Рівненська область має що показати туристам. Край славиться замками, монастирями і одним полем битви – під Берестечком. Хоча, національний заповідник «Козацькі Могили» розташований не в Берестечку, а за чотири кілометри від нього – у селі Пляшева. Чому так?
Вхідна брама до національного заповідника «Козацькі Могили»
Ненадійні союзники
Для тих, хто не бачить особливої різниці між Берестечком, Корсунем і Жовтими Водами, освіжимо в пам’яті курс історії України. Серед битв визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років Берестечко було найбільшою і найкривавішою. За підрахунками істориків, польське військо, яким керував сам король Ян ІІ Казимир, налічувало до 200 тисяч бійців. Їм протистояли 100 тисяч козаків і повсталих селян, а також 30 тисяч кримських татар хана Іслам Гірея ІІІ.
Битва тривала 13 днів (!) – з 28 червня по 10 липня 1651 року. Королівський табір містився біля села Берестечко, яке й дало свою назву баталії, а козаки отаборились під Пляшевою.
На третій день поле битви несподівано залишили татари. За однією версією, їх підкупили поляки. За іншою – битва припала на свято Байрам, під час якого мусульманам не можна воювати. Хан ризикнув і одразу поплатився. Перші ж ядра, що прилетіли від поляків, вбили його коня та відірвали руку ханському родичу султану Амурату…
За втікачами кинувся Хмельницький разом зі своїм начальником штабу Іваном Виговським. Тут теж не все так просто. Хтось із дослідників стверджує, що гетьман намагався повернути татар, вони взяли його в полон, а потім відпустили за великий викуп, коли все вже було скінчено. Інші закидають Богдану, що він банально рятував свою шкуру, вважаючи, що без кримчаків битва буде програна.
До теми: Станиславів у книжках – літературні герої ходять старим містом
Але українці встояли, навіть залишившись без керманича. Вони відступили до укріпленого табору перед річкою Пляшевка та мужньо тримали оборону. 5 липня поляки готувались іти на генеральний штурм, але через проливний дощ, який замочив порох, наступ відмінили.
Пам’ятник козакам відкрили у 1991 році з нагоди 340-річчя Берестейської битви
Дивний вчинок полковника Богуна
Тим часом, обстановка у таборі ставала дедалі напруженішою. За головного залишився не дуже авторитетний полковник Джаджалій. Між козаками й селянами поглиблювалась недовіра. Сучасник писав: «Там стережуть один одного і ні старшина, ні чернь не можуть тікати, бо взаємно пильнуються». Вночі на 10 липня стався «двірцевий переворот» – козацькі командири скинули з гетьманства Джаджалія та обрали Івана Богуна. Далі події відбувалися стрімко й не дуже зрозуміло.
Рано-вранці Богун наводить мости та переводить кілька тисяч кращого війська на інший берег Пляшевки. За офіційною версією, він це зробив, аби прикрити вихід основних сил з оточення. Втім, є нюанс – основні сили, що складались із повсталих селян та бідних козаків, нічого про це не знали. І щойно в таборі довідались про відхід Богуна, почалася паніка.
Хтось крикнув, що старшина тікає, і маси народу кинулись до переправи. Мости не витримали, багато люду втопилося, інші загрузли у болотах на протилежному березі. Поляки спочатку не могли второпати, що відбувається, а потім пішли у наступ. У хаосі загинуло багато українських воїнів – хтось потонув, когось зарубали шляхтичі. Переслідування тривало до пізнього вечора, полякам дістались усі козацькі припаси та навіть печатка Війська Запорізького.
Наступного дня шляхтичі з посполитого рушення зібрали мітинг, на якому відмовились переслідувати козаків, погрожували командирам, що порубають їх шаблями, та ухвалили вертатись до дому. Через це, за даними істориків, втрати української сторони не виглядають аж такими катастрофічними – близько 10 тисяч. Поляки втратили приблизно 8 тисяч людей.
До теми: Хто і коли збудував храм Святого Пантелеймона в Галичі
На загальний хід війни Берестечко теж не вплинуло. Вже через два місяці Хмельницький зібрав нове військо і продовжив боротьбу.
Домінантою меморіалу стала Георгієвська церква. Сюди ж перенесли дерев’яний Михайлівський храм, в якому, за легендою, молився Богдан Хмельницькій
У дев’яту п’ятницю після Великодня
Пройшли століття, але відголоски битви постійно нагадували про себе. На початку ХХ століття письменник Клим Поліщук записав розповіді місцевих селян: «Отак, коли виїдеш на поле орати, заставиш у борозну плуга, то він аж гарчить по кістках, наче по якому корінню. Не раз аж леміш пощербиться. Трудно орати було». Усвідомлюючи, що у буквальному сенсі ходять по кістках, люди вирішили гідно вшанувати загиблих.
У 1908 році архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко запропонував щорічно відзначати пам’ять полеглих у битві українців у дев’яту п’ятницю після Великодня. Розпочався збір коштів на спорудження меморіалу. Мешканець Пляшевої Михайло Михальчук подарував царю Миколі ІІ знайдені козацькі шаблі та отримав транш у 25 тисяч карбованців. Ще 50 тисяч дав московський купець Колесников – керуючий фірмою «Савва Морозов». Чого це росіяни так переймалися українською минувшиною? Справа у тім, що тоді Волинь входила до складу Російської імперії, де дуже прохолодно ставились до поляків.
Домінантою меморіалу стала п’ятикупольна Георгієвська церква, яку споруджували протягом 1910-1914 років. Проект виконав студент петербурзького Вищого художнього училища Василь Максимов. Будівничі знали, що на поминки козаків будуть приходити тисячі народу, і церква всіх не вмістить. Тому вони прийняли неординарне рішення – винести іконостас назовні, завдяки чому храм ніби опинився просто неба. Всередині арки на фасаді церкви художник Іван Їжакевич намалював картину-іконостас «Голгофа». Червоний кварцит та чорний лабрадорит з Житомирщини символізують пролиту козацьку кров і траур по загиблих.
У підземеллі храму створили пустотілу колону, яку доверху заповнили людськими кістками. Обабіч неї, у стінних нішах, також рештки скелетів, які знайшли на сусідніх полях. Важко сказати, що там 100 % українців, адже в болотах знайшли свою смерть і багато поляків.
З некрополя підземний хід веде до старовинної дерев’яної Михайлівської церкви. Її спорудили у 1650 році, за легендою, перед битвою в ній молився Богдан Хмельницький. Храм перенесли сюди із сусіднього села Острів у 1912 році під час спорудження меморіалу. З фронту комплекс огородили цегляною стіною з декоративними зубцями, у простінках якої помістили картини художника Їжакевича, присвячені епізодам Берестейської битви. На жаль, під час Першої світової війни солдати цісарського війська вивезли їх до Австрії, після чого сліди картин, написаних на великих мідних листах, остаточно загубились.
За Польщі поліція забороняла збиратись на Козацьких Могилах, а за совітів там діяв піонерський табір. У 1964 територію передали колгоспу імені Хмельницького, який розмістив тут… ізолятор для хворої на ящур худоби. У Георгіївській церкві складували зерно й цукрові буряки, а в Михайлівській – розводили курей та кроликів. Це обурило громадськість, і після колективного листа, в газеті «Літературна Україна», підписаного багатьма письменниками на чолі з Максимом Рильським, територію Козацьких Могил проголосили державним заповідником, який відкрили у 1967 році.
Пустотілу колону у підземеллі храму заповнили людськими кістками. Обабіч неї, у стінних нішах, також є рештки, які знайшли на сусідніх полях
Подвиг на острові Гайок
Багато хто бачив голлівудський блокбастер «Триста спартанців», але мало хто знає, що подібний подвиг скоїли українські козаки. Напроти головного входу до меморіалу починається алея, обсаджена молодими дубами. Вона виводить на галявину, де стоїть великий пам’ятник, відкритий у 1991-му, з нагоди 340-річчя Берестейської битви. Скульптор Анатолій Кущ зобразив двох козаків і селянина з шаблями, які захищають малого хлопчика. Вони символізують один героїчний епізод, який трапився на цих полях.
Коли українське військо панічно тікало, загін із 300 козаків засів на острівку Гайок і відчайдушно боронився. Вражений мужністю ворога польський гетьман Микола Потоцький пообіцяв дарувати їм життя, але козаки висипали з гаманців у болото всі свої гроші, на знак того, що будуть битися до кінця і золото їм вже не знадобиться.
З великими зусиллями німецькі найманці взяли штурмом острів, витіснивши українців у болото, де їх розсіяли і перебили поодинці. Останній протримався найдовше, випливши човном на середину озерця. Його вмовляв здатися сам король, але той відмовився. Після смерті у тілі невідомого героя вороги нарахували 14 кульових пробоїн.
Полякам дорого далась ця перемога – лише офіцерів у них загинуло шестеро. Але своєю мужністю козаки врятували життя тисячам побратимів, які встигли відступити.
Пізніше, у вірші «За байраком, байрак» Тарас Шевченко напише про них: «Нас тут триста, як скло, товариства лягло…».
Comments are closed.