Хотин

У Чернівецькій області є лише одна фортеця. Але ж яка?! Її ще називають українським Голлівудом. Саме в Хотині знімали фільми: «Захар Беркут», «Стріли Робін Гуда», «Д’Артаньян і три мушкетери», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Тарас Бульба» та багато інших. Чим ця фортеця привернула увагу кіношників?

Ця фортеця бачила і справжніх козаків, і кіношних мушкетерів

Хут, Хотєнь, Котізон

Хотин – це маленький райцентр із населенням близько 10 тисяч. Натомість карта його центральної частини є в українському атласі автошляхів. Туди включають або дуже великі міста, або дуже популярні. Хотин – популярний.

Його головна принада – потужна старовинна фортеця, яка входить до переліку семи чудес України. Сьогодні на її території розташований Державний історико-культурний заповідник.

Зазвичай екскурсії тут розпочинаються із тлумачення слова «Хотин». Історики й досі остаточно не визначились, що воно означає.

Найдавніша версія пов’язує назву із тюркським словом «хут» – велика риба. Фортеця розташована на березі Дністра, місцеві активно рибалили й залюбки споживали той «хут». Але ж «рибних місць» на Дністрі багато?

Дехто із краєзнавців вважає, що землі тут настільки родючі та гарні, що усі сусідні правителі хотіли ними володіти. Навіть у старих хроніках місто значиться як Хотінь чи Хотєнь.

Та особисто мені більше до вподоби гіпотеза, згідно з якою поселення заснував і дав йому своє ім’я вождь даків Котизон (Хотизон). Він мешкав у ІІІ столітті н. е. та загинув у боротьбі з римськими легіонами, боронячи свою землю.

Останній довід козаків

Туристів, що виходять з автобуса, зустрічає велика статуя гетьмана Сагайдачного. Це нагадування про битву, яка відбулась тут у 1621 році і прославила Хотин на весь цивілізований світ.

2 вересня 200-тисячна турецька армія, яку очолював сам султан Осман ІІ, підійшла під стіни фортеці. Їм протистояли 40 тисяч запорізьких козаків і 35-тисячний польсько-литовський загін. Сили були відчутно нерівні. У перший день осади султан заявив, що їсти буде лише ввечері, у здобутій фортеці. Якби він був чоловік слова, то помер би з голоду, адже бої тривали більше місяця та завершилися поразкою турків.

Козаки й поляки несли величезні втрати, втім не здавалися. У запеклих сутичках був смертельно поранений польський головнокомандувач – гетьман Ян Кароль Ходкевич. Командування над християнським військом перейняв Петро Сагайдачний.

Вирішальна битва відбулася 28 вересня 1621 року. Осман ІІ кинув у бій всі свої сили. Головні надії султан покладав на чотирьох бойових слонів. Вони виконували роль танків, мали прорвати оборону противника та змусити його до втечі. За ними гнали величезні стада мулів, верблюдів і биків – ці повинні були топтати ворога. А позаду йшли яничари, що збиралися добивали поранених.

Це в теорії. А на практиці вийшло інше. Назустріч екзотичним тваринам вийшли козаки-характерники (щось середнє між шаманом і мольфаром). Вони йшли на ворога без зброї, босі й голі. При цьому характерники страшенно кричали, розмахуючи довжезними оселедцями і не тільки. Слони такого ще не бачили. Вони страшенно перелякалися, розвернулись і поперли на своїх. Від того переполохалися верблюди та інший зоопарк. І всі разом вони потоптали тисячі турків. Султан, якому тоді було лише 16 років, катався в істериці, гриз нігті та кричав щось на кшталт «Пропало всьо!». Підняти військо у нову атаку він так і не спромігся.

9 жовтня уклали мир, вигідний для Польщі. Османа у Стамбулі удавили шовковим шнурком. Гетьман Сагайдачний потрапив до когорти прославлених полководців Європи.

Втім, у 1713 році Хотин таки увійшов до складу Оттоманської Порти.

Станиславівський слід

Хотинський оборонний комплекс поділяється на Замок і Нову фортецю. Останню турки спорудили на початку ХVIII століття під керівництвом французьких інженерів. Укріплення складалися з земляного вала, семи бастіонів і чотирьох брам. Найпотужнішою є Бендерська (назва походить від молдавського міста Бендери), яку реставрували у 1980-х.

