Не багато збереглось в Україні містечок, де в гармонійному поєднанні переплелися епохи. Одне з них – Більшівці Галицького району. Тут минуле й сучасність одне одному не заважають і досі.
Монастирський комплекс вражає і нині
За 7 км від Галича, де Бережанські гори підходять до Дністра, серед озер і пагорбів, між річками Нараївка та Гнила Липа, лежить невеличке селище Більшівці.
Вперше ця місцевість згадується в актах Галицького суду в 1402 році. Проте археологічні дослідження свідчать, що поселення тут існувало ще в добу неоліту.
Власне Більшівці утворилися в результаті переселення частини мешканців сіл. Прийнято вважати, що то були вихідці з Бовшева, села, яке згадується ще в Іпатіївському літописі.
Так, на думку дослідника Михайла Худаша, первісна назва Болшовець – «маленький Болшовь» – уже говорить про те, що поселення заснували вихідці із села «Болшовь». Більшість краєзнавців вважає, що топонім Більшівці якраз і означає переселенців із Бовшева, можливо, після знищення села ординцями або якогось стихійного лиха. Спочатку поселення ще не мало своєї назви і навколишні люди могли для зручності так і казати – «піти до бовшівців». Пізніше назва закріпилась як офіційна. Перейменування ж Болшева у Болшовець (Більшівці) зумовлено подальшим збільшенням його розмірів.
За легендою ж Олександра Береговського, колишнього керівника Національного заповідника «Давній Галич», назва селища пов’язана з нащадками біблейського Ноя.
«Вийшовши з ковчега, Ной зі своїми синами розійшлися у різні кінці світу шукати землі, на якій вони могли б жити. Через багато століть правнуки Яфета прийшли в межиріччя Дністра та Липи і заснували там свої поселення. Називалися вони Буш та Вец. І відтоді цей терен носить назву Бущівець (Болшовець, Більшівці)».
Втім, містечком Більшівці стали вже у 1590 році – розбудувавшись навколо князівського замку Казановських. Саме з представником цієї родини – Мартином Казановським, пов’язують і cпорудження дерев’яного костелу та монастиря кармелітів у 1625 році. Через 100 років тут же змурували костел Благовіщення.
Монастирський комплекс і нині красується на високому пагорбі, його силует створює своєрідний орієнтир у панорамі селища та надає особливого архітектурного колориту. Костел Благовіщення – один із найяскрасивіших зразків пізньобарокової архітектури ХVIII cтоліття сакрального мистецтва Галичини.
Головний фасад костелу, прикрашений двома вежами з нішами для скульптур, має зразки у північній Італії. При декоруванні інтер’єру надавалось значення бароковому живопису. Збережені також і фрескові розписи, які зробили одразу після будівництва костелу.
Ще у ХІХ столітті монастир у Більшівцях був у Галичині одним із провідних. Про це свідчить велика кількість документів. За описом 1788 року тутешній архів налічував 701 том найрізноманітніших матеріалів. Відомо також, що при монастирі була школа.
Ще й досі сюди щорічно звідусіль йдуть прощі до чудотворного образа Матері Божої. Час від часу в келіях монастиря читають лекції, проводять реколекції викладачі Українського католицького університету. Нещодавно, 14-15 жовтня, у цих стінах науковці з Польщі провели конференцію на тему «Договір Пілсудського-Петлюри».
Окрім костелу кармелітів, у містечку з 1782 року діяла дерев’яна церква Різдва Христового. Її фундатором став представник полонізованої вірменської родини – Валеріан Кшечунович, на той час – власник містечка. На жаль, церква була зруйнована, але на її місці, за проектом українського архітектора Василя Нагірного, у 1905 році змурований новий храм. Цікаво, що освячував церкву в 1906 році сам митрополит Андрей Шептицький.
Найважливішою оздобою храму нині є дерев’яний іконостас авторства Антіна Монастирського – різьблений, позолочений, він зберігся з 1920-х років.
Прикрашає селище і колишня садиба-палац Кшечуновичів. Разом з великим парком, що розкинувся навколо неї, садиба творить єдиний ансамбль. Парк закладений в англійському стилі, займав понад 10 га землі. Садибу з усіх боків оточували зелені, завжди підстрижені газони, а ще вона потопала у розмаїтті запашних квітів. Верхню частину парку перетинала широка алея, обсаджена рожевими акаціями – для проїзду карет від воріт до парадного двору. Через весь парк пробігали стежини для тих, хто хотів помилуватись його красою, зустрітися з живими мешканцями: сарнами, лисами, зайцями.
В інтер’єрі палац мав багато родинних портретів і стильових меблів, які після Першої світової власники вивезли до Львова. Взагалі, до 1939 року тут панувала гармонія… Зараз у палаці притулок для людей похилого віку, частково зберігся і парк, де між деревами красуються чудові скульптури. В цьому місці начебто все завмерло, відчувається подих минулого.
До 1939 року в садибі Кшечуновичів панувала гармонія
У 1995 році один із синів Кшечуновича – Андрій – відвідав палац і дуже тішився тому, що батьківський маєток пережив війну і досі служить людям.
Занурюючись в історію Більшівців, не можна оминути увагою національність, яка ще в другій половині ХІХ століття складала 70 % тутешнього населення. Євреї оселились у містечку ще у 1635 році. Заробляли на життя в основному дрібною торгівлею та ремеслом. На початку ХХ століття тут діяли єврейські організації й товариства, каса взаємодопомоги, партії, організації, банки. Працювала школа і бібліотека. Релігійне, культурне та громадське життя Більшівців було дуже жвавим – аж до Другої світової війни.
Єврейська громада залишила по собі й цінну пам’ятку історії – синагогу. Її спорудили у ХVIII cтолітті, потім кілька разів перебудовували. Синагога являє собою прямокутну цегляну будівлю з первісними дерев’яними конструкціями. Вона й нині стоїть у центрі селища – сьогодні це Народний дім.
У синагозі сьогодні Народний дім
Наприкінці ХІХ століття в містечку жило 3500 людей: 500 римо-католиків, 1000 греко-католиків і 2000 юдеїв. Тут були пивоварний і спиртові заводи, млин, цегельня, цехові майстерні бляхарів, кравців, шевців, каса позичкова…
Сьогодні Більшівці – історичне селище, що увібрало в себе різні періоди та різні етнічні групи – українців, поляків, євреїв, вірмен. Збережені пам’ятки історії та архітектури продовжують функціонувати. Збережений і просторово-ландшафтний уклад, і специфічний пейзаж, і колорит малого містечка. Тут усе дихає старою Галичиною.
