У вівторок, 6 травня, у Франківську відбулася зустріч за кавою із військовими 2 корпусу НГУ “Хартія” – письменником і штаб-сержантом Сергієм Жаданом та політикинею, офіцеркою Оксаною Сироїд.
Жадан і Сироїд оворили про розвиток бригади, роботизовані розробки “Хартії”, цінність людей і важливість їхньої освіти та те, як цивільним підтримати військових і ветеранів. Репортер занотував найцікавіше.
Головна цінність – життя військового
Сергій Жадан: Ми показуємо на прикладі нашої бригади про те, що військо – це дуже складний організм, це дуже складна машина, яка складається з дуже багатьох деталей. І лише взаємодія повна, цілковита і важко злагоджена цих коліщаток, як би механічно це не звучало, дає якийсь результат.
Сьогодні Сили оборони справді переживають унікальний час, коли в армії опинилася величезна кількість людей, які би там ніколи не опинилися, якби не ця війна. Зараз в українському війську сотні тисяч людей, які не пов’язували своє попереднє життя з війною. І, очевидно, коли з’явиться можливість, коли буде завершення воєнного стану, чи умовний закон про демобілізацію, більшість людей повернеться в цивільне життя до своїх професій.
Але зараз їхній потенціал, їхня креативність, їхній досвід, їхні знання знаходяться в Силах оборони і для нашого війська це – величезна можливість. Це можливість застосувати цей досвід, знання, креативність і зробити так, щоб все це працювало на реорганізацію, на трансформацію, на реформування війська.
Чи зможе наша армія з цим впоратися? Це насправді великий виклик для нас усіх. Ми в цьому напрямку намагаємося працювати, ініціюючи якісь речі, які не були притаманні українській армії до цієї війни. Щось приносячи із досвіду “натівських” армій, щось – з досвіду інших армій, а щось виозначуючи суто українське.
Щось нам вдається, щось ми ще не можемо намацати. Але це страшенно цікавий процес, тому що результатом його є, по-перше, активність війська, по-друге, збереження життів військових.
До теми: У Франківську відкрили «Хартія-Хаб», аби зблизити цивільних і військо 
В “Хартії” життя військового – це головна цінність. На кожного нашого бійця, який знаходиться безпосередньо на лінії зіткнення, працює багато людей, які забезпечують його захист, його спроможність виконувати своє завдання.
Сьогодні в нас день піхоти. Зрозуміло, що піхота далі є тим хребтом, на якому тримається армія. Але дуже важливо говорити, що піхота без взаємодії з іншими підрозділами насправді мало що може зробити. Тому бажано, використовуючи досвід піхоти і шануючи роботу кожного піхотинця, зробити так, максимально полегшити його службу, максимально полегшити його роботу.
Дрони без людей нічого не варті
Оксана Сироїд: Війна дронів – це війна мислячих людей. Для того, щоб полетів один дрон, треба багато мислячих людей. Для чого ведеться війна дронів? Для того, щоб зменшити присутність людей. І сьогодні наш командир каже, що в нас вже на декількох умовних піхотинців – десятки дронів.
Що менше людей є на полі бою, то більше ми повинні мати інтелектуальних людей. І “Хартія” в цьому рухається, я б сказала, дуже різко. Зокрема, “Хартія” провела першу в світі роботизовану операцію. А це вимагає ще більшої участі інтелектуальної особистості.
Сергій Жадан: Це війна інтелектуальних людей. Якщо будемо думати, що одного дня в нас просто буде багато дронів і ми переможемо, то – ні. Для того, щоб перемогти, нам треба багато мислячих людей, які будуть керувати цими дронами.
Я згоден з Оксаною, що дрони без людей нічого не варті. Я не знаю цифр, це не моя компетенція, але з того, що я бачу, в “Хартії” далеко не найгірша ситуація із забезпеченням, з дронами і з РЕБами (засобами радіоелектронної боротьби – Ред.).
По-перше, командування над цим працює з розумінням того, що дрони – не самоціль. Дрони потребують, звичайно, людей. Але якщо вони є, то це справді можливість убезпечити життя. Це можливість дійсно робити операції кращими та безпечнішими.
Читайте також: «Ясні очі». З волонтерів-партизан до бойового підрозділу
У нас є, наприклад, цілий підрозділ наземних роботизованих комплексів. Це – кілька десятків платформ – колісних, гусеничних, які використовуються при операціях – наступальних і оборонних. Вони виконують функції логістичні, евакуаційні і вогневої підтримки. Це – автоцистерни. Це – машини, які вже ведуть самі бій. За ними стоять бійці, але на полі бою людей немає, є машини.
