Замок без привидів – просто купа історичного каміння. Першими це зрозуміли англійці, й тепер чи не кожна тамтешня твердиня має потойбічну історію. В Україні із цим сутужніше. Та це не означає, що в нас немає привидів – їх просто не популяризують. Першою ластівкою став Підгорецький замок, де зараз активно створюють культ Білої Пані.
Гараж у стилі бароко
Назву Підгорецький замок отримав від однойменного села Бродівського району, що на Львівщині. Найцікавіше туди їхати від Золочева, звернувши з тернопільської траси. Уявіть собі скромну районну дорогу, ліси та села. І тут раптом, посеред глухої провінції, постає величний храм, місце якому десь у євростолицях. Це костел Cвятого Йосипа та Воздвиження Чесного Хреста. Можна зупинятися – храм є частиною палацового комплексу в Підгірцях.
Костел вражає не менше
Його спорудили у 1766 році як родинну усипальницю магнатів Ржевуських. Зодчим костелу був італійський архітектор, який відкликався на Карла Романуса. Його справжнє ім’я не те що запам’ятати, вимовити важко: Бернардино Цаннобі де Джианнотіс. Храм дещо нагадує Домініканський собор у Львові, хоча насправді є копією знаменитої Basilica di Suprega у Туріні – столиці Сардінського королівства.
Портал храму прикрашають скульптури святих, що вважались покровителями роду Ржевуських. Колись статуй було вісім, тепер сім – на місці другої зліва стирчить штир. Розповідають, що під час останньої війни за скульптурою сидів німецький снайпер. Він встиг «зняти» кілька червоноармійців, поки ті у відповідь не шарахнули з гармати. Результат видно неозброєним оком.
За радянщини костел закрили. У палаці розмістили санаторій для хворих із закритою формою туберкульозу. Цікаво, що в колишньому храмі головний лікар тримав свою машину. Часи змінились, машину забрали, костел повернули вірянам. Щоправда, не римо, а греко-католикам.
Від Хмельницького до Бальзака
Туристичні автобуси найчастіше паркуються біля довгої, подібної на стайню споруди. Це один з найдавніших готелів України, так званий «Гетьманський заїзд», побудований ще у XVIII столітті. Замком володіла родина Ржевуських, кілька представників якої були коронними гетьманами (командувачами польською армією). До них регулярно приїздили високі гості з челяддю. Панство мешкало в палаці, а слуги в заїзді. У наступному столітті в готелі зупинявся відомий письменник Оноре де Бальзак. Стіну заїзду прикрашає сонячний годинник, який і нині показує точний час (якщо, звісно, є сонце). Зараз споруда закинута, але у планах реставраторів є відкрити тут сучасний готель на 40 номерів. Втім, усе впирається у гроші, яких вічно немає.
За пару метрів – вхід до парку. Праворуч – пам’ятник червоноармійцям, які загинули у боях за Підгірці. Цікаво, що разом із німцями тут бились і вояки дивізії СС «Галичина».
До замку веде пряма, як стріла, алея. Колись по ній щонеділі ходили до костелу магнати Ржевуські. Відстань між ним і палацом – рівно 300 метрів. Парк досить запущений, але й сьогодні в ньому впізнається рука доброго садівника. Раніше тут стояло багато мармурових скульптур, кілька з яких тепер прикрашають Літній сад у Санкт-Петербурзі.
Вже за парковою огорожею росте величезна 400‑річна липа. За місцевою легендою під нею буцімто відпочивав сам Хмельницький. У 1648 році козаки дійсно здобули Підгорецький замок. Проте навряд чи гетьман хропів би під деревом, маючи поруч шикарну резиденцію.
Український Версаль
Коротко історія замку виглядає приблизно так. Протягом 1636‑1640 років тут масштабно будується великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Сам він мешкав у Бродах, а у Підгірцях зводив позаміську резиденцію (дачу). На цій фазенді гарували прославлені архітекторі. Палац мурував Андреа дель Аква, а фортифікацією займався Гійом Левассер де Боплан – автор знаменитих мап та опису України. Вийшло непогано. Елегантний бароковий палац прикривали чотири потужні бастіони із глибоким ровом. Над головним входом красувався напис: «Вінець ратних трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф – відпочинок». Схоже, старий Конєцпольський мріяв про пенсію…
Палац будували найкращі архітектори
Наприкінці ХVII століття тут відпочивав російський цар Петро І. Йому настільки сподобалось, що він наказав і собі звести щось подібне – звідти взявся Петергоф.
