Колись майже половина Закарпатської області була у приватній власності. Уявіть собі — 185 сіл, 15 присілків і 4 торгових міста належали одній родині. Йдеться про Мукачівсько-Чинадієвську домінію графів Шенборнів.
Уламком колишньої величі є мисливська резиденція цих багатіїв, яка дійшла до наших часів. Раніше тут відпочивали графи і барони, а тепер гуляють туристи і… сердечники.
Палац Шенборнів, 1931 рік
Аби не було стидно
Палац графів Шенборнів часто включають до закарпатських турів, комбінуючи із відвідуванням Мукачевого та Берегова. Перед смт. Чинадієво, ліворуч від траси, привертає увагу красива залізнична станція із вказівником «Санаторій «Карпати». Тут треба залишити автобус, заплатити за вхід на територію та заглибитись у парк по старій брукованій дорозі. Хоча цей парк більше нагадує ліс. До речі, місцевість називається «урочище Берегвар», що в перекладі з угорської означає «Лісовий замок».
У 1840 році граф Карл Шенборн облюбував місцеві мальовничі околиці та наказав звести тут невеличкий будиночок. Граф був затятим мисливцем і неодноразово влаштовував пишні полювання. З часом дерев’яна споруда занепала, через що новому власнику домінії — Ервіну Фрідріху — було незручно запрошувати сюди солідних гостей. Тому він найняв архітектора Грессерсона, якому доручив вимурувати потужну мисливську резиденцію.
У 1890 році урочище Берегвар прикрасилось справжнім замком, що немов зійшов зі сторінок мушкетерських романів. В основу палацу закладено принцип календаря. Будинок має 12 входів (місяці), 52 кімнати (тижні) та 365 вікон (дні). Деякі путівники ще вказують на 4 вежі, які нібито символізують пори року. Проте я обійшов палац зі всіх боків і нарахував лишень три вежі.
Герб Шенборнів
Паралельно із замком невтомний Грессерсон збудував і вже знайому нам залізничну станцію. Прямо з перону усіх цих князів, графів і баронів забирали екіпажі та везли до палацу.
Багаті та рогаті
У руках Шенборнів замок перебував до 1944 року. Останній власник — Георг Ервін — драпанув на Мерседесі в Австрію якраз перед приходом Червоної армії. За совітів у колишній мисливській резиденції зробили будинок відпочинку «Карпати». Наприкінці 1950‑х заклад відвідав Микита Хрущов, який наказав перепрофілювати його у санаторій із серцево-судинною «спеціалізацією». У 1964 році тут зупинявся американський художник Роквелл Кент. Під впливом місцевих краєвидів митець заявив, що «не можна жити у Закарпатті і не бути художником».
Ервін Фрідріх Шенборн
Якщо ви сподіваєтеся побачити всередині замку шикарні графські інтер’єри, то змушений вас розчарувати, там лишень палати та ординаторські. І ще душові, до яких треба йти з палат чи не довкола всього палацу. Втім зберігся один куточок, який так і дихає старовиною. Заходимо через головний вхід, повертаємо праворуч, йдемо до кінця і ще раз праворуч. Тут знаходиться камінний зал. Шикарні дерев’яні сходи, напевно, добре пам’ятають своїх перших хазяїв. Нібито тут знімали одну зі сцен фільму «17 миттєвостей весни». Не знаю, правда чи ні, але кіноказку «Снігова королева» тут знімали точно.
Увагу туристів привертає розкішна люстра у вигляді оленячих рогів та жіночої фігури. Екскурсовод розповідав, що то фея Мелюзина. В Україні таких світильників лишень два — тут і в Олеському замку.
Із люстрою пов’язана одна цікава легенда. Перший господар палацу — граф Ервін Фрідріх — мав молоду і красиву дружину Франціску. Родина переважно мешкала у Відні, а до Чинадієвого навідувалась лишень на полювання. Поки чоловіки ганяли по лісі диких кабанів, графиня сумувала у чотирьох стінах. Сумувала, аж поки по сусідству не став на постій гусарський полк. Якось Ервін Фрідріх передчасно повернувся з полювання і застав свою благовірну у палких обіймах молодого гусарського полковника. Офіцера розлючений господар наказав втопити у ставку, а ось дружину і пальцем не чіпав — далося взнаки графське виховання. Щоправда, він замовив люстру із рогами та фігурою своєї дружини. Цей символ невірності висів у подружній спальні як постійне нагадування про похід «наліво».
Камінна зала з люстрою феї Мелюзіни
Кажуть, що цей граф погано закінчив. Він був дуже багатий і частину грошей та цінних паперів зберігав у мисливському палаці. Побоюючись грабіжників, він обзавівся сейфом завбільшки з кімнату. Там стояв конторський стіл, за яким старий рахував прибутки та виписував чеки. Одного разу важкі металеві двері зачинились, і граф опинився у пастці. Він щосили лупив по залізу, але назовні не вилітало жодного звуку. Дружина була у Відні, а слуги не надто переймались відсутністю господаря. Поки вони схаменулись, прочесали околиці, викликали поліцію, знайшли слюсаря і зламали замок, пройшов чи не тиждень. Граф вже був неживий. Він сидів за столом із посинілим обличчям (через нестачу кисню). Перед ним лежав клаптик паперу, на якому каліграфічним почерком було виведене — «Не в грошах щастя».
Хочу бути молодим
Ще однією родзинкою санаторію «Карпати» є Джерело краси та молодості. Воно знаходиться у парку — десь за півкілометра від палацу. Шлях туди проходить повз мальовниче озеро (те саме, де нібито втопили велелюбного полковника). Цікава форма водойми — воно нагадує контури Австро-Угорської імперії. На протилежному боці є вольєр з оленями, кабанами та кроликами, яких туристи з Росії вперто називають «зайчікамі».
Звісно, має Джерело краси і свою легенду. Колись поруч мешкали дід і баба. Одного разу баба пішла в ліс за хмизом. Коли в’язанка була готова, старенька захотіла пити і невдовзі побачила джерело. Сьорбнувши звідти, вона відчула, що її ноша стала набагато легша. А після вмивання бабця взагалі скинула років сорок, перетворившись на молоду дівчину. Переповнена позитивними емоціями молодиця прибігла додому та ледь не копняками вигнала діда омолоджуватись. Старий пішов і пропав. Під вечір жінка захвилювалась та вирушила шукати чоловіка. Коли вона підійшла до джерела, то побачила там малого хлопчика — шмаркатого, заплаканого та обкаканого. Трохи дід перестарався.
У лісі Джерело видно здалеку — завдяки білій арці із зображенням богині краси Афродіти. Біля нього нерідко можна побачити людей із бідончиками та пластиковими пляшками. Серед відпочиваючих ходить популярний жарт, що спочатку треба «бухнути», а потім попити водички і омолодити печінку.
Аби омолодитись, треба умитись джерельною водою. Проте пити її не варто. Чому? Тому що в цій воді багато гліцерину, який дійсно пом’якшує шкіру. А ось внутрішньо гліцерин застосовують як проносне при тривалих закрепах. Якщо вірити медичній енциклопедії, позитивний ефект наступає за 10‑30 хвилин. Отож, якщо ви хильнете місцевої водички, то до Мукачевого можете й не доїхати. Або доїхати із пригодами.
У статті використано фото Ігоря Гудзя
Comments are closed.