Якщо «водяними» брендами Прикарпаття є Манявський та Женецький водоспади, то для Закарпаття це — Шипіт. За популярністю він поступається лише озеру Синевир. Хоча потенціал Шипоту значно більший. Це не лише водоспад, а ще й місце популярного молодіжного фестивалю плюс канатна дорога на сусідню гору Гемба — з пишними краєвидами.
То шепотять закохані
Аби знайти Шипіт на карті, шукайте село Пилипець Міжгірського району Закарпаття. До речі, район вважається екологічно чистою зоною, адже половина його території відноситься до природно-заповідного фонду.
Найкоротший маршрут з Франківська: Долина — Вигода — Вишків — Сойми. В останньому селі варто повернути праворуч, у напрямку на райцентр Воловець. Дорогою проїжджаємо Келечин — малу батьківщину президента Карпатської України Августина Волошина. Хоча нічого «президентського» там і нема — село як село. Хіба що славиться джерелом з помаранчевою мінералкою.
А ось далі слід бути уважним. Водоспад міститься поблизу села Пилипець. Жодного вказівника на трасі не має. Тому, як побачите рекламний щит готелю «Пилипець», то вам туди — тобто ліворуч. Ще кілька кілометрів і ось він — готель.
Якщо ви на власному авто, то можете доїхати майже під самий водоспад. Туристичним групам щастить менше. Біля готелю вони залишають автобуси та більше кілометра йдуть пішки. Подивитись на оце чудо природи коштує грошей: на дорозі є КПП, дядько у мундирі лісничого збирає платню за вхід. З дорослих 7 грн., з дітей — дві.
За КПП стоять численні торговці. Відвідувачам пропонують шашлики, домашнє вино, карпатські чаї, консервовані гриби та ягідні джеми. Порівняно з квитками, ціни тут кусаються.
Ну і, нарешті, сам водоспад. Заввишки 14 метрів, має п’ять каскадів. Навіть не віриться, що оцю махіну живить річка Пилипець, яку нижче за течією можна просто перескочити.
Не треба бути великім топоніміком, аби здогадатись, що назва водоспаду пов’язана зі словами «шепіт», «шепотіти». Є й легенда, яка не відрізняється оригінальністю. Бідний селянин Іванко любить куркульку Марійку. Мама дівчини усіляко відговорює доню від стосунків з бідосиком. Але юнка серйозно налаштована побратися з хлопцем, мотивуючи тим, що з милим рай і в наметі. Мама з розпачу проклинає закохану пару. Того ж дня під час сильної зливи молодята падають у річку. Вода швидко несе їх, потім обрив, водоспад і — фініта ля комедія.
Але це не все. Мама дівчини з горя втрачає розум. Тепер у гуркоті водоспаду вона чує голоси та достає перехожих криками: «Чуєте! То вони, вони шепочуться, моя Марійка та Іванко!».
Любов, мир і вино
Ще по дорозі на водоспад в очі кидаються яскраво одягнені молоді люди. Вони продають черницю, зібрану на сусідніх схилах, співають, грають на барабанах і тим заробляють якусь копійку. Їх поява тут зовсім не випадкова, адже Шипіт — це своєрідна мекка представників молодіжних і не дуже субкультур.
Перший фестиваль Шипіт зібрав тут неформалів усіх країн і континентів аж влітку 1993 року. Його заснувало подружжя ужгородських хіпі Чарлі та Шара. Девіз дійства: «Любов, мир і вино». З того часу захід набув популярності і щороку сюди з’їжджаються хіпі, панки, рунвірівці, анархісти, растамани, навіть нудисти. До речі, туристів, яких доля занесла на водоспад під час фестивалю, найбільш цікавлять останні. Та оголяються ці діти природи лише пізно ввечері, коли автобуси вже відвозять непосвячених додому.
Як влучно підмітив один із журналістів, фестиваль починається 1 липня, а далі… хто скільки протримається. На відміну від звичних рок-сейшенів чи фестивалів історичної реконструкції, на Шипоті не має жодної організації. Тут відсутня сцена, де музичні колективи змінюють один одного. Закарпатське дійство — це просто величезна галявина, щільно заставлена наметами. Сюди приїздять дуже різні люди, які спілкуються, п’ють вино чи щось міцніше, курять тютюн та інші рослини, грають на гітарах, тихо співають. До речі, багато гостей — це звичайні хлопці й дівчата, які приїздять сюди відпочити від міської метушні та відірватися на повну.
Популярності заходу додав роман молодого письменника Любка Дереша «Трохи пітьми». Дія відбувається на Шипоті, де під час фестивалю шестеро молодих людей вчиняють ритуальне самогубство.
В реальності ж кульмінація неформального з’їзду припадає на 6 липня — свято Івана Купала. Ввечері запалюють величезне вогнище, складене зі смерекових стовбурів, а далі — дуже людна, неформальна, ніким не організована, але доволі душевна «тусня».
Краєвиди з поривами вітру
Фестиваль минає швидко, а гора Гемба є завжди. Точніше гір там багацько, та не на кожну веде канатна дорога. Крісельний підйомник села Пилипець вигідний двома речами. По-перше, він працює цілий рік, а по-друге — це найдовший витяг Закарпаття. Його довжина становить 1650 метрів, підйом займає 20 хвилин в один кінець.
Якщо час обмежений, то краще резервувати на підйомник мінімум годину — 20 хвилин туди, 20 звідти, ну й на вершині треба трохи побути. Ще одна корисна порада — візьміть із собою якусь куртку або светр. Внизу може бути тепло, навіть спекотно, але нагорі значно прохолодніше, плюс різкий вітер.
Зрозуміло, що туристичний бум курорт переживає взимку, у розпал лижного сезону. Хоч у теплі пори року людей тут теж не бракує. Крім «автобусних альпіністів» Пилипець облюбували байкери, що влаштовують карколомні спуски по схилах.
Канатна дорога доставить вас на гору Гемба, яка має 1491 метр над рівнем моря. Щоправда, не на саму вершину, до верху треба ще йти за півгодини. Гемба є частиною гірського масиву полонини Боржава, який інколи називають Боржавським хребтом. Поки їдеш вверх то ніби нічого цікавого: під ногами кущі, кози пасуться, мимо проїжджають опори витягу. Та на вершині перед тобою відкривається така панорама, що перші хвилини стоїш приголомшеним. Карпати — дуже мальовничі гори, але краєвид з Гемби, певно, б’є всі рекорди фотогенічності.
Поруч із підйомником вросла в землю своєрідна дерев’яна халабуда. Це знаменита «Чайовня». Її власники проявили оригінальність уже тим, що не відкрили тут банальну колибу. Меню теж цікаве: замість традиційних баношу й чанахів — лише тістечка та гарячі напої. І то які! Збитень, масала, імбирний чай. Інтер’єр «Чайовні» чимось навіює атмосферу знаменитого роману Стругацьких «Готель «У загиблого альпініста»». Але головний скарб кафе — краєвиди за вікном.
Висновок: водоспад водоспадом, але краще гір можуть бути лише гори. Висоцький мав рацію!
Comments are closed.