Є такий давній анекдот. У чорному-чорному лісі, на чорній-чорній галявині стоять два чорних-чорних чоловіка і один другому каже: «І навіщо, куме, ми ту гуму палили?». Щось подібне було і в Івано-Франківську.
Десь так у 1978 році почали будувати міську поліклініку по вулиці Правди (тепер Довга). Будівельники дуже довго розкачувались і встигли вирити лише котлован. За планом уже треба забивати палі, а тут, як на зло, вдарили морози. Земля замерзла і палі аж ніяк не хотіли лізти в ґрунт. І тут хтось із інженерів запропонував геніальне, на його думку, рішення. Звідкись привезли неймовірну кількість скатів, якими вистелили дно котловану. А потім гуму підпалили. За задумом, це «аутодафе» мало розігріти землю для продовження будівельних робіт. Усе вдалося, але…
Уся сажа, яка утворилась у процесі горіння, мала кудись осісти. І вона осіла! Чорними були дерева, паркани, вікна будинків і припарковані авто. Кажуть, що над містом здіймався такий чорний стовп диму, немов горіла розбита танкова дивізія. Один знайомий, який пішов у школу №1 у білій курточці, повернувся додому в якійсь брудно-сірій робі. І не він один.
Утім, все добре, що добре закінчується. Місто відмили, відчистили. Поліклініку добудували. Там зараз лікуються люди. І на здоров’я!