Операція, яку згадала Оксана, – коли росіяни спробували піти в наступ, а наші дрони їх зупинили мінами, вогневою підтримкою і потім БПЛА їх добили. Це була успішна операція, де на полі бою не було українських бійців, а були українські машини. Ми фактично перемогли росіян.
Це не була велика, масштабна операція, вона не змінила ситуацію на фронту, але вона з огляду на те, що вона була успішною, є дуже симптоматичною і дуже перспективною. За цим і є розвиток технологій.
У нашому підрозділі наземні роботи – це не просто оператор, не просто люди, які натискають на кнопки і керують дронами, вони їх розробляють та вдосконалюють.
Наприклад, зараз наші інженери готують роботів, які будуть копати окопи, щоб це робили не бійці з лопатами під обстрілами, під російськими дронами, щоб це робили машини. Ніби якась очевидна річ, яку давно треба було зробити, але зараз ми це робимо самотужки за рахунок наших ресурсів, наших бійців, їхнього інтелекту та креативності.
Ми постійно звертаємося до різних розробників дронів, до різних фірм, які їх виготовляють. Десь ми працюємо з державою, десь ми працюємо з великим бізнесом, десь ми працюємо з невеликими приватними волонтерами, які можуть закрити навіть одну РЕБ-установку, яка буде на одній машині, буде рятувати життя одного екіпажу.
До теми: Оболєнський і Жадан у Франківську залишили підписи на муралі бригади “Хартія” (ФОТО)
Товариство однодумців
Сергій Жадан: Що більша медійність, що більша присутність підрозділу в інформаційному полі, тим більше уваги і з боку громад, і з боку представників бізнесу, і з боку бійців, які збираються мобілізуватися чи збираються перевестись. Це в результаті дає результат.
Крім громадян України, в нас є багато іноземців. І вони вибирають “Хартію” саме тому, що про Хартію багато говорять, пишуть.
Коли я особисто як комунікаційник чую від громадян Колумбії, що вони дізналися про нас із преси, і їм у нас подобається, то це найбільший комплімент, який можна отримати за цю роботу. Вони були в інших бригадах – у них є досвід і є можливість порівняти.
Зараз в нас – цілий корпус, це понад 30 000 бійців. Зрозуміло, що там є українці з усіх країн, із заходу, України, з півдня, з півночі. Але коли Харків формувалася як бригада, це було близько 5 000 бійців з Наддніпрянщини або лівого берега. В нас багато дніпровців, цілий батальйон криворізців – близько 5000 бійців з Кривого Рогу і району, в нас багато полтавчан, харків’ян, багато хлопців і дівчат з Луганщини, з Донеччини.
В нас дуже молода бригада. Це – молоді люди з індустріальних міст, які були сильно русифіковані, які так чи інакше належали до цього медійного інформаційного поля росії, де були дуже специфічні політичні еліти, дуже специфічні політичні виборчі процеси. І від цього ти нікуди не дінешся. Це наша історія, це наше минуле, це наші останні 34 роки незалежності. Відповідно у них специфічний культурний, освітній, життєвий бекграунд.
Вони, всі мотивовані. Але є речі, які просто варто, можливо, пояснити, варто активізувати. Зокрема, це стосується історичної візії.
Читайте також: Вахтанг Кіпіані: «Ми – нація-марафонець, у нас немає вибору втомитися»
Тож ми заснували Хорунжу службу і вона зараз доволі ефективна. Це наші професійні фахові історики. Я думаю, ви їх знаєте: Вахтанг Кіпіані, автор проєкту “Історична правда”, Володя Бірчак, який відвоював, приєднався до нас у Хорунжу службу і зараз працює як історик. Вони читають лекції, проводять роботу з бійцями на полігонах, на вишколах, з бійцями, які тільки заходять в бригаду.
Окрім того, ми зробили таку ініціативу, яка нам видається теж дуже важливою, ефективною. Ми проводимо освітні курси для наших сержантів. У нас робиться особливий акцент на сержантський склад – це, власне, такий натівський стандарт. Ми розуміємо, що сержанти як посередники, провідники між бійцями, офіцерами, сьогодні стають справжніми лідерами. Вони на себе перебирають багато функцій і мають бути, підготовленими, освіченими.
Це молоді хлопці, десь від 30 до 40 років, в більшості – добровольці. Їм не потрібна додаткова мотивація, але вони не відмовляються від знань, освіти.
Ми бачимо, що це дає сенс. Не лише в плані отриманих знань, а в плані того, що все це прошивається спільною ідеологією. При чому під ідеологією я маю на увазі не догми, а скоріше розуміння певних цінностей, які ми всі поділяємо. І це робить із бригади дійсно товариство однодумців, коли ти можеш бути впевненим в тому, хто поруч, коли можеш покластися на свого побратима, на свою сестру, коли знаєш, що тебе не кинуть, від тебе не відмовляться, тебе не зрадять.
