Наприкінці ІХ століття сюди прийшли предки сучасних угорців. У жорстокій битві вони розгромили військо білих хорватів. А щоб закріпитись на нових територіях, збудували потужну фортецю. Сьогодні замок Паланок – символ Мукачевого.
Кам’яною фортецю зробив подільський князь Федір Коріятович на початку XV століття
Вісім ліній оборони
Замок видно здалеку, адже стоїть він на 68-метровій горі вулканічного походження. Назва Паланок походить від частоколу із загострених дубових паль, яким була обнесена фортеця, тобто паланок (з наголосом на останньому складі) – це частокіл.
Аби потрапити всередину, треба піднятись крутою вузькою дорогою. Вздовж неї стоять місцеві мешканці, які пропонують сувенірні магніти, домашнє вино та смажені каштани. Повз них важко проходять туристи, чий автобус залишився внизу, та пролітають легкові авто. Бувають і весільні кортежі, адже замок – улюблене місце шлюбних фотосесій.
Захекані туристи зупиняються на невеличкому майданчику перед підйомним мостом. А поки вони переводять дихання, екскурсовод починає розповідь.
У дворі Високого замку
Колись замок мав цілих вісім ліній оборони, п’ять із них туристи, виявляється, вже успішно подолали. Внизу, де група залишила автобус, колись був глибокий рів із водою (перша лінія). За ним розташовувався земляний вал із частоколом. Третьою лінією було село під горою, так званий Гусарський замок. Тут мешкали слуги, які під час нападу приймали на себе перший удар. Сама гора теж була серйозною перешкодою. Тепер вона поросла лісом, а колись її схили безжально вирубували, а взимку ще й поливали водою.
На вершині – там, де паркуються авто, – збереглися залишки передбрамного укріплення – п’ята лінія. Далі починається власне фортеця, яка складається з Високого, Середнього та Низького замку.
Криваві ванни княгині Баторі
Переходимо міст, опиняємось у нижньому дворі. Сьогодні тут каса, а колись були господарські приміщення та кухня. Її завжди розміщали подалі від панських покоїв, аби запах підгорілої олії не засмучував магнатські носики.
Великий інформаційний стенд знайомить із власниками замку. У ХVII столітті ним володіло сімейство Ракоці. Вони правили Трансильванським князівством, яке у багатьох асоціюється із розсадником вампіризиму. За старовинними переказами, вдова князя Дьордя ІІ – Софія Баторі – була ще та штучка. Аби молодо виглядати, вона пила людську кров і приймала ванни із… крові незайманих дівчат. Але історики кажуть, що то дурня. Просто княгиня була ревною католичкою, через що її недолюблювали піддані-протестанти, які й вигадували різні бздури про свою господиню.
До речі, будь-який турист може на кілька хвилин відчути себе князем: 20 грн. – і ви в костюмі угорської шляхти фотографуєтесь у панській кареті.
До Середнього замку веде ще один підйомний міст. Тут мешкали солдати та офіцери гарнізону. На старовинних казармах видно напис «Rakozci ter», що з угорської перекладається як «Двір Ракоці» – князь дав гроші на їх спорудження.
Коли австрійці захопили Трансильванію, то влаштували тут в’язницю. Фортеця вважалася неприступною і під час наполеонівського вторгнення в ній кілька місяців переховували національну святиню угорців – корону святого Стефана.
Серед в’язнів траплялися знаменитості, наприклад грецький патріот Олександр Іпсіланті чи російський революціонер Михайло Бакунін. Окремої згадки заслуговує обурений угорський капітан Ференц Рендль, який у 1832 році за те, що йому відмовили в пенсії, стріляв у спадкоємця австрійського престолу.
Ілона Зріньї з сином
Зрозуміло, що умови в тюремних камерах були жахливими. Путівники пишуть про темні каземати, які кишіли щурами та зміями. Харчували в’язнів теж, м’яко кажучи, так собі. Тож у 1880 році тут спалахнув «морквяний бунт» – бо зеків тривалий час годували лише гнилою морквою. Заворушення швидко придушили, але меню урізноманітнили.
