучасної вулиці Чорновола. Фактично це був перший пам’ятник, які бачили відвідувачі, пройшовши центральний вхід. Сидір Ковпак був зображений у традиційній папасі, бурці, з портупеєю та двома зірками на грудях. Поки що не вдалося встановити прізвище скульптора. Скоріше за все, це була «штамповка», яку виготовили на Львівській скульптурній фабриці.
Крім бюсту, про дідуся-партизана в Івано-Франківську нагадувала вулиця Ковпака, яка тепер називається Княгинін.
Юний підпільник
У 1946 році вийшов роман Олександра Фадєєва «Молода гвардія». Там розповідається про героїчну боротьбу комсомольців‑підпільників донбаського містечка Краснодон із німецькими окупантами. Комісаром організації був Олег Кошовий. Після зради провокатора німці заарештували всіх підпільників і після жорстоких катувань розстріляли. Трупи кинули у шурф шахти. Наймолодшому учаснику групи було 14 років.
Це у книзі. В реальності Олег Кошовий ніколи комісаром не був і відігравав в організації доволі скромну роль. Але, тим не менш, мужньо витримав тортури, не зрадивши нікого. Розповідають, що коли його вели на розстріл, то він був зовсім сивий. І це у 17 років! Саме погруддя було зроблено з гіпсу, напевно, на тій самий фабриці, де і Ковпак. Стояв в одній із «кишень» бічної алеї, біля лавки. Встановили його разом з іншими скульптурами в 1949 році.
У Франківську іменем Кошового була названа СШ № 3. Також була однойменна вулиця, яка тепер носить ім’я Опанаса Заливахи.
Комсомолка-диверсантка
У листопаді 1941 року радянська диверсійна група була закинута на територію окупованої німцями частини Московської області. Мета – знищення тилової інфраструктури противника. Наприкінці листопада група Клубкова, до складу якої входила комсомолка Зоя Космодем’янська, спалила три хати у селі Петрищеві, де отаборились німецькі вояки. Наступного дня, при спробі підпалити сарай, Космодем’янська потрапила до рук фашистів. Німці піддали дівчину жорстоким тортурам, водили майже голою по снігу (листопади тоді були морозні), жорстоко били. Характерно, що до побоїв комсомолки долучились і місцеві мешканці – власники спалених будинків, які залишились без даху над головою напередодні суворої зими. Наступного ранку, начепивши на дівчину табличку «Підпалювач», її повісили.
Радянська пропагандистська машина доклала максимум зусиль, аби «розкрутити» цей, за великим рахунком, рядовий епізод жорстокої війни. Головним аргументом виступала молодість дівчини – 18 років. Посмертно їй присвоїли звання Героя Союзу. Про Зою складали вірші і писали романи, знімали кінострічки і співали пісні, на її честь називали вулиці (в Івано-Франківську це – теперішня вул. Софії Галечко), випускали поштові марки.
Місто Станіслав також причинилося до канонізації образу – парк прикрасив гіпсовий пам’ятник дівчині. Вона була зображена з якимось лавровим вінком на грудях та стрічкою через ліве плече. Можливо, бюст виготовляли за фотографією з випускного альбому.
Як можна побачити, бюсти Ковпака, Кошового і Космодем’янської були виконані із гіпсу, і через це виявились недовговічними. 14 грудня 1965 року «Прикарпатська правда» надрукувала розгромну статтю художника Барана, який писав «що вже важко вгадати, кому поставлені два погруддя у парку Шевченка». Тоді міська влада оперативно реагувала на газетну критику, і невдовзі гіпсові залишки червоних партизан назавжди зникли з алей парку.
Генерал-комісар
У партизанському загоні вже знайомого нам Ковпака комісаром, тобто другою людиною після командира, був генерал-майор Семен Руднєв. Він загинув 4 серпня 1943 року в бою з німцями під селищем Делятин. (Зараз є версія про те, що Руднєва вбила його ж радистка за наказом із Москви. Нібито за те, що він наполягав на співпраці з УПА – ред.). Посмертно партизану присвоїли звання Героя, після війни йому встановили кілька бюстів, а у Карпатах відкрили «Музей партизанської слави».
В Івано-Франківську ім’я комісара носив технікум фізичної культури, що на теперішній вулиці Мазепи. Близько 1981 року перед головним корпусом встановили і погруддя патрона навчального закладу. Руднєв був зображений у військовій формі, у кашкеті, з зіркою героя на грудях. Пам’ятник виконаний з гіпсу, постамент цементний, облицьований червоним мармуром.
Погруддя демонтували на початку 1990‑х років. Технікум здобув статус коледжу, проте й досі ні на честь кого не названий. Можливо, нема достойних.
У статті використані фото з архіву Романа Білана.
Comments are closed.