Ви колись бачили Свірзький замок? Ні? А старих, ще радянських «Трьох мушкетерів»? Там ця фортеця зіграла роль Бетюнського монастиря, де підступна Міледі отруїла Констанцію — наречену д’Артаньяна. На відміну від замків «Золотої підкови Львівщини» Свірж менш відомий.
Але від того не менш цікавий для туристів, адже має все потрібне — зручне розташування, гарні краєвиди, середньовічні стіни, навіть власний привид є! Точніше «привидиха”, пише Репортер.
Гастрономічна складова
З Франківська до Львова є дві дороги — через Перемишляни й Бібрку. Після того як останню капітально відремонтували, подорожувати нею приємніше. Відтепер перед екскурсією до Львова туроператори пропонують заїхати у Свірзький замок. Для цього у Бібрці треба звернути з траси праворуч і подолати близько 10 км до села Свірж. Екскурсія займе близько години, але воно того варте.
Спершу — захоплююча панорама: на березі великого ставка стоїть замок, який ніби зійшов з казкових ілюстрацій. За сільською зупинкою повертаємо ліворуч, минаємо церкву, перероблену зі старого польського костелу, та зупиняємося перед шлагбаумом. Далі починається великий парк, де за деревами ховається замок. Коли будете йти по алеї уважно дивіться під ноги, аби не роздушити виноградного равлика. Тут їх повно!
На початку ХХ століття маєтком володів граф Роберт Лямезан-Салінс (1869-1930), який був австрійським військовим аташе у Парижі. Там він настільки засмакував страви з равликів, що після повернення додому розвів їх у власному парку. Ці істоти живуть лише в екологічно чистих місцях і дорого коштують. У Франції «тягнуть» по 20 євро за кіло, але в Україні покупців знайти важко — в нас таки більше люблять борщ і вареники.
Увагу туристів привертає напівзруйнована башта, що виглядає з чагарників. Це сторожова вежа 1484 року, яка прикривала підступи до замку. Вона теж засвітилась на великому екрані в якості «бастіону Сен-Жермен». Тут знімали фінальну сцену «Трьох мушкетерів», в якій д’Артаньян з друзями обідає під ворожими кулями і домовляється зустрітись 20 років по тому.
Від графів до трактористів
До замку веде довгий міст на опорах, що колись був підйомним. Гід зупиняє групу і розповідає історію фортеці. Наприкінці XV століття брати Мартин і Андрій Свірзькі збудували тут замок. Крім цього, шляхтичі прославились заснуванням римо-католицької парафії у 1494 році та належністю до герба «Шалава».
У 1530-му Свірзькі розбудували замок, про що свідчить кам’яний напис над брамою з боку подвір’я. Через 16 років магнати звели костел Успіння Пресвятої Богородиці. Вже за незалежності там робили ремонт і знайшли могильну плиту одного з власників — Габріеля Свірзького. Цей дядечко був вельми розумний і першим переклав польською твори Вергілія.
На початку XVIІ століття замок, разом з однойменним селом, переходить до галицького каштеляна Олександра Цетнера, який був одружений на Анні з Замойських. Їхні герби — «Пшерову» та «Еліту» — досі можна побачити обабіч внутрішньої брами. Подружжя провело масштабну реконструкцію замку, яку історики приписують творцю львівського королівського арсеналу Павлу Гродзіцькому, зважаючи на схожість обох споруд.
Невідомо, як складалася доля замку за магнатів Свірзьких, але при Цетнерах йому не щастило. Під час визвольної війни Богдана Хмельницького (1648-1654) фортецю регулярно здобували загони козаків і татар. У 1672 році її захопили і спалили турки. Власники оперативно відновили твердиню і недарма. Через три роки під її стіни знов підійшло турецьке військо. Перед тим гарнізон фортеці поповнився вояками, що втекли з сусідського Поморянського замку. Далі бігти було нікуди, тож втікачі боронились до останнього і це був ледь не єдиний випадок в історії Свіржа, коли він зумів відбитись.
