Величезне просторово — 268 гектарів — високогірне пасовище розкинулося у Гринявських горах, на території Білоберізької і Зеленської територіальних громад.
Вражає і перепад висот: від 930 до 1350 метрів над рівнем моря. Полонина Луковиця є справжньою перлиною для туристів і подорожуючих, пише журналіст Роман Клим на сайті «МапаКосів».
Повноцінна ґаздівка на Луковиці ожила зі зведенням у 2013 році комплексу нових будівель. Зайнявся цією справою ДП «Гринявський лісгосп», який багато років очолював Роман Стефанюк. Він і подав ідею. Щоправда, у стару стаю, яка належала білоберізькому колгоспу «Нове життя», розташовану неподалік, лісівники вдихнули нове життя, перетворивши на пристойний туристичний притулок.
Без перебільшення можна сказати, що це зразково-показова полонина. Такий дует прикметників для Луковиці точно підходить. Це не просто полонина — це цілісний комплекс із різними прибудовами…
Читайте: Синяк приймає початківців. Як за один день набратися щастя в Карпатах (ФОТО)
У стаї, де варять сир і роблять бринзу, є (через стіну) помешкання для полонинників, на другому поверсі — VIP-кімната для гостей. Обабіч стаї є відкрита і закрита альтанки, будиночок для туристів, рекреаційні стенди, дровітня… Неодмінний атрибут Луковиці — дві височенні щогли, на яких розвіваються синьо-жовтий і червоно-чорний прапори.
Трішки далі — корівник з доїльними апаратами і дерев’яною підлогою, дві струнки для молодих і старших овець. Територія довкола освітлюється за допомогою потужного дизель-генератора. Застосовуються також світильники на сонячних батареях.
Корови й вівці
Полониною завідував Іван Пуршега із сусідньої Пробійнівки. З часу, відколи чоловік воює на фронті, на Луковиці роботу спрямовує інженер-мисливствознавець, начальник відділу тваринництва ДП «Гринявський лісгосп» Володимир Гаврильчук.
Ватагує на полонині космацький гуцул Кирило Коб’юк. Допомагають йому Микола Кіщук та онук Дмитро.
— Аді, я вже тут восме літо. А усего мій полонинський «стаж» — двадцять штири роки, — зізнається Кирило Кирилович. — До цего літував десіть років на Пожеретулі, три — на Пирчулі (космацькі полонини. — Авт.) і на Костричі — два.
Слід сказати, що у стаї панує чистота, молоко проціджують винятково через хвою і декілька разів складену марлю. Охайно і на поду, де визрівають чепурні будзи. Цього року полонинники випасають 30 корів і 200 овець.
— Вийшли у полонину 28 травня, — продовжує наш співрозмовник. — Корови і вівці беремо на пашу від людий, також є сто овец «державних», лісгоспівских.
Частину сирів і бринзи полонинники віддають господарям згідно з алгоритмом контрольних надоїв, решту ділять між собою й орендарем.
Користуються молочні делікатеси шаленим попитом й у туристів. Луковиця живе!