Побував у Мукачівському замку і великий угорський поет – Шандор Петефі. Щоправда, не у кайданах, а добровільно. У 1847 році він поспішав до Берегова, на власне весілля, але в Мукачевому в нього зламалася коляска. Поки її лагодили, поет пішов на екскурсію до замку. Цікаво, хто пустив його на режимну територію? Пізніше Петефі написав, що «нізащо б не пив вина з винограду, який росте на схилах Замкової гори: мені здавалося б, що я п’ю сльози в’язнів».
Тепер про візит поета нагадує бронзове погруддя та меморіальна дошка. До речі, подружнє життя у Петефі не склалося.
Як надурили чорта
Якщо Середнє та Низьке подвір’я спорудженні у ХVII столітті, то Високий замок дійшов до нас із середньовіччя. На площі стоїть статуя князя Федора Коріятовича. Саме він перетворив скромне дерев’яне укріплення на могутню фортецю. Спочатку Федір панував на Поділлі, але двоюрідний брат, литовський князь Вітовт, вигнав його з Кам’янця. Коріятович звернувся за допомогою до свого тестя – угорського короля Жигмонта. Той не хотів починати війну та в якості компенсації подарував зятеві Мукачево-Чинадіївську домінію. Це сталось у 1396 році. Новий ґазда одразу взявся за спорудження потужного кам’яного замку. Із цим пов’язана ще одна цікава легенда.
Як відомо, основою обороноздатності будь-якої фортеці є колодязь – без води гарнізон швидко капітулює. Це розумів і Федір Коріятович. Коли замок був майже завершений, приступили до риття криниці. Але роботи просувалися повільно і щовечора господар чув однакову доповідь: «Шановний князю, води немає!». Одного разу терпець Федора урвався, і той в серцях покликав на допомогу диявола. Той одразу з’явився і за мішок золота погодився допомогти. Вдарили по руках, після чого у колодязі щось загриміло, забурлило, а потім з’явилася вода. Втім, коли дійшло до розрахунку, виявилось, що в казні грошей немає – все пішло на будівництво замку. Залишилось тільки дві золоті монети. Чорт закатав справжню істерику, але справу владнала жінка. Вона відвела князя в бік та прошепотіла: «Ти ж не казав, який саме мішок віддаси. Заший оті дві монети у маленький мішечок та розплатись з чортом». Так і зробили.
Ображений демон стрибнув у криницю, де плаче й нині. Справді, коли дує сильний вітер, звідти лунають якісь дивні звуки. Але чорт тут ні до чого – спрацьовує ефект турбулентності. Щось подібне виникає, якщо подути над горловиною порожньої пляшки.
За те, що князь обдурив самого чорта, його скульптурі приписують здатність приносити успіх у фінансових справах. Для цього треба кинути кілька гривень до підніжжя статуї та потерти її лівий вказівний палець. Завдяки довірливим туристам він вже виглядає як золотий.
Княгині не здаються
У Верхньому замку містяться кілька цікавих об’єктів: екуменічна церква, краєзнавчий музей, камера тортур і дегустаційний зал вина. Проте найбільший інтерес у туристів викликає статуя жінки з хлопчиком, що стоїть на західному бастіоні. Це княгиня Ілона Зріньї – мати Ференца ІІ Ракоці, який для угорців – приблизно те саме, що для нас Богдан Хмельницький.
Княгиня була дуже цікавою особистістю. У 1685 році під стіни Мукачівського замку підступила 12-тисячна австрійська армія, яка мала на меті приєднати Закарпаття до імперії. Ілона Зріньї мала лише 2000 солдатів, але це її не засмутило. Вона наказала вивісити на бастіонах червоні прапори – натяк на те, що буде битися до останньої краплі крові. І билася. Разом зі своїм неповнолітнім сином вона цілих три роки успішно тримала облогу. Розлючений цісар тричі міняв командуючих, які нерішуче топталися під стінами Мукачева. Здобули замок хитрістю – канцелярист Антон Обсолон отруїв колодязь. Кажуть, що він кохав княгиню, отримав облизня, образився і зрадив.
Австрійці заточили протестантку Ілону в католицький монастир, але через кілька років поміняли на полоненого генерала. Решту життя вона провела в Туреччині. Султан був настільки вражений мужністю княгині, що нагородив її спеціальною військовою грамотою – атнаме. Це єдиний випадок в історії, коли найвищу турецьку нагороду отримала жінка.
Comments are closed.