Уже понад 70 років в Ужгороді діє швейна фабрика, на якій працюють люди з вадами слуху. Нині там шиють рятувальні жилети для всіх, навіть для домашніх улюбленців.
Та на українському ринку ужгородських виробів не знайдеш, бо їх експортують до Швеції.
Майстри кравецького промислу
Ще у травні 1946 року на базі обласної організації Українського товариства глухих (УТОГ) створили Ужгородський навчально-виробничий комбінат. В основному там працювали випускники школи для глухонімих дітей, які по закінченню навчання отримували свідоцтва майстрів «кравецького промислу» та «кошикарної справи».
На той час комбінат мав дві майстерні з пошиття одягу та три цехи: столярний, лозоплетіння і ремонту взуття. Ще були кузня й ремонтно-малярна бригада.
У 1966-му комбінат офіційно розділили на меблеве і швейне виробництво. Відтак з’явилися Ужгородські учбово-виробничі підприємства (УВП) № 1 та № 2.
Перше – меблеве підприємство – пізніше перейменували у ВП «Синевир» УТОГ. Там в основному робили кухонні буфети, столи, стільці, віконні рами та двері. Згодом почали виготовляти вироби з євробрусу, а також вікна з металопластику.
Водночас на учбово-виробничому підприємстві № 2 шили рукавиці та спецодяг. Однак з часом фабрика почала занепадати: замовлень ставало все менше, працівники вже підшукували більш оплачувану роботу.
У 2010 року підприємство очолила Наталія Марценюк. Жінка зізнається, коли її призначили на посаду, то й сама не вірила, що вдасться відродити фабрику.
«По-перше, приміщення перебувало у жахливому стані: вікна випадали, холодно, – пригадує Наталія Марценюк. – По-друге, необхідна була модернізація, нове устаткування. Ще була проблема з працівниками – на той час вони нічого, крім спецодягу, шити не вміли. А щоб найняти спеціалістів, треба гроші, яких, зрозуміло, у збиткового підприємства не було. Тоді я й почала шукати партнерів, які б могли допомогти».
Сьогодні Ужгородське учбово-виробниче підприємство № 2 є одним із кращих в Україні. Воно отримало європейські сертифікати якості та виготовляє продукцію, яку експортує за кордон. Працюють там 95 людей, більшість має вади слуху та мови. Однак у роботі це їм не заважає.
Європа браку не бере
Наталія Марценюк доклала чимало зусиль, фабрика співпрацювала з європейськими фірмами з пошиття одягу. Допомагати взявся Фонд соціального захисту інвалідів, який виділив кошти на нове обладнання. Однак тих грошей вистачило лише на швейні машинки китайського виробництва.
«Але тоді ми отримали перші замовлення від шведських партнерів, – розповідає пані Наталія. – Це був модельний одяг, жіночі штани складних конструкцій. Також мали замовлення від німецьких бутіків. Із Франції, Італії були замовлення на білизну, із Польщі – на сукні. Багато працювали зі словацькими фірмами. Шили для них медичний одяг, спецодяг для підприємств».
Коли справи пішли трохи вгору, закупили другу лінію устаткування – швейні машини, оснащені комп’ютерними програмами. Відповідно оптимізувався процес, працівники змогли виконувати більше замовлень.
Нині вже п’ять років учбово-виробниче підприємство № 2 співпрацює зі шведською фірмою Baltic. Цьогоріч продовжили контракт ще на три роки. Для закордонних партнерів виготовляють рятувальні жилети – і не тільки для людей, а й для тварин.
«Ми шиємо жилети для всіх вікових категорій, навіть для немовлят, – розповідає керівниця підприємства. – Однак, якщо на звичайному одязі ми вказуємо розмір, то на жилетах пишеться вага. Також робимо жилети для домашніх улюбленців: кішок і собак. В середньому виготовляємо в місяць 6000 жилетів різних моделей».
Уся продукція проходить суворий контроль якості – перевіряють і самі, і замовники. Перевіряється кожен елемент виробу, кожен шов, адже від цього залежить життя людей.
Угода змиває кордони
За даними Державної служби статистики України, експорт українських товарів до ЄС у 2017 році зріс на 29,9 % та склав 17,5 млрд доларів. Найбільше товарів експортується до Польщі, Італії, Німеччини та Угорщини.
Хоча українські підприємства почали виходити на європейський ринок задовго до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, нині працювати із закордонними партнерами стало легше. Наприклад, якщо раніше українці найчастіше самостійно шукали європейців, то сьогодні євробренди пропонують контракти. А все через те, що угода позбавила обидві сторони мита.
Звісно, аби втриматися на ринку, потрібно і отримувати найкращих замовників, і тримати рівень власного виробництва – дбати про технічне оснащення та кваліфікацію працівників.
[supsystic-slider id=675 position=”center”]