До речі, могутні фортифікації не надто допомогли туркам. У 1739 році Хотин здобувають російські війська фельдмаршала Мініха. Мало хто знає про те, що в його армії служив молодий корнет фон Мюнхгаузен, спогади якого ляжуть в основу знаменитої книги Еріха Распе.

Ще один цікавий факт. Комендантом Хотинської фортеці був Колчак-паша – прямий предок знаменитого білогвардійського адмірала. Хотин мав статус прикордонного міста, і в Колчака склались непогані відносини з Юзефом Потоцьким, який командував польськими військами по той бік Дністра. Напередодні падіння фортеці Колчак кинув своїх воїнів та втік із гаремом і казною. Прихисток він знайшов у Станиславові, у свого приятеля Потоцького. Аби заволодіти золотом, москалі створили летучій загін, який вирушив углиб території Речі Посполитої, з якою, до речі, Росія не воювала. Гарнізон Станиславова дав загарбникам гідну відсіч, чим зберіг і золото, і голову самого Колчак-паші.

Пізніше росіяни ще кілька разів здобували Хотин, поки остаточно не приєднали ці землі на початку ХІХ століття. З тих часів залишилась православна церква святого Олександра Невського. Раніше біля неї стояла стара турецька мечеть. На жаль, її підір­вали червоноармійці при відступі влітку 1941 року. Боялись, що німці використають мінарет як спостережний пункт.

Як будують молдавани

І ось, нарешті, сам замок. Із невеличкої дерев’яної фортечки на потужну кам’яну твердиню його перетворив молдавський господар Стефан Великий у XV столітті. Не в останню чергу зав­дяки циклу популярних анекдотів, багато хто уявляє молдаван недолугими. Втім, коли вперше бачиш велич Хотина, починаєш поважати молдавських предків.

У внутрішньому дворі замку

Фортеця виглядає дуже ефект­но і чудово збереглася. Одразу стає зрозуміло, чому її так палко покохали кіношники. Серед її п’яти башт найбільшою є Північна. Висота вежі сягає близько 68 метрів, що дорівнює двадцятиповерховому будинку. Навіть якщо фортеця паде, у Північній башті можна ще довго тримати оборону.

Всередині замок ділиться на два подвір’я. Одразу за брамою починається Двір воїнів. Праворуч розташовані старі казарми, де нині діє музей Хотинської битви. Поруч – криниця глибиною 50 метрів. Турецький мемуарист писав, що на ній був талісман, через який у колодязі не водились змії та скорпіони.

У Ковальській вежі (ліворуч від брами) сьогодні міститься музей тортур. Знарядь катівської праці там багацько, та, як кажуть екскурсоводи, найкраще розв’язувала язика звичайнісінька диба.

Ще одна виставка ховається у підземеллі. Тут зібрані середньовічні знаряддя облоги. Серед таранів і катапульт розмірами виділяється требушет. Це його «собрата» намагалися використати майданівці проти «Беркуту» в Києві.

Замкове подвір’я перегород­жує палац коменданта. За ним ховається ще один невеличкий дворик. Під час турецького панування з чоловіків туди міг потрапити або паша, або євнух, якого чоловіком назвати важко. Міра розумна, оскільки там містився гарем. Кажуть, що дружин із поганим характером паша скидав з високої вежі у води Дністра.

Дівчина плаче оліфою

Натомість, фірмовою хотинською легендою є інша історія. Якщо обходити замок зліва, на глухій стіні видно велетенську вологу пляму, яка ніколи не висихає.

Кажуть, колись, іще за молдаван, замком правив воєвода, в якого була вродлива донька. Вона закохалась у молодого офіцера гарнізону. Батько й чути не хотів про шлюб, оскільки планував віддати дочку за багатого жениха. Але мала була вредна та регулярно влаштовувала татусеві скандали. Врешті-решт, його терпець урвався і він наказав замурувати неслухняну доню у фортечну стіну. Живцем. А пляма – то є сльози нещасної дівчини, яка й досі убивається через зруйноване кохання.

Працівники заповідника розповідають, що ота пляма з’явилась ще наприкінці XVIII століття. Рідину навіть брали на аналіз. Виявилося, що це… оліфа. Може, десь під замком є величезні поклади нафти?