Винофест

«Тільки ти не кажи в понеділок вчительці, що бабуся з дідусем брали тебе на фестиваль вина, – так наставляли маленького хлопчика старенькі чоловік з жінкою, які смакували у пластикових стаканчиках гарячим хмільним напоєм. – Особливо, те, що ми купували тобі вино. Добре?»

Сезон відкрито

Таку розмову старенької бабусі зі своїм онуком ми почули у Мукачевому, 14 січня, на Василя. Адже цього дня тут пили всі, бо в місті проходив XVI фестиваль виноробів «Червоне вино». Тривав він аж три дні, але «Репортеру» сповна вистачило одного – аби продегустувати купу сортів, погуляти містом, набратися позитивних вражень на цілий рік. До речі, саме цього дня на Закарпатті і відкрився фестивально-винний сезон. Вже згодом, навесні та до осені, «нетверезі» свята поїдуть до інших міст: Ужгорода, Берегова, Виноградова. Правда, ті фестивалі будуть приурочені іншим сортам, наприклад, білому, рожевому, молодому, солодкому.

Хоч цей фест вшановував саме червоне вино, але, крім нього, можна було посмакувати білого, рожевого, медовухи чи слив’янки…

Закарпатський вертеп водив Василя і Маланку

Туман із запахом шашлику

Зранку все Мукачеве поглинув густий туман. Ближче до центру, де й відбувалася винна феєрія, туман почав пахнути шашликами. Біля красивої зеленої Ратуші, яка більше схожа на якийсь казковий замок, ніж на адміністративну установу, розкинулися два довжелезні ряди палаток – винний ярмарок.

Отже, спершу проходимо ряди, роздивляємося, зауважуємо та запам’ятовуємо, біля якої палатки юрмиться найбільше людей. Так радимо робити й вам, щоб відразу не бігти до першого намету та куштувати виноградного напою. Адже від місцевих виноробів ви все одно не відіб’єтеся. Приговорюючи, прижартовуючи, вони залюбки змусять купити у них вина. Самі того не помітите. Може навіть не дуже доброго підсунуть, а рядів аж два і палаток – не один десяток. У кожній не купиш, бо дорого – 30-40 грн. за літр. І дегустувати відразу не слід, аби ще з тверезою головою їх усіх обійти, роздивитися, понюхати…

До речі, про запах. Шашликовий – найхарактерніший запах цього дня. Чи не біля кожної палатки з вином смагляві чоловіки у білих халатах смажили м’ясо. Було таке враження, що це не туман, а саме дим від шашликів поглинув ціле місто. Але шашликами теж не надто посмакуєш. Дорогі, холера. Чотири невеличкі шматочки – 75 грн., гарнір з капусти – ще 5 грн. Нюхати – безкоштовно.

Хоч це свято «нетверезе», але міліціонерів було мало

Дармове найкраще

Ще в першому ряді нас зацікавила прозора рідина у пляшці. Виявляється, крім вина, можна попробувати й оковитої. На саморобній етикетці читаємо – «Спотикач – дуже добра перфектна паленка. Міцність гарантована держстандартом. Ціна для чужих – договірна, для своїх – добре слово для ґаздині». Оце так. Винороб Марія Попович виявилася нашою землячкою. Але добрим словом не обійшлося, довелося заплатити 40 грн. за пляшку виноградної горілки.

Забіжу трохи наперед – назва оковитої виявилася цілком прав-дивою. Переконалися. Дорогою до замку спіткнулася на сходах, горілка розбилася, гроші пропали, точніше пропахли мій рюкзак. Але зараз не про це.

На винному ярмарку зауважуємо величезну чергу біля одного колоритного подружжя. Своїм вином торгують пан Михайло та пані Марія. Старенькі винороби постійно усміхнені, з великою щирістю розповідають про всі нюанси виготовлення свого вина. Що вкрадуть технологію, не бояться. Їхній секрет надзвичайно простий – чистота. Винограду, рук, діжок, пляшок. До речі, на пробу вина наливали майже повну склянку – безкоштовно. Натомість, інші брали за це 6-8 грн. Пан Михайло каже, що робить вино, скільки себе пам’ятає. «За ним треба доглядати, як за малою дитиною», – говорить він.

А молодші винороби-чоловіки порівнювали вино із жінкою. Як кажуть, кому що! Зате одноголосно відповідали, що найкраще вино – дармове. Те, яким пригощають. Щоправда, зважаючи на фестивальні ціни, із цим можна посперечатись.

Ось що спричинило туман у Мукачевому

Замкові традиції

Крім винного ярмарку, були й інші – народно-ремісничі.

Правда, винної тематики не втрачали: дерев’яні кухлі, різноманітні пляшки, обмотані лозою, глиняні глечики та ковані підставки під пляшки з вином. Також не дешеві. Цієї тематики набували й рекламні слогани на вітринах. Наприклад, на вікнах ресторану – «У нас велике похмілля з 1 січня». Чи вони не працюють через похмілля, чи теє похмілля там лікують – не знаємо, не заходили. Зате обійшли з півдесятка кафе у пошуках туалету. Не пускали, поки ми не сказали, що заплатимо. Отже, громадські туалети – проблема не лише на Прикарпатті.

Єдиними, хто серйозно споглядав на гостей фестивалю, були бронзові статуї Кирила і Мефодія. Серйозні мужчини, за науку та за писемність, а тут – вина розпивають…

Якось байдуже та замріяно споглядала на дійство ще одна статуя – сажотруса. Біля неї був справжній ажіотаж. Адже за місцевою традицією, якщо потерти йому ґудзика, то збуваються бажання. Ґудзик блищав.

Тож, пропахнувши димом, затарившись вином, заповнивши термоси гарячим вином, вирушаємо на замок Паланок. Це – традиція. А там можна й додому.