Є міста, з якими одразу переходиш на ти, і вони миттєво стають своїми. Туди хочеться повертатися знову і знову, аби побачити вже знайомі вулички та площі. Чернівці – одне з таких міст.
Воно має усе необхідне, аби сподобатись туристові, – історію, архітектуру, шарм, пише Репортер.
Респект австрійським окупантам
Вперше Чернівці згадуються у привілеї молдавського князя Олександра Доброго від 1408 року. Краєзнавці вважають, що свою назву місто отримало від дерев’яної фортеці на березі Прута. З часом дерево потемніло, здалеку здавалося чорним, відтоді фортецю прозвали Черн, а містечко – Черновіцами. Між іншим, Чернівцями воно стало лише за совітів – у 1944 році.
Довший час місто перебувало у складі Молдавського князівства, пізніше тут панували турки. У другій третині XVIII століття спалахнула російсько-турецька війна, москалі наваляли османам, але найбільше з того скористались австрійці. Кажуть, віденські дипломати подарували російському полководцю графу Румянцеву прикрашену діамантами золоту табакерку, і той «уступив» їм Буковину. У 1774 році сюди зайшли австрійські війська, і край на довгі роки став провінцією імперії Габсбургів.
Тоді Чернівці більше нагадували село: 250 дерев’яних будинків, де мешкало 290 родин, з них 119 єврейських. Вулицями бігали кури і кози, а після дощів вони перетворювались на непролазне болото. Розповідають, що коли цісар Франц І відвідав місто, то на дорогу біля його будинку висипали 15 возів гравію, аби монарх не втопив у багнюці черевики.
Австрійці взялися перетворювати молдавське напівсело у європейське місто. Після революції 1848 року Буковина стала окремим коронним краєм у ранзі герцогства зі столицею у Чернівцях. Тут зводяться адміністративні будинки і казарми, прокладаються нові вулиці, встановлюються пам’ятники, з’являється залізничне сполучення, трамваї. Місто, яке нині бачать туристи, – австрійське.
Завдяки розташуванню Чернівців на перехресті торгових шляхів шаленими темпами розвивається бізнес. До послуг гостей – численні готелі, кав’ярні, ресторани, театр і філармонія. Як кожне торгове місто, Чернівці були багатонаціональними. Розповідають, що претендент па посаду трамвайного кондуктора мав вільно володіти щонайменше чотирма мовами: німецькою, румунською, українською та єврейською. Журналіст Георг Гайнцен, який приїхав на Буковину на початку ХХ століття, дав дуже влучну характеристику, яку понад 100 років транслюють путівники: «Чернівці – це корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами, та єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором безперервно курсує між Сходом і Заходом».
Місто купців і митців
Наше знайомство з Чернівцями почалося на площі Філармонії, де припаркувався туристичний автобус. Колись вона називалась Мюльнплац – адже тут торгували борошном. Базар протримався до 1991-го, а кілька років тому площу впорядкували, запустили фонтан, посадили сакури. У 1877 році «Товариство сприяння музичному мистецтву» звело тут концертний зал, який пізніше став філармонією. Ззовні будівля досить скромна – більшість коштів кинули на інтер’єр. У купол зашили сухий очерет, що забезпечувало першокласну акустику. Якість звучання відмічали музиканти та оперні співаки, які тут виступали – Соломія Крушельницька, Енріко Карузо, Артур Рубінштейн, Федір Шаляпін.
Поруч стоїть велика п’ятиповерхова кам’яниця. Це колишній першокласний готель «Брістоль», де працювали найдорожчі чернівецькі повії. Тепер там гуртожиток медуніверситету.
Промайнувши невеличку вуличку, потрапляємо на ринкову площу, яка нині чомусь зветься Центральною. За Австрії її жартома прозвали «площею семи готелів», які розташовувались по периметру. Тут мешкали численні торговці, що вирішували свої бізнесові справи – недарма Чернівці називали «містом купців і митців». На одному з будинків видно французький напис «Belle Vue» – чудовий вид. Кажуть, колись тут зупинився знаменитий співак Карузо. Під готелем зібрався великий натовп шанувальників. Тенор вийшов на балкон і під гучні оплески заспівав фанатам арію, потім ще одну, і ще… Він так старався, що зірвав голос і на вечірньому концерті виступив досить посередньо.
