Франківці Ася Адамова та Богдан Гучок готуються до весілля, яке буде вже у цю суботу. Богдан з перших днів повномасштабного вторгнення пішов на фронт і воює у 75 батальйоні 102 бригади ТрО.
На своє весілля чекає найрідніших – двох рідних братів, які також на війні, а ще побратимів, які за два роки стали рідними, пише Репортер.
Весілля – бо одне ціле
Ася та Богдан познайомились на роботі. Він працював торговим агентом, а Ася – продавцем у магазині. Спочатку, кажуть, спілкувалися по роботі, а потім Богдан покликав Асю на каву, а іншого разу в кіно і так почали зустрічатися.
Разом вони вже чотири роки. Щоправда, з них уже майже два з половиною роки Богдан на війні. У листопаді Богдан зробив сюрприз і приїхав додому. Купив квіти, пішов до коханої на роботу та зробив їй пропозицію.
Це було дуже неочікувано, – пригадує Ася. – Він приїхав до мене з величезним букетом квітів. Таким великим, що мені здалося, він ледве помістився в прохід магазину.
Богдан став на одне коліно й запитав: «Асюнька, ти вийдеш за мене?». І почув – «Так».
Богдан був не у військовій формі, бо, каже, не хотів привертати уваги, але увагу таки привернув. Каже, на таке серйозне рішення вплинула і війна, і бажання перейти на новий рівень стосунків.
Хотілося відчуття такого спокою і забрати почуття тої невідомості, – говорить Богдан. – І, напевно, поставити твердий фундамент, що це вже не просто зустрічання, а дійсно серйозні стосунки. Хотілося дати їй почуття, що вона любима, кохана, що не тільки вона мене чекає, а й я її чекаю з того боку, що ми разом одне ціле.
«Я чекаю та мрію»
Я пишаюся, що в мене такий чоловік, – говорить Ася. – Він захищає мене, нашу родину і всю Україну. На відстані складно будувати стосунки й розвивати їх, а ще в час війни, але з надією не те, що у нас є майбутнє, я чекаю та мрію про наше спільне життя вже в мирному часі. Саме це тримає мене на ногах. Хоч дуже тяжко, коли ти не знаєш, що з ним може статися, коли він каже, що йде на позицію, я не знаю куди себе діти. А потім ти радієш кожному дзвінку, кожному відео та фото.
За словами Богдана, підтримка коханої та рідних там відчувається і саме задля них він на війні.
Кожне навіть просте «Добрий ранок», «Добрий день» чи «Добрий вечір», яке ми чуємо від рідних, означає для нас там, що тут все добре, – говорить він. – Це додає нам сили, мужності та стійкості. Це, напевно, і є ота основна підтримка, звідки ми черпаємо сили. Просте спілкування, коли є можливість поговорити по відео, дивитися й побачити, що робить твоя друга половинка, показати свого любимого кота.
Бронежилет та інструктаж від коханого
За понад два роки це третя Богданова відпустка. Вперше у відпустку прийшов після дев’яти місяців на передовій і лише на сім днів. Вдруге, каже Богдан, дивом відпустили на два тижні. Саме тоді він зробив Асі пропозицію. І зараз третя відпустка на тиждень – “за сімейними обставинами”.
Ми якось так рахували, що Богдан раз в рік приїжджав, – говорить Ася. – Але я двічі їхала до нього. Перший раз приїхала у Варварівку. Пам’ятаю, як Бодя мене зустрів, вдягнув на мене свій бронежилет, а потім одразу зробив такий маленький інструктаж: щось летить – зразу в бліндаж. Ми тільки заїхали на подвір’я, де вони розташовувалися, хлопці розвантажували машину, і щось летіло. Бодя зразу мене в бліндаж, аби я там сиділа. Дві ночі я там була. Було дуже страшно, дуже гучно і я ще не мала того розуміння, наскільки це далеко чи ні та що це таке. Бодя крізь сон тільки коментував: «це летить град», «це наші», «то по нас». Страшно було, але біля нього, чесно, я знала, що в безпеці, навіть, у таких умовах.
Вдруге Асі вже не так страшно було їхати до коханого, бо, каже, були трохи далі, трохи спокійніше.
Я би ще їздила, але Богдан вже не дозволяє, – каже наречена. – Вже більше обстрілюється територія. А так я би їздила, скільки треба.
Читайте також: Люди, тварини і війна. Як донька військового Олена Пилипів прилаштувала цуциків з фронту
Три брати на війні
Першим, хто дізнався про рішення Богдана освідчитися й поєднати своє життя з Асею, став його молодший брат Роман. Обоє братів з перших днів вторгнення воюють у 75 батальйоні 102 бригади ТрО.
Роман Гучок – командир першого взводу, а Богдан Гучок – командир третього.
Півтора року, каже, тримають стійку оборону. Не попустили ні одного метра ворогу й будуть стояти стільки, скільки треба.
З братом обговорював це рішення, бо як-не-як – це серйозний крок, а по-друге, йому треба було знати, аби ми все організували, – пояснює Богдан. – Ми два офіцери й нам важко покинути підрозділ, навіть виїхати десь в місто на закупки. Радився з ним у певних моментах, багато проговорювали, узгоджували. Ми з ним живемо душа в душу. Роман молодший, але не по роках мудрий. Він моя кровинка, він там мені найрідніший, найближчий і без нього такі важливі рішення не приймаються. Тобто, ми в будь-якому випадку радимося щодо всього, що стосується і служби, і не тільки.
На війні зараз ще один рідний брат – Андрій Гучок. Він служить у медроті 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
До речі, батько братів Гучків також донедавна воював, але звільнився за станом здоров’я, після того, як переніс інсульт. Їхній батько, Роман Гучок – медик, служив ще під час АТО за контрактом, був начальником медичної служби.
Читайте: Біль з піснями. Як франківець Ілля Зелінський вивозив поранених з лісів Кремінної
Весілля для найближчих
Зараз у наречених чимало клопотів. Зізнаються, що конкретно ще й не визначили, в якому ресторані святкуватимуть, але це, кажуть, не головне.
Брат Роман приїде – він має бути дружбою, – розказує Богдан. – Ще чекаємо, аби пустили старшого брата Андрія. Надіємося, що відпустять, бо у нас в армії усе в останній момент. От, я до останнього не знав, чи мені підпишуть рапорт, чи відпустять, й чи на стільки, на скільки я написав. Перед виїздом в нас ще була бойова тривога, треба було йти на підсилення позиції.
А ще Богдан дуже хоче, аби на весілля приїхали побратими. Саме ті, з якими починав службу.
Ми прослужили 11 місяців, а потім роту розформували і всіх розкидали по різних підрозділах, – розказує Богдан, – Але ми продовжуємо дружити, допомагати один одному. Хочеться, аби вони були, якраз оці перші найрідніші побратими, з якими все починалося, з якими ми разом тренувалися, проводили злагодження. Я дотепер не знаю, чи їх відпустять, але надіємося і хочеться, аби вони були, бо реально круті та класні хлопці.
Отож спочатку у суботу у РАЦСі буде урочистий розпис, а потім вінчання в Катедрі. Опісля маленька фотосесія для наречених і далі святкування весілля в ресторані, де зберуться лише найближчі.
Авторка: Світлана Лелик