Після смерті графа Ігнація Цетнера у 1821 році власники Свіржа часто міняються — Сєраковські, Старчевські, Ілясевичі, Тустановські. На їхньому тлі виділяється вже згаданий граф Лямезан-Салінс, який перетворив замок на свою резиденцію та навіз сюди купу антикваріату. На початку Першої світової російська артилерія швидко перетворила його родинне гніздо на руїну. Після війни граф, який служив генералом у польському війську, почав відбудову маєтку, активно залучаючи російських військовополонених. Останнім господарем був його зять Тадеуш Коморовський. В історії Польщі ХХ століття він відіграв не останню роль — олімпійський чемпіон 1934 року у складі команди з верхової їзди, командувач Армії Крайової (під псевдо «Бур»), керівник Варшавського повстання 1944 року, прем’єр польського уряду в екзилі.
Коморовського наслідували… трактористи. За других совітів у замку певний час працювала школа механізаторів. А потім фортеця отримала шанс, яким не змогла скористатися.
Є у реставрації початок…
Сьогодні в замку не працює ані музей, ані виставка, втім потрапити на територію можна без проблем. Там цілодобово чергує охоронець, який впускає туристів на подвір’я. Щоправда, за це треба кинути пару гривень у скриньку при вході — на реставрацію. Ця реставрація триває довго і нудно — з 1970-х років. Розповідають, що у Свірзькому замку директор Львівської картинної галереї Борис Возницький хотів розмістити Музей західного мистецтва. На заваді цьому стала Спілка архітекторів, яка планувала відкрити там свій Будинок творчості. Тут мали бути готельні номери на 80-100 місць, конференц-зал, їдальня, камінна зала, бібліотека, майданчики для тенісу, волейболу та баскетболу. Возницькому віддали руїни Олеського замку, який він швидко відбудував, перетворивши на один із найкращих музеїв СРСР. А ось шановні архітектори із завданням не впорались.
У 1979 році у Свіржі почались масштабні відновлювальні роботи, втім наступного року все завмерло — гроші пішли Олімпіаду-80. В середині вісімдесятих реставрація продовжилась, але припинилась із розвалом Союзу. Вдалося виконати 72% від запланованого — перекрили дахи, підвели комунікації, впорядкували територію. Відтоді хронічно бракує грошей.
Років десять тому у ЗМІ з’явилась інформація, що Свірзький замок хочуть передати в концесію приватній особі на 49 років. Ім’я орендаря тримали у таємниці, але подейкували, що об’єктом цікавився Микола Азаров. Чутки були настільки потужними, що той навіть публічно запевняв про свою непричетність. У підсумку замок так ніхто і не взяв — він далі належить Спілці архітекторів.
Зрада заради кохання
Незважаючи на усі катаклізми і перебудови, у замку збереглись кілька цікавих артефактів. На фасадній західній стіні є великий барельєф грифона. Достатньо одного погляду аби зрозуміти — це хлопчик. Одні дослідники кажуть, що то герб дружини одного з Цетнерів — Катерини з Лесньовських, інші — власниці замку ХІХ століття Клавдії з Чайковських.
Над парадним входом є табличка з латинським написом і римськими цифрами «MCMXVII». Там йдеться про те, що реставрація замку почалась у 1917 році.
Всередині потрапляємо у верхній двір, із великою клумбою по центру, навколо якої розверталися карети. За нею широкі сходи провадять до палацового корпусу, де мав бути конференц-зал. У правому крилі розташовані готельні номери, доволі оригінальні. Спальні місця там обладнані на антресолях, а санвузол — під сходами.
Через непомітні двері ліворуч спускаємось до нижнього подвір’я. Одразу видно, що колись тут розташовувались господарські служби, кухня, стайні. Посередині є замкова криниця, з якою пов’язана місцева легенда.
Ніби у ХVII столітті до замку підійшли українські козаки та взяли його в облогу. Поляки чинили запеклий опір і нападники несли великі втрати. Серед козаків був вродливий хлопчина, в якого закохалася дівчина з замку. Аби з’єднатись із коханим, вона пообіцяла допомогти йому здобути фортецю. Пізно ввечері дівчина підпоїла охорону та відчинила замкову браму. Козаки увірвалися всередину, вирізали весь гарнізон, а зрадницю кинули у колодязь. З тих пір замком бродить привид дівчини, який зачиняє усі двері.
Автор: Іван Бондарев