Під час війни один бік Ринку був знищений, утворилась площа, де за незалежності встановили пам’ятник Кобзареві. Чернівчани жартома називають його «три в одному». Річ у тім, що статуя подібна і на Шевченка, і на Франка, і на Федьковича – двоє останніх мали безпосередній стосунок до міста.
Домінантою площі є ратуша. Вона зведена у 1847 році, має висоту 50 м. Аби споруда міцно стояла, зробили солідний шестиметровий фундамент. Нині ратуша використовується за прямим призначенням – там працює міська рада. Щодня, за будь-якої погоди, на балкон вежі виходить сурмач, який на чотири сторони світу трубить перші акорди пісні «Марічка», яка є офіційним гімном Чернівців.
Праворуч від ратуші стоїть гарна будівля у стилі віденської сецесії. Тепер це Художній музей, а раніше Буковинська ощадна каса. Її фасад прикрашений майоліковим панно із зображенням 12 олімпійських богів, що символізують провінції Австро-Угорщини. Взагалі то, провінцій було 18, але на всіх не вистачило місця.
Променад вулицею Панською
За квартал від Ринку розташовується чи не найкрасивіше місце у Чернівцях – Театральна площа. Її окрасою є театральний будинок, спроектований знаменитою віденською фірмою «Фельнер і Гельмер». До її шедеврів в Україні також належать одеська опера, львівський Будинок вчених і станиславівський пасаж Гартенбергів. Народжувався театр «зі скрипом». У 1901-му фірма розробила проект, однак магістрат не знайшов грошей для оплати. Тоді Фельнер і Гельмер продали усі креслення баварському місту Фюрт, де незабаром постав красивий театр. Лише через кілька років чернівчани нашкребли грошей, аби розрахуватися з проектантами, і в 1905-му місто отримало свій театр, що має баварського брата-близнюка.
Перед храмом муз розкинулась засаджена квітами площа, по периметру якої є Алея буковинських зірок. Тут зірки Софії Ротару, Івана Миколайчука, Володимира Івасюка. Зірку Ані Лорак демонтували – за концерти в Росії під час війни.
Площа десь на півтора метри нижче рівня сусідніх вулиць і самого театру. Згідно з популярною легендою, колись тут був Фішплац, торгували рибою. За роки земля настільки просмерділась, що довелося знімати верхній шар. Хоча історики кажуть, що справа в іншому. У 1930-х румуни поруч збудували свій Національний палац. Цей конструктивістський монстр нависав над маленьким театром, і щоб якось виправити візуальний дисонанс, рівень площі довелось понизити.
Далі туристам обов’язково показують вулицю Ольги Кобилянської. Це єдина пішохідна вулиця міста, і на ній завжди повно людей. Колись називалася Панською. На всіх перехрестях стояли поліцейські, які пропускали лише порядно вбраних перехожих. Також туди забороняли заїжджати кінним екіпажам, бо ті лишали купи гною. Розповідають, що бруківку там мили з милом, поливали парфумами, а замітали ледь не букетами з троянд.
І все ж таки одна карета на Панську прорвалась. Її виготовили тутешні ковалі до 600-річчя рідного міста. За взірець взяли старовинні фіакри з австрійських поштівок. Екіпаж стоїть біля Палацу урочистих подій, тож його «пасажирами» часто є молодята.
Цікавинок у Чернівцях багато, їх не опишеш в одній статті. Але про одне чудо ми наостанок згадаємо. Коли автобус вирушає назад до Франківська, він неодмінно проїжджає попри так званий будинок-корабель. Кам’яниця стоїть на збігу вулиць Головної та Шолом-Алейхема, нагадує океанський лайнер із щоглою та капітанським мостиком. За легендою, колись давно тут жили два брати. Один був успішний чернівецький фінансист, інший – моряк, що обійшов увесь світ. Він не створив сім’ї, і коли вийшов на пенсію, брат запросив його до себе. На зароблені гроші морський вовк спорудив будинок-корабель, де щоранку пив каву на капітанському мостику.
Автор: Іван Бондарев