Від 1720‑го замок перебуває в руках родини Ржевуських. Тепер це вже не дача, а повноцінна резиденція. Бали, маскаради, полювання, феєрверки – усе було. Підгірці перетворилися на модний «нічний клуб», де відривалася шляхта. Позаду палацу розбили один із перших у Польщі італійський парк, який налічував три тераси.
Богемний спосіб життя підточив фінансову та статеву спроможність Ржевуських. Останній із них – Леон – не маючі нащадків і грошей на реставрацію, у ХІХ столітті відписав палац князям Сангушкам. Ці швидко навели порядок і суттєво поповнили замкову колекцію живопису і скульптури. У 1916 році велич палацу так вразила генерала Брусилова, що той наказав під час знаменитого прориву не застосовувати тут артилерію.
Коли з’явилися перші совіти, з Підгірців у бік Румунії посунула ціла колона вантажівок. Це князь Роман Сангушко рятував свої скарби. Помандрувавши світом, колекція осіла у Бразилії, де тепер мешкають магнати. Та все вони забрати не встигли, багато дісталось львівським музеям.
З 1997 року комплекс у Підгірцях є філіалом Львівської галереї мистецтв. Завдяки зусиллям її директора Бориса Возницького розпочали реставрацію. Через проблеми з грошима вона триває й досі.
Шерше ля фам
На замковому подвір’ї привертає увагу плакат біля входу до підземелля: «Емоційно вразливих просимо не заходити!». Поруч за столиком сидить хлопець, продає квитки у підвал і магнітики з Білою Панею. Виявляється, експозиція в підземеллях – приватна. Кілька років тому група ентузіастів розчистила від сміття підвал одного з бастіонів та влаштувала там атракцію. І що ж то за пані?
У першій половині ХVIII століття Підгірці належали Вацлаву Ржевуському. Будучи великим коронним гетьманом, він часто від’їжджав для інспекцій віддалених гарнізонів. Мав молоду вродливу дружину. Далі, як в анекдоті: «Вертається чоловік з відрядження…». Одним словом, роги гетьмана в парадну браму не пролізли. Розлючений чоловік наказує замурувати зрадницю у підземеллі. Щоправда, є ще одна версія. Там пані Ржевуська добра й порядна жінка, регулярно заступається за пригноблених селян, чим вкінець дістає чоловіка. Фінал той самий. Коли пані вже спускалась у підземелля, то видала гнівну тираду: «Ржевуський! Я проклинаю тебе! Скільки мені залишилось сходинок до долівки, стільки поколінь продовжуватись і твоєму роду!».
Кажуть, привид ходить і досі
Донизу було лише чотири сходинки. Вацлав (1) народив Северина (2), той Вацлава ІІ (3), який став батьком Леона (4), а той помер бездітним. Правда, жінковбивця Вацлав мав ще одного сина, нащадки якого живуть і нині. Та це не вписується у красиву легенду, тому не будемо акцентувати на цьому увагу.
Далі у Підгорецькому замку почали відбуватися дивні речі: саме собою оберталось колодязне колесо, хлопали двері, гриміли бруківкою фантомні карети. Але «королевою полтергейста» безперечно стала Біла Пані. Слуги, господарі та гості палацу неодноразово бачили привид жінки у довгій білій сукні, яка тихо пропливала палацом та парком. Особливо часто вона муляла очі під час повної луни. Її бачили всі: Ржевуські, Сангушки, туберкульозники й реставратори.
Саме цей бренд і вирішили використати підприємливі краєзнавці. Купуємо квиток, ідемо крутими сходами. Внизу холодно, градусів п’ять, не більше. Десь здалеку доноситься музика, подібна на треки з голлівудських «ужастиків». У першому залі на стінах розвішані фото, де вдалося зазнимкувати Білу Пані. Зі стендів також довідаємось, що тут проходили зйомки Битви екстрасенсів і всі телепровидці заявили – привид таки існує!
Далі потрапляємо в алхімічну лабораторію. Подейкують, що Северин Ржевуський бавився пошуками філософського каменю, який перетворює неблагородні метали у золото. Музика стає голоснішою. Із замираючим серцем переступаємо поріг сусідньої кімнати, яка заповнена чи то димом, чи туманом. Тут взагалі темрява, яку розриває блимання рефлектора. У коротких сполохах вдалині бачимо силует жінки в білому. Добрий день, Пані!
Вже на виході розговорився з охоронцем. За його словами, вночі тут усе преображається. Тріщини ніби зникають і палац виглядає як у часи Ржевуських. А Біла Пані ходить тому, що не похована за християнським звичаєм, і душа її прикута до місця смерті. Між іншим, рештки жінки досі не знайдені.
Comments are closed.