Кам’янецький форпост (ФОТО, ВІДЕО)

Чи бачили ви фестивалі історичної реконструкції? Якщо ні, то багато втратили. Недавно у Кам’янці-Подільському відбувся фестиваль середньовічної культури «Форпост». «Репортер» там був і не шкодує.

Бугурт — одночасне зіткнення двох груп воїнів на невеличкому п’ятачку

Пиво та гульфіки

Коли туди їдеш, то, звісно, очікуєш побачити лицарів. Але ж не стільки! Кам’янець-Подільський замок немов провалився у середньовіччя. Людей у стародавніх костюмах замковим подвір’ям вешталося більше, ніж туристів! І це були не тільки лицарі: музиканти, монахи, блазні, селяни й селянки, арабські купці та безліч інших середньовічних персонажів.

Правда, щоб усе це побачити, треба купити квиток до фортеці. Фестиваль тривав три дні — 28‑30 червня. Добова перепустка коштує 80 грн., на все свято — 200. Малечу пускають безкоштовно, від 7 років — 50 % знижки. Квитком служить паперовий браслет, який надягають тобі на руку.

Першим в очі кидається великий середньовічний ярмарок. Чого тут тільки немає — зброя, олов’яні солдатики, шкіряні обереги, сувеніри, гончарні вироби. До речі, пити із пластикових стаканчиків на фестивалі вважається моветоном — досвідчені реконструктори завжди носять з собою глиняну або металеву кружку.

Багато покупців біля лотка з милом. Спершу здалося, що то якісь копченості, бо коричневого кольору із жировими плямами. Власниця мила каже, що воно зроб­лено за класичною технологією, без хімії, тож алергії можна не боятися. Найдешевше коштує 30 грн., проте має неприємний запах. Є й інше — із домішками трав. Воно не смердить, проте вартує вже 70.

Продавці також вдягнені у середньовічні костюми. Шиють їх самі. В інтернеті є кілька відповідних форумів (наприклад, «Срібний вовк» або «Тоже форум»), де можна скачати викройки та отримати корисні поради від фахівців. Костюм заможного міщанина із взуттям, капелюхом, поясом та аксесуарами обійдеться десь у 2000 грн. Тут використовують лише натуральні тканини та ручний шов.

Найцікавішими є однострої ландскнехтів (найманців) початку ХVI століття. Погляд мимоволі затримується на мішечку нижче пояса. Це так званий гульфік. П’ятсот років тому він був надзвичайно популярний, незважаючи навіть на заборону самого Папи Римського. Аби візуально збільшити свою чоловічу потужність, багато хто пхав туди сіно чи навіть картоплину. Найбідніші просто сипали пісок. Особливо це полюбляли робити старі кавалери. Кажуть, що вислів «з тебе пісок сиплеться» з’явився саме завдяки гульфіку.

На тлі різнобарв’я костюмів досить скромно виглядали сірі сутани «монахів-домініканців», які продавали пиво. Питаю: чому саме домініканці, чи вони славились пивоварінням? На що надходить сурова відповідь — домініканці спалювали на вогнищі тих, хто ставив багато запитань…

У заручницю не стріляти!

Відкриває фестиваль мінська група «Testamentum Terrae», з латини — «Заповіт землі». Шість музикантів, вбраних по-середньовічному, використовуючи тільки середньовічні інструменти, грають виключно середньовічну музику. Лютні, дуди, дарбуки та бубни невтомно видають старовинні балади й танцювальні мелодії. Усіх охочих запрошують вивчити кілька давніх білоруських танців — «Польку», «Ойро», «Танець прачок». Останній вважався розвагою простолюдинів, і шляхетні дами його не танцювали. Якщо спершу охочих було обмаль, то згодом у колі опинилися кілька десятків осіб. Не встояли навіть суворі пивовари-домініканці, чим викликали справж­ній фурор.

