Коли почалася пандемія, ми думали, що карантин триватиме два тижні, максимум – місяць.
Але сталося не так, як гадалося. Діти завершували навчальний рік дистанційно. Через поділ на зони у вересні не сіли за парти учні з Івано-Франківська, Калуша, Коломиї, Косівського й Тисменицького районів, пише Репортер.
Реалії такі, що ми вже не повернемося до старої системи освіти. Треба ставати гнучкішими, пристосуватись до нових умов. І чим швидше ми це зробимо, тим якіснішу освіту отримають наші діти.
На мою думку, освітній процес має відбуватися за змішаною формою – потрібно поєднати очне й дистанційне навчання.
Онлайн-освіта – це ж не просто писати у Viber-групу «прочитати у підручнику такий-то параграф і після нього виконати завдання». Обов’язковим є контакт вчителя з учнями, нехай це буде мініконференція, наприклад, у Zoom. Дітей треба забезпечити підручниками. Якщо школа не може надати їх кожному, то пропоную усі матеріали перевести в електронну форму або відсканувати наявні підручники.
Важливим є й доступ до інтернету, забезпеченість вчителів і дітей гаджетами. Я неодноразово бувала у малих громадах, де є проблеми з мережею, а у школах – лиш кілька комп’ютерів. І вдома техніка не у всіх. Крім того, якщо в сім’ї школярів декілька, як їм навчатися одночасно?
Читайте: Дмитро Романишин став “людиною тижня” за версією “Репортера”
Не забуваймо, що більшість педагогів – старшого віку. Вони можуть бути професіоналами у своїй роботі, проте не розбиратися в техніці. Тому школам варто розпочати співпрацю з громадськими організаціями та разом розробити проєкти, які передбачатимуть забезпечення технікою, до прикладу, сільських шкіл, розробку нових освітніх програм – як для вчителів, так і для учнів.
Так, онлайн-освіта з нами уже назавжди. Зважаючи на те, що дорослим потрібно ходити на роботу, а маленьких дітей самих вдома не залишиш, дистанційне навчання не може бути єдиним вирішенням проблеми.
Крім того, якісне навчання не складається лиш з теорії. Засвоєння фізики, хімії потребує практики. Також діти мають соціалізуватися, спілкуватися з ровесниками, вчитись вирішувати конфлікти. Адже саме у школах вони отримують найбільше уроків життя.
Вимірювання температури, маски, дистанція – це важливо, але як дітям на перерві пояснити, що не можна разом гратися? Сама бачила, як мій син ділиться з однокласниками одним яблуком, як вони п’ють воду з однієї пляшки. Тепер цього робити категорично не можна! На вчителів і батьків покладається важлива місія – доступно пояснити дітям правила.
Ми звикли, що навчання має бути у школі. Та це не так. Варто задіяти бібліотеки, музеї, галереї, сільські клуби, оранжереї, віварії, частіше проводити уроки на вулиці. Це розвантажить приміщення школи та зменшить кількість контактів між дітьми. Також пропоную вивчати один предмет по 3-4 тижні, тобто блоками. Це виглядатиме як проєкт: спершу – вивчення матеріалу, потім дослідження, розробка, втілення, презентація результатів і оцінка. Такий підхід уже давно працює у США – мала змогу ознайомитися під час стажування.
За організацію навчання має відповідати не тільки міністерство, департаменти, а й вчителі, батьки та діти. Нехай кожна громада сама обирає зручний спосіб.
Авторка: Євгенія Бардяк, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття»
Матеріал опублікований в рамках проєкту «СВОЇ», який виконується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Контент є виключною відповідальністю газети «Репортер» і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду США.