Щирість – найкраща підтримка
Оксана Сироїд: Людина, яка приїжджає з фронту, це як оголений нерв. Вони перебувають постійно в зоні небезпеки. І в них перелаштовується психіка, вони мусять зчитувати загрозу, щоб вижити. І оця здатність зчитувати загрозу там дає можливість виживати. А в час повернення в цивільне життя людина може зчитувати якусь невпевненість, страх, марну, не щиру цікавість. Тому, якщо ви хочете виявити шану, повагу, то треба так це і сказати: “Я хочу тобі висловити шану і повагу. Я тобі хочу подякувати”. Будьте щирі.
Сергій Жадан: Тиждень тому в Києві “Хартія” показувала фільм про себе. Його зараз можна буде побачити в мережі. Це фільм про одну наступальну операцію, яку робила наша бригада минулої осені.
Ми тоді роздали багато камер нашим бійцям, кореспондентам на різних позиціях і все це знімали з багатьох камер. Потім змонтували, щоб показати, як відбувається бойова операція, що є штурмовики, піхотинці, які роблять найважчу найстрашнішу роботу, але на них працює величезна машина, яка їх забезпечує, робить евакуацію.
Одним словом, ми спробували показати, який вигляд має бригада, який вигляд сьогодні має операція, що за цим є велика робота дуже багатьох людей різних професій.
В Києві була презентація. Було дуже багато людей. Хтось був із війська, хтось мав бойовий досвід, хтось прийшов просто: журналісти, друзі нашої бригади, яких багато. І відповідно там було кілька бійців, які є героями цього фільму. Вони були учасниками цього бою і прийшли на себе подивитися. Потім вони встали і їм дуже довго, дуже щиро плескали. Їм влаштували овацію.
Читайте також: «Сподобається тим, хто любить відеоігри». Як дронарі «Хартії» нищать ворога
Це було доволі щиро, доволі пронизливо. Усі справді бачили цих бійців, які щойно були на екрані з автоматами, звільняли українську землю від ворога, а тепер стояли і усміхалися.
Наш боєць, зовсім молодий хлопець, взагалі вперше був перед такою аудиторією. Вперше бачив кількасот людей, які йому плескали кілька хвилин.
Потім ми з ним говорили. Я кажу, що ти відчував, коли тобі плескали, як ти себе почував? Він каже: “Для мене це було величезне враження. Тому що я довгий час був в розташуванні бригади, на позиціях, в окопі. І все, що я знав про тил, я знав з інтернету: про те, що українці зневірилися, що українці не допомагають, що українці не вірять в свою армію, що українці ухиляються. А тут я приїхав і побачив цей вияв якоїсь справжньої поваги”…
Це усі ці наративи, які нам кидають росіяни, які, на превеликий жаль, частина українців сприймає і починає в них вірити. Я до того, що не слід боятися, а дякувати, якщо це щиро.
Нас роз’єднує страх
Оксана Сироїд: Ми зробили цікаве дослідження про те, що нас роз’єднує. І найбільше, що нас роз’єднує – це страх. Кожен має різний досвід і в когось вже сформувалося якесь упередження, страх, що мене не так сприймуть, що я буду недоречним.
Страх військовослужбовців, в тому, що те, що вони роблять, – марно. Це та російська пропаганда, яку вони можуть бачити з Телеграму, з ТікТоку. А страх людей тут – що їхній прояв уваги буде недоречним.
І яким чином ми маємо бороти цей страх? Фактично треба контрфобійну річ зробити: якщо я боюсь, то я спробую. І якщо це нічим не загрожує, то страху вже нема. Тому говоріть, проговорюйте, запитуйте, запитуйте бійців, говоріть між собою.
Сергій Жадан: Якщо є можливість, запрошуйте військових, запрошуйте людей, які знаходяться у відпустці, які знаходяться на лікуванні, які вже закінчили службу. Дуже часто люди з фронту, ветерани самі для себе закривають соціальні двері. Вони самі для себе створюють і ілюзію того, що їх там не чекають, що в них немає ключів від цих дверей.
Коли в нас є можливість десь збиратися, концерти робити, ми обов’язково запрошуємо військових. Навіть якщо вони самі не просять, ми їм це пропонуємо, тому що вони часто не готові до того, що їх готові прийняти, що їм не треба купувати квитки, що їх просто раді бачити.
Не треба їх обов’язково підіймати, не треба їх масштабувати, не треба їх відокремлювати. Їм дуже часто важливо просто побути в теплій атмосфері однодумців, де вони будуть розуміти, що вони свої.
До теми: Треба говорити ротом. Ветеран Андрій Фармуга про страх цивільних образити або тригернути військового
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.