На укріпленнях Нового замку, стартує змагання лучників. У них може брати участь будь-хто, вдягнений відповідно і з власним луком. Стріляють по мішенях з 18 метрів. На щитах намальований вікінг, який взяв у заручницю давньоруську княжну. Кожен лучник робить шість пострілів. Влучив у терориста — +5 очок, у заручницю — мінус 5, «молоко» — 0. Найвлучнішими виявилися жінки.

На сцену виходять хлопці у шотландських спідницях-кілтах і з баяном. Це київська фолк-рок-група «ShamRocks». Вони грають ірландську народну музику в стилі панк-рок. Ви б бачили, що творилось на майдані! Танцювали лицарі в обладунках, жінки у довгих середньовічних сукнях, молоді туристи у шортах і навіть пенсіонери. Ірландський народний панк-рок справді творить чудеса.

Тут б’ються до останнього

Але головною родзинкою свята все ж таки є лицарські бої. За словами організатора фестивалю Костянтина Пархоменка, цьогоріч сюди з’їхалися десь 150 лицарів з України, Росії, Білорусі та Молдови. «Форпост» уже внесений до міжнародного реєстру фестивалів повноконтактних поєдинків. У планах — перетворити його на чемпіонат світу із професійних середньовічних боїв.

Якщо старовинний костюм вартує 2000 грн., то обладунки — так само, але в доларах. Бої травмонебезпечні, бувають навіть смертельні випадки. Тому питанням безпеки лицарі приділяють багато уваги. Під лати надягають тілогрійки, зуби захищають боксерськими капами, усі шоломи щільно закриті забралами. Головна мета — звалити противника з ніг. Торкання землі трьома точками опори означає поразку.

Бої відбуваються на ристалищі — галявині, яку оточує міцна дерев’яна огорожа. Тут усім керує гофмаршал, його легко впізнати по жовто-чорній коті (полотняній накидці без рукавів) і мікрофону. Йому допомагають чотири маршали. Вони озброєні… важкими дошками. Воно й зрозуміло — зупиняти поєдинок голими руками небезпечно та й не мудро.

Перед початком бою організатори просять глядачів відійти на три метри від огорожі. Адже найзапекліші сутички відбуваються біля паркану, й лицарі з усієї сили махають довжелезними мечами та сокирами.

Розпочинають турнір бугурти. Так називається бій двох великих груп. Уявіть собі одночасне зіткнення сорока воїнів на невеличкому п’ятачку. Щойно починається сеча, глядачі шарахаються від огорожі самі. Через мить до неї приперли кількох лицарів, яких противники просто молотять. За підсумками бугурту переміг київський клуб «Айна Бера». Їх розрізняють за ведмедями на щитах і коричневих котах із жовтими кантами. Ще одним фаворитом турніру був альянс ДЗХ — збірна Донецька, Запоріжжя та Харкова.

Після тривалої перерви починаються бої у номінації «щит/меч». Необмежена кількість команд по два чоловіки весело тлумлять один одного. Хто останній залишиться на ногах, той переміг, а його команда рухається далі. Повалити против­ника можна по-різному: настукати йому по голові чимось важким, кинути через стегно, зробити банальну підніжку чи протаранити з розбігу. Під час виконання останнього маневру лицарі примудрились проламати міцну огорожу, яку потім спішно ремонтували організатори фесту.

Найдраматичнішим виявився один із раундів, коли на ногах залишилися три бійці. Двоє лицарів із різних клубів зговорились і насіли на третього. Кілька дівчат у середньовічних сукнях активно вболівали за одинака у біло-голубій коті. Виявилося, що лицаря звати Вадік, він із Запоріжжя, альянс ДЗХ. Сили були відчутно нерівні, але Вадік не здавався. Він притиснувся до огорожі та стійко витримував град ударів, що сипалися на нього з усіх боків. Бійня тривала хвилини три. Нарешті, його завалили, переміг боєць «Айна Бери». Проте симпатії глядачів явно були на боці стійкого запорожця.

Описувати фестиваль можна ще довго, але пора закруглятись. Від себе додам, що найбільше мене вразили бугурти, запальна музика, яблучний сидр і макарони по-угорськи під соусом «папрікаш».

Фото та відео з фестивалю: