Теги

література

Browsing

Якось ми з приятелем розмовляли і розмірковували, розмірковуючи розмовляли (тобто, філософствували, бо одним із найточніших визначень філософії є власне це – усвідомлення вголос) про градацію такої риторичної фігури як «не можна не згадати»

«І залишилися ми лиш удвох – на весь світ самі-самісінькі», – сумно іронізує грузинський друг. Під «ми» він має на увазі нас, грузинів та українців. «Мовою окупантів це називається «Вот и встретились два одиночества», – віджартовуюсь я. – Зате відтепер навіки разом. І до Євросоюзу нас покличуть одночасно, й будемо ми останніми, кого туди взагалі покличуть

Яценюка українці незлюбили головним чином за його яйцеголовість. Я взагалі дуже дивуюся з того, як міг настільки нетиповий діяч пробути прем’єром нашої патологічно схильної до типовості країни цілих 25 з гаком місяців. Але все одно це диво не могло тривати вічно, і на всякого камікадзе свій божественний вітер

Якщо ви маєте удома добротні книги, які хочете подарувати мешканцям Маріуполя, приносьте їх до нас у редакцію: Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, 99. Велике прохання приносити якісні видання і в доброму стані — як для себе.

“Окрім зустрічей з письменниками і розмов на історичну тематику, на фестивалі започаткуємо власну бібліотеку, – каже один з організаторів, письменник та блогер Василь Карп’юк. – Зокрема, в його рамках презентуємо документальну книгу Сергія Трохима “1986. Чорнобильські хроніки”.

Американцям добре. Їхні музеї переповнені не лише прекрасними й різними експонатами, але й так само прекрасними й різними відвідувачами, серед яких діти й підлітки — елемент чи не найприсутніший. Esthetic education — це якраз воно

Одного разу після того, як з’явився вірш «Убий підараса», а ледь не усі телеканали розповіли про те, що мене допитувала міліція, мене стало пізнавати ще більше людей. І якось перестріло мене біля гастроному двоє алконавтів – таких типових, що глянеш на них і не помилишся, яке їхнє улюблене гобі.

Слідкуючи за тим, як урядові відкручують набридлу голову в окулярах та прикручують вухату без окулярів, прикольно згадати історію попередніх (часто вже давно забутих) голів. Тих, які тягнули державного воза століття тому, під час інших війн і тієї самої корупції.

Ще зо два тижні тому моя знайома була відносно спокійна. «Трамп не візьме Іллінойс, а Марко Рубіо обов’язково візьме Флориду, – запевняла вона. – Найближчий вівторок стане вирішальним днем для усунення нечестивця Трампа з дороги».

Якщо вже Америка, то Нью-Йорк. Якщо вже Нью-Йорк, то Мангеттен. Ці два речення, ніби якийсь рефрен з надокучливої пісеньки, крутилися в моїй голові, коли минулого тижня я вибрався на прогулянку знаним уже маршрутом.