«Хто і коли збудував храм Святого Пантелеймона в Галичі?» – під такою назвою ще в 1881 році вийшов один із розділів першої монографії відомого історика Антіна Петрушевича. З тих пір пройшло багато часу, однак питання актуальне і досі, пише Репортер.
Церква Святого Пантелеймона над Дністром – це унікальна пам’ятка білокам’яної архітектури княжого Галича, що збереглася до наших днів. Пріоритетом у вивченні цієї святині є те, що таких давньоукраїнських храмів донині практично не збереглося. Науковий інтерес підкріплений ще й тим, що пам’ятка зведена у гармонійному поєднанні романсько-візантійського стилю.
Поза тим, святиня є зразком галицької архітектурної школи ХІІ-ХІІІ століть, яка й дотепер залишається найменше вивченою серед інших архітектурних шкіл середньовічного будівництва на території Центральної та Східної Європи. Саме тому храм віддавна привертає увагу багатьох вчених: українських, польських, російських. Він є цікавим у багатьох аспектах – історичному, мистецтвознавчому, технічному, джерелознавчому, але про це згодом.
Тож чому за стільки часу не вдалося з’ясувати, коли і хто спорудив церкву? Насамперед тому, що про початки закладення храму та про княжий період його існування маємо обмаль інформації. Українські та іноземні письмові джерела з цього приводу мовчать.
Єдиним джерелом є кириличні написи-графіті, що збереглися на стінах храму.
Епіграфічні джерела, себто написи на стінах церкви, вперше вдалося ґрунтовно опрацювати львівському мистецтвознавцю Осипу Пеленському. Він вивчав пам’ятку впродовж 1909-1911 років. На той час храм був перетворений на костел Святого Станіслава, яким опікувалися отці францискани. Аби приховати сліди княжого періоду, кириличні написи затинькували, тому Пеленському доводилось відслоняти їх з-під тиньку.
До речі, ченцям католицького ордену вдалося приховати не один десяток написів, Осип Пеленський назвав їх «кам’яним архівом». Серед них він випадково натрапив на кириличне графіті, яке складалося з дев’яти рядків на південному фасаді храму. Тут згадувались імена Мстислав та Ігнат. Мистецтвознавець припустив, що під іменем Мстислав мається на увазі Мстислав Мстиславович Удатний, який князював у Галичі на початку ХІІІ століття. Так вперше в науковому обігу з’явився 1200 рік як дата зведення храму. Проте це датування виявилось гіпотетичним і… помилковим.
Ще задовго до досліджень Пеленського Антін Петрушевич переконував, що церкву спорудив у першій половині ХІІІ століття майбутній король Руси-України – Данило Романович. Адже саме за Данила прослідковується вплив латинського заходу на Галицьку Русь. Як наслідок, Данило Романович прийняв королівський вінець від папи Інокентія IV. Ці зв’язки відбилися і на галицьку святиню, зокрема через романський стиль в архітектурі. Такої ж думки притримувались Ізидор Шараневич та Юліан Захарієвич.
Трохи пізніше дослідники виявили написи княжого періоду, які, на щастя, були ще й датовані. Так, найранішою датою, що зустрічається на стінах храму, є 1194 рік. Тобто, на той час церква вже стояла. Тому припускаємо, що її могли закласти у 1180-х. Раніше датувати храм не дозволяють його архітектурні особливості. Такої думки дотримується і сучасний дослідник графіті – В’ячеслав Корнієнко.
У 1200-1213 роках, за припущенням історика Мирослава Волощука, у храмі Святого Пантелеймона перебувала одна з найбільших християнських реліквій – фраґмент Животворящого Хреста, відомого як Хрест імператора Мануїла, який зараз перебуває серед реліквій собору Паризької Богоматері у столиці Франції. Серйозним аргументом на користь цього є те, що на стінах храму збережена велика кількість графіті із зображенням хрестів, яких немає на інших храмах Галича. Очевидно, під враженням побаченого місцеві мешканці вишкрябували на стінах хрести, часто одного конкретного типу, так званий «єрусалимський хрест» за виглядом «Хреста на Голгофі», що символізував Дерево Життя.
