«Українська правда», 27 грудня 2009 року
Арсеній Яценюк: «Я вам можу назвати всі прізвища тих, хто хотів увійти до моєї команди. Ви їх дуже добре знаєте. Але я не хочу ображати людей, тому що я зараз характеристику дам. Я ж не пальцем зроблений. Я не вчорашній. Вони поміняли по п’ять партій. Вони побачили, що у Яценюка росте рейтинг, давайте сядемо ще й Яценюку на шию».
Дивні речі відбуваються з українськими політиками. З одного боку, вони нібито й насправді «не пальцем роблені». А з іншого, не знають чи не хочуть знати елементарних речей. Наприклад того, що прийняття «перебіжчиків» з інших політичних таборів – звичайна практика. Прикра, але звична. Називається це у політичному середовищі «прискореним формуванням кадрового ресурсу». Ні, ми безперечно не проти, щоб Арсеній створив власну кадрову школу і виховав ціле покоління нових політиків. Ми готові чекати. Десять років, двадцять. Але ж хтось казав, що збирається у президенти вже?