Сумнівів щодо часу виконання хрестів на храмі немає – вчена Тетяна Рождественська довела синхронність нанесення частини хрестів у час будівництва церкви на сиру штукатурку, один з яких автор інтерпретувала як «хрест на Голгофі». Інші дати, які трапляються у кириличних написах на стінах споруди – 1212, 1229, 1288 роки – засвідчують, що церква тоді вже функціонувала та служила мешканцям Галича.
Якщо ж до проблеми датування нам вдалось наблизитись максимально, то дискусія щодо фундатора досі відкрита. За весь час дослідження святині історики називали засновниками храму котрогось із князів – Ярослава Осьмомисла, його сина Володимира Ярославовича, Романа Мстиславовича чи Данила Романовича.
Розглянемо усі версії. Осип Пеленський пов’язував святиню з іменем волинського князя Романа Мстиславовича. Вважав, що він звів храм на честь свого діда – київського князя Ізяслава, який при хрещенні отримав ім’я Пантелеймон. З приводу того, що храм здавна носив ім’я лікаря та цілителя, у дослідника сумнівів не було, позаяк йому вдалося віднайти на південній стіні храму графіті з посвятою храму.
Цієї ж думки притримується і археолог Богдан Томенчук. Він переконаний, що фундаменти, які йому вдалось розкопати у північно-східній стороні від храму, це рештки палацу Романа Мстиславовича, який мешкав тут впродовж 1200-1205 років, а після його смерті тут деякий час жив його син Данило.
Історик Олександр Головко також підтримує версію Богдана Томенчука, втім, висуває гіпотезу, що саме в цьому храмі після трагічної смерті під Завихостом перепоховали тіло Романа Мстиславовича – із Сандомира до княжого Галича. Хоча Михайло Грушевський, посилаючись на літописні відомості, вважав, що тіло князя Романа поклали у Галичі, в церкві Богородиці. Однак поки не підтверджено місце знаходження тіла засновника Галицько-Волинської держави, ми не можемо достеменно стверджувати, хто з дослідників має рацію.
Натомість археолог Ярослав Пастернак не розділяв думки Осипа Пеленського, Ізидора Шараневича та Юліана Захарієвича. Він був переконаний, що тодішній володар Роман Мстиславович не мав часу думати про нову парадну церкву в Галичі. Тому Пастернак вважав, що церкву побудував ще Ярослав Осмомисл.
На противагу попередній групі дослідників, які приписували роль засновника галицького храму Роману Мстиславовичу, сучасні науковці, зокрема ті, що вивчають написи-графіті на стінах, висувають іншу версію. На основі ретельного вивчення палеографічних особливостей кириличних написів зі стін церкви Святого Пантелеймона Тетяна Рождественська, Олег Іоаннісян та В’ячеслав Корнієнко стверджують, що церкву заклав син Ярослава Осмомисла – Володимир Ярославович. Адже храм будували в часи його правління – 1187-1188 та 1189-1199 роки. Натомість, на їхню думку, Роман Мстиславович не міг її закласти, позаяк в той час він ще не правив в Галичі.
А що стосується посвяти храму, то тут варто зазначити, що на Русі здавна шанували Пантелеймона (якого ще називали Паликопою або Палієм) як цілителя, покровителя воїнів, охоронця від вогню. За свідченням літописів, його зображення руські воїни носили на шоломах. Згідно з переказами, таку назву церкві надали мостовики, які просили Святого врятувати від пожеж міст через Дністер.
У будь-якому разі церква Святого Пантелеймона в Галичі має багатовікову історію. Кожна епоха залишила на ній свій слід. «Кам’яний архів» на стінах храму, при правильному його прочитанні, розкриє ще багато цікавого з історії цієї сакральної пам’ятки.
